Віра Левандовська — тендітна дівчинка з великим серцем і сильним голосом. Вона навчається у третьому класі Дмитрівського ліцею імені Т.Г.Шевченка, співає на сцені сільського клубу, бере участь у Всеукраїнських конкурсах і мріє про мир. Але її шлях до сцени розпочався не з тиші й спокою, а з гулу вибухів та поспішного прощання з рідним домом.
Виїзд під гуркіт артилерії
Віра з батьками — Юлією та Володимиром Левандовськими — братами та сестрою, переїхала до села Макарихи Дмитрівської громади з міста Добропілля, Покровського району Донецької області. Їхнє життя поділилося на "до" і "після" у 2024 році, коли постійні обстріли змусили родину залишити все: дім, власну справу, рідних та друзів.
Родина Левандовських: Юлія та Володимир з дітьми
"Неможливо було залишатися — надто небезпечно. У нас четверо дітей. Найменшому Іванкові тоді було лише два роки. За ніч перед від’їздом у місті було 15 "прильотів". Ми ховали дітей у коридорі, маленького Іванка замотували в ковдри… Це був жах. Виїхали о шостій ранку, завантажували автомобіль нашвидку", — згадує мама Юлія.
Родина оселилася у невеличкому селі Макарисі. Тут немає школи та садочка, і з роботою непросто. Але є тиша. А ще — свій клаптик землі, де родина посадила город і невеликий сад, завела курей і качок. У цій простоті та турботі й народжується нове життя.
Таланти, які проростають у дітей
Саме тут, у Макариському сільському клубі, Віра вперше вийшла на сцену. Спочатку вона просто ходила співати. Її голос не залишив байдужими нікого. Віра стала справжньою маленькою зіркою громади.
Аліна, Віра та Іванко
"Я водила Віру на заняття з вокалу, а з часом і сама почала співати. Музика — це те, що рятує нас від болю. У мене ще з юності був музичний інструмент "Ямаха", який я колись поклала на полицю, коли стала мамою не вистачало часу на своє музичне захоплення. Але, коли ми виїжджали з Добропілля, я взяла синтезатор з собою — як надію, як спогад про юні безтурботні роки", — ділиться Юлія.
Разом із мамою Віра бере участь у концертних програмах. Вона має гарний голос, а ще — глибоку ніжність у кожній пісні. На Всеукраїнському фестивалі-конкурсі вокально-хорового мистецтва "Калиновий спів" дівчинка виборола ІІ місце в номінації "Обдаровані діти".
Віра Левандовська з учасниками Всеукраїнського конкурсу "Калиновий спів"
Але музика — не єдина її пристрасть. Віра чудово навчається, малює, пише, вигадує. Її малюнок на онлайн-конкурс "Світ українською", де вона намалювала дівчинку, яка проводжає тата на війну з підписом "Повертайся живим. Чекаємо", — став переможним. А ще — її відеозвернення здобуло перемогу в обласному конкурсі "У єдності наша сила", присвяченому Дню Захисників і Захисниць України.
Віра Левандовська зі своєю творчою роботою, яка перемогла на конкурсі
Старша сестра Аліна — теж приклад для наслідування. Десятикласниця Дмитрівського ліцею, вона стала призеркою обласного етапу Всеукраїнських олімпіад із хімії, біології та математики. За словами Юлії, дівчинка просто щаслива бути в цьому навчальному закладі: знайшла друзів, розкрила свої таланти, і твердо вирішила закінчити ліцей у Дмитрівці: "Майже 6 років онлайн-навчання вистачило. Спочатку був коронавірус - потім - війна. Хочу справжнє шкільне життя".
Аліна ще в Добропіллі займалася волонтерством, організувала збір пластикових кришок, здавала їх на переробку, отримані за це кошти спрямовувала для допомоги військовим.
Аліна та Віра
Також виготовляла з друзями окопні свічки та розпалювачі для наших Захисників.
Старший брат Олександр — студент юридичного факультету у Києві, навчається на бюджеті. Старанний, відповідальний, цілеспрямований.
Найменшому Іванкові — лише три. Його світ — це фарби, пісні й город. Він веселун і майбутній співак. Щоранку дорогою до дитсадка він співає пісні — іноді разом з Вірою. Обожнює фарби, розпитує про городину, цікавиться усім на світі.
"Їде зранку в садочок — співає. Приїжджає — знову співає. З Вірою співають разом. Любить малювати, але ще більше — ставити запитання. А що росте? А чому тут нічого не росте?" — усміхається мама.
Його щоденні "чому?", — як символ надії: він росте вже в новому домі, без пострілів і вибухів.
"Діти, звісно, сумують за рідним містом, за дідусем, родичами. Віра часто малює портрети своїх сестричок, а Іванко запитує: "Коли вже додому?" І нам із чоловіком важко. У Добропіллі залишилася частинка нашого життя. Але тут — наш спокій і безпека дітей", — зізнається мама.
Віра — це не просто обдарована дівчинка. Це голос маленької переселенки, що не зламався, не загубився, не зник. Віра, її брати і сестра, як і тисячі інших українських дітей, зростають у тіні війни. Але світять. І світлом їхніх голосів, успіхів і щирості — живе надія.
Сила, що тримає разом
Родина Левандовських — це приклад того, як навіть у складних обставинах можна зберегти любов, гідність і талант. Вони не опускають рук, не втрачають віри. Вони тримаються разом — як одна велика пісня, що звучить наперекір війні.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
