У межах проєкту "Медіатори громад" наше медіа Знам'янка.City продовжує вивчати, чим живуть різні частини Суботцівської громади, які настрої панують серед людей та чи відчувають вони увагу й підтримку від місцевої влади. Ми відвідали село Казарню — невелике, затишне й водночас непросте за своїм сьогоденням. Раніше тут була центральна садиба Казарнянської сільської ради, яка об’єднувала 6 сіл.
Тут мешкає трохи більше 400 людей. Село тихе, зелене, віддалене від центру громади, і саме ця віддаленість найчастіше визначає повсякденні турботи місцевих жителів. Вихопити реальність життя найточніше можна через одну історію — історію місцевої мешканки Валентини Хильченко.
Життя, що вмістило цілі етапи села
Валентина Хильченко біля сільської церкви
Ми зустріли Валентину Іванівну біля сільської церкви. Вона сюди приходить часто — це її віддушина, місце, де можна попросити у Бога миру для України і захисту для наших воїнів.
Валентина народилася у 1960 році в Казарні. Її життя нерозривно пов’язане з рідним селом. Спершу працювала в місцевому господарстві, а з 1998-го до 2024 року — у бібліотеці.
"Ось у цьому приміщенні, де зараз церква, колись була Казарнянська сільська рада. Тут була і бібліотека. Ходила сюди на роботу, тепер ходжу до церкви. Намагаємося з прихожанами утримувати приміщення, щоб було затишно", — усміхається жінка, але в очах її з’являються сльози.
Валентина Хильченко
Кооператив, що був гордістю села
Валентина тривалий час керувала сільськогосподарським молокопереробним кооперативом "Казарняський добробут". Він працював понад 13 років. Село жило, люди здавали молоко, заробляли — була взаємодія та взаємопідтримка.
"За підтримки компанії "Данон" був облаштований сучасний молокоприймальний пункт, із обладнанням для охолодження молока. За кошти прєктів міжнародної технічної допомоги було придбано власний молоковоз, іншу сільськогосподарську техніка, доїльний апарат.
У кооперативі налічувалося до 70 індивідуальних господарств. Це мешканці Нововодяного, Глибокої Балки, Мілової Балки, Казарні. Часом привозили молоко жителі Трепівки і Новотрепівки та інших наближених сіл", - згадує Валентина.
Члени кооперативу тримали понад 100 корів, але з року в рік корів ставало менше, утримувати їх стало важче. Ціни на все зросли, і кооператив довелося призупинити.
"Село занепадає…" — каже Валентина тихо. І це не просто слова. Це біль людини, яка стільки сил віддала місцевому розвитку.
Послуги є, але все одно відчувається віддаленість
Адміністративне приміщення у Казарні
Після об’єднання Казарня увійшла до Трепівського старостинського округу. За словами Валентини Іванівни, староста Володимир Сливка приїздить часто на територію, реагує на звернення. У селі працює адміністратор Центру надання адміністративних послуг, фахівець із соціальної роботи КЗ "Центр надання соціальних послуг Суботцівської сільської ради, працівник з благоустрою. Також є Поліцейська станція, працює фельдшерський пункт, є будинок культури.
Фельдшерський пункт у Казарні
Працює один магазин, де можна купити продукти харчування та речі першої необхідності.
Магазин у Казарні
Люди, які тримають село: роль соціального фахівця
З Валентиною Хильченко ми також завітали до адміністративного приміщення, де нас зустріла фахівчиня із соціальної роботи КЗ "Центр надання соціальних послуг Суботцівської сільської ради" Наталія Фостенко. Вона — місцева жителька, добре знає кожну сім’ю, її історію, труднощі й потреби.
Наталія Фостенко
"Моя робота — бути поруч з людьми. Підтримати, підказати, допомогти зорієнтуватися, особливо тим, хто опинився у складних життєвих обставинах", — говорить Наталія.
Вона працює з різними категоріями населення:
- сім’ями з дітьми,
- людьми з інвалідністю,
- самотніми пенсіонерами,
- родинами, які переживають кризу.
Соціальний фахівець — це той "місточок" між службами та людьми, який часто вирішує не лише формальні питання, а й емоційні. До Наталії звертаються за порадою, просто поговорити, попросити допомогти написати заяву або оформити документи.
"У маленькому селі ти не просто виконуєш службові обов’язки, — ти стаєш для людей людиною, до якої можна довірливо звернутися", — додає вона.
Її присутність у Казарні — один із тих непомітних, але дуже важливих чинників, які підтримують місцевих жителів і допомагають їм не залишатися наодинці зі своїми труднощами.
