Ветеран російсько-української війни із Цибулевого Дмитрівської громади, Вадим Федоров, пройшов через пекло війни, втратив обидві ноги, переніс десятки операцій і місяці реабілітації — і знайшов у собі сили не просто повернутися до життя, а стати опорою для інших. Сьогодні він працює реабілітологом у Знам’янці та допомагає людям відновлюватися після травм і щоденно доводить: навіть після найтяжчих випробувань можна піднятися й іти далі.
Вадиму Федорову з села Цибулеве Дмитрівської громади — лише 33 роки. Але в його житті війна з 2015 року, окопи, важкі бої, два поранення, кома, одинадцять операцій на початку й загалом понад тридцять, ампутація обох ніг, боротьба за життя та… новий сенс, знайдений після повернення з пекла.
Від фронту до важкого поранення
Вадим Федоров
Військову службу Вадим розпочав у 2011 році. З 2015-го — у складі 128-ої гірсько-штурмової бригади — він пройшов найскладніші точки фронту. Мав відмінну фізичну підготовку, займався важкою атлетикою, командував відділенням.
Перше поранення отримав під Горлівкою у 2021 році. Пройшов місяць лікування — і замість реабілітації повернувся до побратимів, бо знав, що там потрібен.
Після повномасштабного вторгнення Вадим обороняв кордон на Волині, Київ, Малин, потім був перекинутий у Донецьку область — Бахмут, Світлодарська дуга, Калинове.
8 червня 2022 року під Бахмутом російський танк вистрілив йому в спину. Це був момент, який змінив життя.
Пережити пекло і не здатися
Його врятували побратими, завантажили в білу автівку "як могли", бо при зрості 192 см він просто не влазив. Кров, розтрощені коліна, уражена рука, десятки осколків по всьому тілу. Він відчував невимовний біль.
У Бахмуті лікарі надали медичну допомогу і відправили у Дніпро. Там шість днів Вадим пробув у комі, коли прийшов у свідомість, то спочатку не розумів, де він і що з ним трапилося.
Він не міг рухатися три місяці. Спочатку ампутація однієї ноги. Потім — другої, бо гангрена роз'їдала кістку. Організм почав відновлюватися лише після другого хірургічного рішення.
Пройшов операцію на розтрощеній руці — імплант замінив кістку.
Попри ампутацію, досі відчуває фантомний біль у стопах і колінах.
Підтримка, яка повернула до життя
Вадим Федоров з братом Ярославом
Вадим зізнається, що пережив моменти відчаю:
"Не знав, як жити без ніг. Спорт, мрії — усе зруйнувалося. Але не міг зламати віру батьків і людей, які за мене боролися".
Його підтримували:
- побратими, які витягнули його під обстрілом;
- батьки, які були поруч щодня;
- лікарі, які не відступили;
- сотні людей, які збирали гроші на лікування;
- керівництво Дмитрівської громади, допомагали вирішувати різні питання,
- односельці, що організували ярмарки та кіновечори та збирали кошти на лікування,
- 8-річна дівчинка Марійка, яка принесла всі свої гроші, відкладені на телефон.
Це – любов, яка тримає сильніше за все.
Новий шлях: від пацієнта — до реабілітолога
Після протезування у США Вадим повернувся в Україну й вирішив, що хоче допомагати іншим — тим, хто проходить свій шлях відновлення.
Пройшов двомісячні курси, склав тести на "відмінно" — і влаштувався працювати реабілітологом у Знам’янському центрі довготривалої реабілітації "Патріот". На роботу приїжджає з понеділка по п'ятницю з села Цибулеве, що за 20 кілометрів від Знам'янки.
"Я багато де бував – у США, Вінниці, Дніпрі, Києві, зі мною працювали реабілітологи, тому я знаю, як допомагати людям", - каже Вадим.
Ветеран тренує людей після інсульту, травм, складних операцій.
Центр реабілітації працює безкоштовно, наданий громадою та відкритий ГО "Патріот". Нині шість людей проходять заняття щодня.
"Коли людина вперше приходить до центру, я обов’язково прошу її надати медичну довідку або показати свій діагноз. Це дає змогу чітко зрозуміти, який вид допомоги їй потрібен, які навантаження допустимі, а від яких слід утриматися. Особливо це важливо для людей після інсульту: спочатку я вимірюю їхній артеріальний тиск та перевіряю загальний стан здоров’я. Якщо показники у нормі, вони проходять через спеціальний столик для м’якого відновлення рухових функцій, а вже потім переводяться на бігову доріжку, щоб поступово почати ходити та розвивати витривалість. Початкове тренування триває близько 15 хвилин, а щодня ми додаємо по 20–25 хвилин, збільшуючи інтенсивність у міру відновлення.
Важливо, що реабілітація у нашому центрі не має часових обмежень: людина може приходити стільки, скільки потрібно — місяць, рік або навіть більше. Такий підхід дозволяє відновлюватися у власному темпі та досягати максимальних результатів без поспіху й зайвого стресу", - розповідає Вадим Федоров.
Сам Вадим продовжує тренуватися, аби впевнено ходити на протезах без милиць.
"Коли падають навколо — все одно мусиш підвестися". Його життєве кредо
Вадим пережив те, що могло зламати. Але замість цього — він став опорою для інших.
Його історія — це доказ того, що найтемніші моменти не визначають людину. Визначає — її рішення піднятися.
Як знайти сили рухатися далі
Вадим надав поради, як зберегти себе після важкої травми, не втратити віру та навчитися знаходити внутрішні ресурси й сили, щоб рухатися вперед і відновлювати життя крок за кроком.
Прийняти реальність — це перший крок до відновлення
- Не тікати від того, що сталося.
- Не замовчувати біль.
- Не робити вигляд, що "все як раніше".
- Прийняття не дорівнює капітуляції — це старт.
Не боятися просити про допомогу
- "Я б не вижив без лікарів, побратимів і рідних", — каже Вадим.
- Підтримка — не слабкість, а сила, яка рятує.
Дозволити собі маленькі кроки щодня
- Не намагатися відновити життя одразу.
- Іноді один рух пальцями руки — це теж перемога.
Знайти новий сенс, навіть якщо старі мрії зруйновано
- Я мріяв про спорт, а став тим, хто повертає інших до життя.
- Сенс можна не лише знайти — його можна створити.
Пам’ятати: ваше тіло може бути змінене, але ваша сила — ні
- Втратили ноги — але не характер.
- Втратили здоров’я — але не гідність.
- Втратили можливості — але потрібно знайти інші.
Не порівнювати себе "до" і "після"
Є тільки сьогодні й той шлях, який можна пройти попри все.
Рухатися — навіть коли боляче
- Рух — це життя.
- Кожен сантиметр уперед дає шанс, що завтра стане легше.
Поради Вадима — це не абстрактні настанови, а його власний життєвий досвід і шлях відновлення після тяжких поранень. Його історія показує, що навіть у найскладніших обставинах можна знайти сили рухатися далі, допомагати іншим і не втратити себе.
"Матеріал підготовлено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу завдяки фінансуванню від Українського Медіа Фонду"
