Понад 40 років у школі — не просто професія, а життя, присвячене дітям, громаді та любові до знань.
Людмила Петрівна Москаленко — вчителька географії Іванковецької філії Дмитрівського ліцею ім. Тараса Шевченка, яка попри вік і виклики, залишається натхненною, сучасною та небайдужою. Вона веде сторінки у соцмережах, навчається, працює з громадою та вірить: школа — це місце, де формуються серця і змінюється світ.
У цьому інтерв’ю — про те, що тримає на педагогічному шляху, чому село має майбутнє, і чому бути вчителем — це про глибоку любов і сміливість не зупинятись.
#освітніісторії #школаігромада #сільськаосвіта #натхненнявчителя #освітакіровоградщина
#дмитрівськагромада #любовдодітей #професіяжиття #вчительдушею
Внутрішня сила — любов
Пані Людмила має більше ніж 40 років педагогічної праці — це ціле життя: що було тією внутрішньою силою, яка тримала її на цьому шляху?
" Так, більше сорока років… І жодного разу не пошкодувала, що обрала цей шлях. Внутрішньою силою завжди була любов — до дітей, до рідного села, до самої професії. Школа — це не просто будівля. Це живий організм, де кожен день — новий, де зростають серця і формуються душі.
Мене завжди надихали очі учнів — щирі, допитливі, іноді втомлені, але справжні. І, звісно, колеги — наша велика педагогічна родина, де завжди було місце підтримці й взаєморозумінню." - розповіла педагогиня.
Соцмережі та нові горизонти
Пані Людмила активно веде сторінку у Facebook, ділиться досвідом онлайн.
"Соцмережі — це не просто фото чи звіти. Це простір, де можна вчитися, розвиватися, бути сучасною, відкритою до змін.
Для мене це ще й спосіб підтримки інших педагогів. Я бачу, що мій досвід комусь корисний, когось надихає. Завдяки зворотному зв’язку — коментарям, питанням, ідеям — виникає справжній діалог. Це новий рівень взаємодії з учнями, батьками й колегами."- пояснила педагогиня.
Постійне навчання — стиль життя
Людмила Петрівна продовжує підвищувати кваліфікацію навіть зараз: курси, онлайн конференції змінили підхід до навчання.
"Я щиро вірю, що вчитися потрібно все життя. Тому беру участь у різноманітних курсах і конференціях.
Найбільше мене змінили курси від КОІППО імені Василя Сухомлинського, платформа Prometheus, «Всесвіта», «На урок», а також участь у реформі НУШ. Я почала більше орієнтуватися на потреби дитини, її інтереси, свободу вибору.
Нещодавно проходила курс «Нова українська школа: другий цикл базової середньої освіти (8 клас)». Освоїла нові онлайн-інструменти, які активно використовую не лише на уроках, а й для комунікації з батьками. Це дає мені можливість бути ближчою до дітей — до їхнього стилю мислення й сприйняття." - розповіла вчителька.
Вік — це не обмеження
У віці пані Людмили багато хто вже на пенсії, а вона — активна й сучасна: що допомагає залишатися у формі.
" Чула не раз: «У вашому віці вже відпочивають». Але я вважаю, що вік — це лише цифра. Бути «на хвилі» — це внутрішнє рішення. Я обрала рух, а не зупинку.
Я живу разом з учнями, вчуся їхньою мовою, використовую цифрові інструменти, веду шкільні сторінки у Facebook, Telegram, на сайті. І це не просто звичка — це спосіб бути ближчою до них.
Молодим вчителям я раджу не зупинятися. Не боятися нового. Не чекати натхнення — діяти. Ріст починається там, де складно." - пояснила Людмила.
Робота в сільській школі — це стиль життя
Напротязі роботи в сільській школі вирішувались різні проблеми та долались виклики.
"Сільська школа — це не просто місце роботи. Це життя. Тут усе — поруч: діти, батьки, громада, радощі й проблеми.
Складнощі були — з технікою, з умовами, з ресурсами. Часто замість мультимедійного проєктора була власна фантазія і папір. Але я ніколи не здавалася. Бо вірила: моя праця має сенс.
Шукала підтримку в колегах, не соромилася питати, ділилася тим, що знаю. І завжди пам’ятала: любов до дітей — це найпотужніший інструмент." - розповіла пані Людмила.
Школа як центр громади
Весь педколектив Іванковецької школи співпрацює з місцевою громадою: які ініціативи.
"У нас тісна співпраця з будинком культури, бібліотекою, старостою, місцевими підприємцями. Разом проводимо заходи, ярмарки, свята, зустрічі. Це неформальна, але дуже важлива складова життя школи.
Наші діти беруть участь у волонтерських акціях, допомагають літнім людям, залучені до життя громади. Школа — це осередок культури, і ми відчиняємо двері для кожного, хто хоче долучитися."- розповіла Людмила Петрівна.
Щастя в професії — гармонія з собою
Людмила Петрівна щаслива щасливою у професії: принципи які прищеплюється дітям.
"Для мене щастя — це гармонія. Коли ти на своєму місці, робиш те, що любиш, і відчуваєш: твоя праця комусь важлива.
Я вчу дітей тому, у що вірю сама:
- Бути чесними — із собою й іншими
- Поважати людей — незалежно від віку чи думок
- Постійно вчитися — бо це єдина гарантія росту
- Любити свою справу — робити її з душею
- Бути вдячними — навіть за виклики
- Вірити — у себе і в інших
Ці принципи допомагають не лише вижити, а й відчувати себе сильним у світі, що змінюється." - розповіла пані Людмила.
Освіта майбутнього: бачення і мрії
"Я вірю, що школа стане ще більше відкритою, сучасною, інтегрованою в життя громади. Вже зараз ми бачимо, що сільська школа — не просто місце знань, а центр культури, спільнот і взаємодії.
Мрію про такі речі:
- Створення освітніх просторів для гуртків, STEM-лабораторій
- Розвиток професійної спільноти вчителів
- Патріотичне виховання через реальні проєкти
- І найголовніше — щоб діти хотіли залишитися в селі, розвивати його, творити тут своє майбутнє
- Школа має давати не лише знання, а й віру в себе. Школа — це місце, де серце працює так само, як і розум. І якщо є любов — усе можливо." - завершила розмову пані Людмила.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
