Інтерв'ю із завідуючою Цибулівським клубом Дмитрівської громади

Олена Тригубенко Журналістка

29 серпня 08:15

Тетяна Кондратенко прийшла у культуру у 37 років, коли, здавалося б, час змінювати професію вже запізно. Та саме тоді вона зрозуміла: знайшла справжнє покликання. Сьогодні вона завідуюча Цибулівським клубом , поділилася власним досвідом, розповіла нам, чому її робота особлива та про що мріє.

Пані Тетяно, як ви прийшли до роботи в клубі? Це була мрія чи випадковість?

— Ще з дитинства я любила співати й танцювати, відвідувала гуртки. Але мріяла про інше — хотіла стати вчителем, а згодом бухгалтером. Так і сталося: працювала і на «Укрпошті», і в бухгалтерії.

У культуру я потрапила завдяки громадській активності. Коли наше село Цибулеве приєдналося до Дмитрівської громади, я увійшла до складу ініціативної групи, ми брали участь у тренінгах у межах програми DOBRE. Там я познайомилася з начальницею відділу культури Лідією Міркотан. У клубі була вакансія керівника гурткової роботи, і саме вона підштовхнула мене спробувати свої сили в цій сфері та вступити до Олександрійського коледжу культури й мистецтв.

На той момент я була в декреті, мені вже виповнилося 37. Але я завжди любила навчатися. Тож не роздумуючи вирішила спробувати. І вже через рік мене запросили працювати керівником драматичного гуртка. Саме тоді я зрозуміла: я довго шукала, але моє справжнє місце — тут, у культурі. І хоча прийшла я сюди майже у 40, сьогодні з впевненістю кажу: я знайшла своє покликання. У березні 2024 року мене призначили на посаду завідуючої Цибулівським клубом.

Що вам найбільше подобається у роботі? Що надихає щодня приходити до клубу?

— Найбільше люблю сяючі очі дітей. Вони щирі, допитливі, відкриті до всього нового — це найбільший стимул. А особливо під час війни вони потребують уваги й радості.

Я люблю музику, театр, танці — усе, що наповнює клуб живою енергією. Важливу роль відіграє й колектив: у нас особлива атмосфера взаємної підтримки. Дуже ціную співпрацю з Оленою Білоголовою, керівницею театрального колективу, і, звичайно, з усією командою Дмитрівського відділу культури. Це люди з великим серцем. А об’єднує нас наша керівниця Лідія Міркотан, яка вміє надихати й згуртовувати. Саме це додає сил і бажання щодня приходити до клубу з радістю.

Які моменти запам’яталися найбільше?

— Особливе місце в моєму серці займають зимові свята: вечорниці, маланка, Різдво, день Святого Миколая. Тоді все сяє яскравими фарбами, лунає сміх, панує тепло й єдність. Але, якщо чесно, кожен захід для мене особливий, у кожному є своя магія.

Чим сьогодні живе клуб?

— У нас діє театральний колектив «Яскраві емоції» під керівництвом Олени Білоголової. Є дві групи: молодша (8–12 років) та змішана (від 15 і старші), де поруч із дітьми грають навіть дорослі жінки. Це створює особливу атмосферу.

Також маємо вокальні колективи: дорослий жіночий «Цибулівчанки», дитячий «Барвінок» та юнацький «Bells». Цього літа з’явився новий аматорський танцювальний колектив "Імпульс", який очолює хореограф Анастасія Скляренко з Пантаївки. Вона погодилася працювати на громадських засадах. Її ініціативу підтримав відділ культури. Нині вона займається з 11 дівчатками, а також збирає довкола себе старших учасниць — серед них молоді мами, студентки та випускниці школи. Разом їх семеро, і всі вони із задоволенням продовжують розвивати танцювальний напрям у рідному селі.

А ще ми тісно співпрацюємо з бібліотекою та бібліотекаркою Ларисою Шолькою, разом розвиваємо дитячий ляльковий театр.

Крім того, проводимо свята, тематичні вечори, майстер-класи, тренінги та благодійні концерти. Останні зараз мають особливе значення: вони не лише підтримують воїнів ЗСУ, а й виховують дітей у патріотичному дусі. Через творчість ми теж наближаємо перемогу.

Хто найбільш активний у клубі?

— Найбільше — діти. Вони найщиріші учасники та глядачі. Молодь теж приходить, хоч і рідше, зате саме вони приносять сучасні ідеї й нову енергію.

Які виклики стоять перед клубом?

— Найбільший виклик для всіх — війна. Вона забрала чимало ресурсів і наклала обмеження. Наш клуб потребує ремонту й змін, але навіть у таких умовах ми отримуємо підтримку: нова апаратура, костюми для дітей, косметичний ремонт, електроопалення. Це дуже важливо. Великі оновлення, я вірю, прийдуть уже після перемоги.

Які події збирають найбільше людей?

— Благодійні концерти. Вони не лише об’єднують громаду, а й допомагають нашим воїнам. Пісня й творчість завжди були силою українців, а сьогодні — ще й зброєю єдності.

Які відгуки найчастіше чуєте від односельців?

— Найчастіше — слова подяки за душевність. Особливо зворушують виступи дітей — вони завжди викликають щирі емоції. Бачити радість і сльози гордості на обличчях людей — це найвища нагорода.

Що для вас найважче і що найбільше тішить у роботі?

— Найважче — проводити мітинги пам’яті за загиблими Героями. Це велике випробування для душі. Але водночас найбільша радість — працювати з дітьми. Їхні посмішки та виступи наповнюють серце світлом і дають сили рухатися далі.

Чи була мить, коли хотілося опустити руки?

— Ні, такого не було. Я оптимістка. Навіть у найскладніші часи знаходжу сили йти далі.

Яку роль культура відіграє у житті села?

— Вона — його душа і серце. Це не лише розваги, а наша ідентичність, наші традиції, наша мова. Культура об’єднує людей, передає спадщину, дає сили й надію.

Про мрії та майбутнє

— Я мрію, щоб наш клуб завжди розвивався і залишався осередком тепла, творчості та натхнення. Щоб сюди приходила талановита молодь і продовжувала нашу справу.

Уже сьогодні ми бачимо перші результати: учасниця театрального колективу «Яскраві емоції» після 9-го класу вступила до коледжу культури й мистецтв. Це найбільша нагорода — знати, що ми надихаємо дітей не лише на сцені, а й у житті.

За 5–10 років я бачу наш клуб сучасним центром культури, де поруч співіснують різні покоління, де панує радість і натхнення. І найголовніше — у мирній, вільній Україні.

Що б ви хотіли побажати жителям села?

— Хочу, щоб вони ніколи не забували дороги до свого клубу. Приходьте на наші заходи, беріть участь, підтримуйте артистів. Адже саме ви — серце цього місця. Давайте разом творити майбутнє, наповнене радістю, творчістю й незабутніми моментами.