У центрі села Цибулеве Дмитрівської громади Наталія Губаль за власні кошти встановила Стелу Пам'яті на честь загиблого сина Івана Губаля та ще чотирьох захисників односельців: Віктора Охріменка, Віктора Костенка, Олександра Бабіча та Сергія Снєгова, які загинули в російсько-українській війні.
Знам’янка.City поспілкувалася з Наталією та дізналася, як виникла ідея увіковічити пам’ять загиблих воїнів.
Стела Пам'яті
Як виникла ідея встановити Стелу Пам’яті
“Зразу після загибелі сина я вирішила увіковічити його пам’ять та пам’ять захисників-односельців, які віддали життя, щоб ми жили. Я вірю, що Україна Переможе, війна закінчиться, і майбутні покоління повинні пам’ятати імена своїх захисників, які виборювали незалежність, щоб вони жили в мирній країні. Поспілкувалася з цього приводу з Дмитрівським сільським головою Наталією Стиркуль, вона мене підтримала і пообіцяла, що прийде час і за кошти сільського бюджету встановлять Меморіал загиблим. Але мені було важливо, як мамі, внести свій вклад, таким способом подякувати, увіковічити пам'ять сина та захисників-односельців.Вони цього заслуговують. Ваня любив своє село, тому він зі стели дивиться на рідні краєвиди і він ніби тут, разом з нами”, - розповідає Наталія Губаль.
Жінка розповіла,що меморіал виготовили у Кропивницькому, Дмитрівська сільська рада здійснювала супровід цього процесу.
На стелі зображений Іван Губаль, а внизу п’ять пам’ятних плит, де викарбувані імена загиблих.
Віктор Олександрович Охріменко.
Віктор Охріменко
Народився 27 лютого 1975 року в селі Цибулеве. У 1992 році закінчив школу, пройшов службу у Збройних Силах України. 25 років пропрацював у воєнізованій охороні. Коли розпочалася повномасштабна війна став на захист Батьківщини. Загинув солдат 30 квітня 2022 року, виконуючи бойове завдання.
Іван Олександрович Губаль
Іван Губаль
Народився 31 серпня 1994 року в селі Цибулеве. Закінчив школу, служив у Збройних Силах України. Брав участь у Антитерористичній операції на Сході України з 2014 року. 21 травня 2022 року загинув захисник на Луганщині під час ворожого мінометного обстрілу, виконуючи бойове завдання.
Віктор Володимирович Костенко
Віктор Костенко
Народився 25 березня 1975 року в селі Цибулеве. Коли розпочалася війна на Сході України, він не зміг стояти осторонь. З 2015 року став на захист України. Брав участь у боях за Донецький аеропорт. Коли розпочалася повномасштабна війна, Віктор був уже у лавах Збройних Сил України. Загинув молодший сержант Віктор Костенко, позивний «Наставник 3 липня 2022 року, у боях за Миколаївщину, врятувавши життя 20-річного воїна, прикривши його собою від куль.
Олександр Володимирович Бабіч
Олександр Бабіч
Народився 14 вересня 1979 року. Після проходження строкової служби у 1999 році проживав у селі Цибулеве. Свою трудову діяльність присвятив військовій справі. Більше 20 років пропрацював у військовій частині. З початком повномасштабного вторгнення мобілізувався до лав Збройних Сил України. Загинув 21 червня 2023 року, під час виконання бойового завдання щодо логістичного забезпечення підрозділів ЗСУ.
Сергій Володимирович Снєгов.
Сергій Снєгов
Народився 13 липня 1993 року. Закінчив школу в селі Цибулеве у 2008 році. Пройшов службу в армії і маючи військове покликання, пішов боронити країну ще у 2015 році. Де й отримав статус учасника АТО. Згодом під час повномасштабного російського військового вторгнення 5 березня 2022 року, Сергія мобілізували. Загинув 14 серпня 2023 року в бою в районі населеного пункту Роботине Запорізької області.
Наталії Губаль довелося пережити страшну трагедію
“Ваня мені майже нічого не розказував про те, що довелося пережити боронячи країну від ворога, беріг мене. Більше з батьком ділився. А тепер немає в кого і запитати”, - розповідає Наталія Губаль.
Наталія Губаль
Жінці довелося пережити страшну трагедію. В один день вона поховала і сина, і чоловіка. Коли повідомили про загибель Івана, його батько перебував у лікарні, боровся з невиліковною хворобою. Коли тіло сина привезли додому, серце Олександра зупинилося.
“Ця війна в мене відібрала не один рік життя, значно підірвала здоров’я, – настільки це психологічно важко – щодня дізнаватися про загибель друзів, сусідів, знайомих, невинних дітей і мирного населення. В мене єдине бажання – Перемоги України, щоб війна закінчилася, щоб жодна мати, дружина, дитина не плакали від горя втрати рідних людей. Мені дуже важко без моїх рідних. Я боялася, що моє серце не витримає такого горя. Розуміла, що повинна бути сильною, я потрібна своїй донечці. У неї крім мене, нікого немає”, - розповідає жінка.
Відвідують Наталію побратими загиблого сина
На сороковий день після загибелі Івана до Наталії приїхали його побратими.
“На поховання вони не змогли приїхати, бо мали поранення і лікувалися. Декого вже теж немає серед живих.
З Олексієм, товаришем Вані, підтримую зв’язок. Він зараз на фронті, двічі на місяць телефонує мені. Коли був у відпустці приїжджав до мене з дружиною. Він був з моїм сином до останнього. Передав мені останні його слова”, - розповідає Наталія.
Свій біль жінка виливає в картинах
Наталія почала малювати. Малює картини за номерами в українському стилі. За рік вже створила понад 15 картин. Деякі прикрашають стіни її оселі.
“Мій сенс життя – це моя 13-річна донечка Ліза. Їй потрібна моя увага, турбота, любов. Від тяжких думок рятує робота, працюю в лікарні молодшою медичною сестрою. А душевний біль тамую коли малюю картини”, - поділилася своїм життям Наталія.
Наразі вона розпочала малювати картину Наталка-Полтавка.
“Бажаю лише одного - Перемоги України. Все можна відбудувати, але не можна повернути життя людей. Стела Пам’яті про мого сина, про загиблих односельців - це вічна пам’ять про тих, хто собою захистив нас. Вони заслуговують, щоб їх пам’ятали. Вони всі були гарними людьми, мужніми захисниками”, - зазначила Наталія Губаль.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