На все не вистачає ресурсів
Але є відчуття, що цього замало — адже більшість запитів упирається у ресурси, техніку і час.
"З весни до пізньої осені село заростає бур’янами. Староста Володимир Сливка реагує, часто буває у нас, але він один на кілька населених пунктів, зрозуміло, що все охопити фізично не можливо, бо проблем у кожному селі вистачає. Працівник з благоустрою — теж один. Техніку привозять із сусідніх сіл, щоб покосити бур’яни", — пояснює Валентина.
Транспорт: можливість чи лише формальність?
Одна з найбільших проблем — транспорт.
Маршрутка з Казарні ходить лише раз на день:
◾ до Кропивницького — вранці о 9:00
◾ назад — о 14:30
Місцевий підприємець здійснює перевезення на Знам’янку. З понеділка по п’ятницю маршрутка виїжджає з Казарні о 7 годині ранку і повертається об 11 годині.
Це абсолютно не підходить тим, хто працює.
Можна дістатися електричкою, але до станції потрібно пройти близько 4 кілометрів. Бо вона зупиняється у Трепівці.
"Люди раді і цьому, бо хоч якось можна дістатися. Але молодь через це не залишається в селі, не купує будинки, — каже жінка.
Її син, який повернувся з війни, працює у Кропивницькому. Раніше добирався електричкою, але до зупинки у Трепівці ще потрібно було дістатися або велосипедом, або пішки. Зрештою купив авто — бо інакше жити й працювати в селі практично неможливо.
Освітлення зняли, але так і не повернули
Окрема болюча тема — вуличне освітлення.
"Колись у нас були ліхтарі на сонячних панелях по вулиці Миру. Було світло, безпечно, комфортно. А коли почалася війна — акумулятори зняли, щоб уночі не було освітлення. Зняли — і не повернули…" — зітхає Валентина.
Валентина спілкується з нашою журналісткою Оленою Тригубенко
На вулиці Молодіжній ліхтарі працюють. У сусідніх селах — теж. А от Казарня залишається в темряві.
"Запитала старосту: де акумулятори і коли їх повернуть? Каже, що не знає, чи придатні. Ну, якщо не придатні — купіть нові! Але поки нічого не змінюється", — каже жінка.
Чи є майбутнє у Казарні?
Будинок культури у Казарні
Коли ставимо це запитання Валентині Іванівні, вона на хвильку замовкає. В її погляді — і втома, і болючий сум за прожитими тут роками, і тривога за майбутнє рідного села.
"Навіть не знаю, що б могло повернути молодь, — каже вона тихо. — Немає роботи, немає школи, дитячого садка… Люди виїжджають. А війна виснажує ще більше. Мій син і племінник з перших днів пішли захищати Україну. Сина демобілізували зі служби за станом здоров’я а племінник досі на фронті. Все якось навалилося — і дуже важко".
Приміщення колишньої школи
Попри це, у її словах відчувається і надія.
Валентина згадує, що у приміщенні школи останнім часом відбувається рух: там щось ремонтують, приводять до ладу. Але хто там буде — точно не знає.
Щоб розібратися, ми відвідали школу особисто. Будівля не порожня: всередині кипить робота. Благодійний фонд "Рокада" проводить масштабний ремонт. Після його завершення у приміщенні планують розмістити щонайменше 10 внутрішньо переміщених осіб з інвалідністю, а загалом будівля розрахована на 50 місць.
Соціальний працівник по роботі з громадськістю Галина Бондаренко пояснює:
"Ремонт намагаємося завершити до кінця року. Люди, які тут проживатимуть, отримають адаптовані умови, обігрів, доступність, необхідну підтримку".
Галина Бондаренко
Для села це може стати важливим шансом — не тільки для оживлення інфраструктури, а й для появи нових людей, нової взаємодії, нових можливостей.
Та головне — це не просто кількість мешканців, а те, чи відчуватимуть вони тут себе частиною громади.
Чому ця історія важлива
Історія Валентини Хильченко — це не просто історія однієї жительки Казарні. Це дзеркало всіх віддалених частин громад, де люди тримаються за рідне, але щодня стикаються з обмеженнями, які самостійно не подолати.
Такі розповіді важливі для діалогу. Бо доки не почути окрему людину — важко побачити справжню проблему.
Ми і надалі продовжимо слухати, аналізувати й передавати голос громади — щоб між людьми та владою з’являлося більше розуміння, і щоб кожне село мало шанс на розвиток, а не занепад.
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту "Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа", що впроваджується ГО "Агенція розвитку локальних медіа АБО". Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
