30 серпня, у Міжнародний день зниклих безвісти захисників України, біля Дмитрівського сільського будинку культури відбувся Вечір надії — захід пам’яті, скорботи та віри у повернення кожного захисника. Цей день неможливо сприймати лише як календарну дату. Для України це не цифри у статистиці — це імена, історії та обличчя синів і дочок, які пішли на війну і не повернулися додому.
Вони пішли захищати нас — і не повернулися
Голова Дмитрівської громади Наталія Стиркуль та дружина зниклого безвісти захисника біля світлин військових, яких чекають додому
Під час заходу присутні переглядали світлини безвісти зниклих односельців. Голова Дмитрівської громади Наталія Стиркуль звернулась до рідних зі словами підтримки:
"30 серпня — у всьому світі згадують тих, хто зник безвісти. Для України це обличчя наших синів і дочок, імена, що назавжди вписані в історію сіл, міст та родин. Вони пішли захищати нас — і не повернулися. Ми не знаємо, де вони зараз, але знаємо одне: їх чекає вся Україна. Ми не повинні втрачати надію і маємо підтримувати родини військових", - зазначила голова громади.
Наталія Стиркуль додала, що 23 жителі громади вважаються зниклими безвісти, і вся громада вірить у їхнє повернення.
Зліва мама захисника Віталія Бубнова
До присутніх звернулася також мама Віталія Бубнова, одного з Героїв, що зникли безвісти:
"Віримо, що дочекаємося наших синів та чоловіків додому. Ми згадуємо їх і тримаємо у своїх серцях. Ми чекаємо і молимося за повернення кожного. Бо “зник безвісти” — не означає забутий".
Повернись живим
Дружина та син зниклого захисника Сергія Ткаченка
Особливим моментом заходу став символічний шлях пам’яті. Рідні пройшли стежкою, обабіч якої стояло взуття зниклих безвісти захисників. В руках у них горіли свічки надії, з яких було викладено слово "Повернись" — це слово, як молитва, що лунає у кожній українській родині. Під звуки музики на екрані з’явилися фотографії тих, кого досі шукають, кого кличуть і кого чекають.
Ведуча заходу наголосила:
"Вони живі у нашій пам’яті, навіть якщо ми не знаємо, де їхні кроки сьогодні… Схилімо голови. У цю хвилину мовчання ми разом промовляємо найголовніше: “Ми пам’ятаємо. Ми чекаємо. Ми молимося за ваше повернення”. Нехай тиша заговорить голосніше за всі слова".
На площі зібралися матері, дружини, сестри та батьки. Вони стояли, мовчали і кричали водночас своїм серцем, тримаючи плакати та фотографії зниклих безвісти. "Хтось має стояти за тих, кого більше нема кому захищати", — зазначали організатори.
Цей день був і днем болю, і днем надії. Болю — бо доля багатьох наших воїнів залишається невідомою. Надії — бо віра у їхнє повернення жива у серцях рідних.
Кожен із захисників залишив світлий слід — у пам’яті родини, у серці матері, у дитячих очах, у всій Україні. Символічна стежка життя, якою пройшли рідні, з’єднала минуле, теперішнє і майбутнє. Кожна свічка, запалена у руках рідних, стала знаком того, що пам’ять жива, надія жива, а любов безсмертна.
Вечір завершився жовто-блакитним димом — символом незламності та віри у Перемогу України та повернення додому всіх наших захисників та захисниць. Організатори та учасники наголосили:
"Поки ми говоримо про них — вони живуть серед нас".
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Instagram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
