Мало хто може бути байдужим до поезії. Не кожен пише вірші, але читати вірші мабуть доводилося кожному. Одні надихають, другі — тривожать душу, від інших радісно на душі.
Знам’янка.City познайомилася з поетесою Світланою Ткаліч та дізналася, як вона почала писати вірші, що надихає та чому варто читати поезію.
За професією залізничниця, а за покликом душі творча особистість
Поетеса Світлана Ткаліч народилася на Черкащині у 1963 році, та вже понад 40 років проживає у Кіровоградській області. За професією залізничниця, а за покликом душі творча особистість: вишиває, створює авторські намиста та пише вірші.
Світлана Ткаліч
Освоївши професію залізничника в Одеському залізничному технікумі., Світлана працювала товарною касиркою, черговою по станції. Зараз вона обіймає посаду начальниці станції Шарівка “Знам’янської дирекції залізничних перевезень”.
Коли почала писати вірші і де публікувалися поетичні роботи
Перші літературні спроби були у 1978 році.
“Мені було 15 років, коли перші вірші та етюди були надруковані на Черкащині у газеті “Колгоспні лани”, - розповідає Світлана.
У студентські роки під час навчання у Богуславському педучилищі в Київській області продовжила оприлюднювати свої літературні напрацювання у газеті “Нові рубежі” (1980 – 1983 р.р.).
Світлана Ткаліч
У 2015 році вірші Світлани публікували у залізничних пабліках “Магістраль”, “Чорноморський гудок”. Жінка написала гімн присвячений ветеранам залізниці.
“Вірші самі народжувалися в моїй душі, в моїх думках. Хотілося ділитися своїми віршами, тож свої роботи надіслала до Київського поетичного онлайн клубу, керівник Євген Юхниця. Там опубліковано моїх понад 70 віршів”, - розповідає Світлана.
Тематика її поезії багатогранна: пейзажна, воєнна, філософська, громадянська та інтимна.
“Любі читачі, сподіваюсь, що в такий нелегкий час кожен знайде в моїх віршах для себе надію на краще, сподівання на розуміння та підтримку і впевненість у тому, що цей світ створений для вас. Бажаю вам отримати задоволення, розрадити душу і нарешті отримати душевний спокій після прочитання моїх творів”, - зазначила поетеса.
Дзвінок
Його чекають тисячі жінок
Цей довгожданний із фронтів дзвінок.
Безсонні ночі, молитви крізь сон,
І хочеться їм дихать в унісон
Із тими, хто не поруч, хто не тут,
Хто там, де затяжні бої ідуть,
Де кулі свищуть і де виють гради,
Де не вщухають грізні канонади,
Де кулям і осколкам всеодно -
Кого убити. Серденько, ж воно
Так відчуває поруч небезпеку,
І молить Бога, марно що далеко:
“О, Боже, збережи і захисти,
Покрий покровом бліндажі, пости…
Не допусти, укрий, оборони…”:
Там рідні їхні, їхні там сини.
В напрузі б’ється серце без упину,
Коли б вже дочекатись ту хвилину,
Почути рідний голос в мікрофон.
Мозолить очі поруч телефон…
Хватаєш слухавку тремтливими руками…
“Привіт!... Живий, усе в порядку, мамо!..."
“Дружино, люба, я тебе кохаю!...
Як діти, як там ви у ріднім краю?
Ну все, нам ніколи, комбат гука.
До завтра, до наступного дзвінка!...”
І в серці відляга на певний час…
Так день при дні вже котрий рік у нас.
Дякую за шанс…
Дякую, що спас мені життя,
Не залишив, виніс з поля бою,
Хоч і ніколи в мирному житті
Ми не зустрічалися з тобою.
В тому стані, у якім я був,
Я не міг тебе запам’ятати.
Лиш на мить повіками здригнув
Я на оклик: “Ти живий, солдате?”
Пам’ятаю невимовний біль,
Безпорадність і бажання жити.
Пам’ятаю стогін звідусіль,
Як від розпачу хотілось вити.
Потім нас вантажили в “Урал”
І до наших пробивались боєм.
Як у госпіталі нас усіх здавав,
Ми ще раз побачились з тобою.
Пам’ятаю потиск сильних рук,
Біль в очах: “Ну що ж, тримайсь, солдате!”
І у горлі комом став ковток,
Як забрали хлопці автомата.
“От і все!.. Уже відвоював!..” -
Фраза в мозку вироком засіла,
Бо було несила ворухнуть
Неслухняне і болюче тіло.
Морок з’їв подій подальших хід…
Як отямивсь, тільки пам’ятаю:
Запах ліків, ліжко… я живий!..
І скупа сльозина серце країть.
Дякую, що ти мій рятівник.
Дякую за шанс прожити долю.
Я тепер навіки твій боржник –
Може знову стрінемось з тобою.
Хоч тебе не знаю і не знав,
Та щоночі моя рідна мати
Молить Бога вже за нас обох:
Свого сина і тебе, солдате.
Будь зі мною
(Інтимна лірика)
Я ладен дарувати тобі зорі
І до безтями цілувать вуста.
Захоплююсь, як дивом, я тобою -
Ти, як цей світ, - чарівна і проста.
Твій ніжний погляд лине загадково,
Струшуючи віями думки;
Зашарівшись, я із хвилюванням
Твої пальці пестю залюбки.
І навколо нас немає світу –
Тільки серце б'ється, наче птах.
Манить мить, що подихом зігріта,
На твоїх розтулених вустах.
Я зненацька доторкнувся до волосся,
Ніжні пасма з запахом весни.
Чом, скажи, раніш не довелося
Нам зустрітись?.. Ти тепер із ним!..
Не зі мною!.. Серце калатає...
Але відчуттів не обмануть.
Як у сні душа моя витає
У таких світах, що не збагнуть.
Будь моєю, будь завжди зі мною,
Крилам, що розправила дай силу,
Надихни моє життя любов'ю
Без якої жить мені несила.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
