Кладовище — це не просто місце поховання. Це частина пам’яті громади, простір шани до тих, хто відійшов, і своєрідне дзеркало нашої відповідальності. Саме про це говорять у селі Цибулеве Дмитрівської громади, де питання стану місцевих кладовищ уже не перший рік залишається важливим для жителів.
Про досвід упорядкування кладовищ, труднощі, з якими стикається село, і силу самоорганізації розповіла староста Цибулівського старостинського округу Олена Студенко.
Коли проблема стає спільною
У багатьох селах старі кладовища поступово заростають, втрачають межі й належний догляд. Чагарники, дикоросла рослинність, аварійні дерева, накопичене сміття — усе це з часом починає впливати не лише на старі поховання, а й на нові ділянки.
Цибулеве не стало винятком. Питання стану кладовищ тут неодноразово порушували самі жителі. Люди обговорювали, як поліпшити санітарний стан, хто має відповідати за порядок і що можна зробити вже зараз, не чекаючи ідеальних умов чи рішень “згори”.
Саме з таких розмов і почався шлях до реальних змін.
Від обговорень — до конкретних кроків
Олена Студенко, староста Цибулівського старостинського округу
"Однією з перших ідей, яку підтримали жителі, стало встановлення баків для сортування сміття на кладовищах. Ініціативу обговорили, вона знайшла підтримку, і зрештою за кошти самих мешканців придбали чотири баки, які встановили на трьох кладовищах.
Це був важливий перший крок. Бо коли є можливість викинути сміття у визначене місце, підтримувати порядок стає простіше. Але найважливіше — люди почали активніше долучатися до прибирання і відчули, що можуть змінювати ситуацію власними силами", - розповідає Олена Студенко.
Згодом з’явилися й інші пропозиції: підсипати вхід до кладовища, замінити ворота, прибрати аварійні дерева, впорядкувати занедбані ділянки.
Як громада працювала на результат
"Упродовж 2025 року на одному з кладовищ у Цибулевому провели три великі зібрання з прибирання — у квітні, червні та жовтні. За цей час вдалося розчистити територію від порослі акації, бур’янів і чагарників, підсипати щебенем дорогу для зручного в’їзду, а також відремонтувати невелике господарське приміщення, де зберігається інвентар для поховання та догляду.
До цієї роботи долучалися не лише окремі жителі, а й місцеві керівники сільськогосподарських підприємств. Вони надавали техніку для прибирання, допомагали викопувати компостні ями для скошеної трави та гілля»", - розповідає староста села.
Цей досвід показав: коли є спільна мета і готовність працювати разом, навіть складну проблему можна поступово зрушити з місця.
Чому догляд за кладовищем — не лише справа родини
Традиційно вважається, що за могилами мають доглядати родичі. Але життя змінюється. Хтось виїжджає, хтось втрачає зв’язок із місцем поховання рідних, а десь просто вже не залишається близьких людей, які могли б узяти цю турботу на себе.
У результаті частина поховань залишається без догляду. Такі могили поступово заростають, занепадають і випадають із системи уваги. Саме тому в Цибулевому дійшли висновку, що потрібно не лише прибирати спільну територію, а й поступово впорядковувати занедбані могили.
За словами Олени Студенко, це не просто господарська робота. Це вчинок доброти, поваги до минулого і до людей, які жили на цій землі раніше.
До доброї справи долучаються земляки
Приємно, що до впорядкування сільського кладовища долучаються не лише місцеві жителі, а й люди, які нині мешкають за межами села, але не втрачають зв’язку з рідним краєм. Така участь — яскравий приклад небайдужості, поваги до спільної пам’яті та відповідальності за місця, де поховані рідні й односельці.
Олександр Філоненко
Серед тих, хто підтримує такі ініціативи, — уродженець села Цибулеве Олександр Філоненко, який нині проживає у Кропивницькому. Він постійно цікавиться станом кладовища, долучається до прибирання території та підтримує такі акції, зокрема й матеріально. За словами Олександра, йому приємно бачити, що люди об’єднуються не лише для догляду за могилами своїх рідних, а й упорядковують занедбані поховання, про які вже нікому подбати.
"Це дуже важлива ініціатива — упорядкування сільських кладовищ. Я народився в селі Цибулеве, тут минули мої дитячі та юнацькі роки, тут поховані мої батьки, рідні, люди, яких я знав. Тому мені не байдужий стан сільського кладовища. Такі місця пам’яті потрібно впорядковувати. І мені дуже приємно, що люди, організовуючи такі акції, дбають не лише про могили своїх рідних, а й про ті поховання, за якими вже нікому доглядатИ", — каже Олександр Філоненко.
Щоб не пропустити такі акції, Олександр стежить за фейсбук-сторінкою старости села Олени Студенко, де заздалегідь публікується інформація про майбутні прибирання та інші ініціативи з упорядкування кладовищ.
Коли немає чіткої відповідальності
Однією з найбільших проблем залишається те, що в сільській місцевості кладовища часто не мають чіткого юридичного статусу. Вони не стоять на балансі жодної установи, а отже, немає і зрозумілого механізму, хто саме має системно відповідати за благоустрій, утилізацію відходів чи загальний санітарний стан.
Через це кладовище опиняється ніби між двома рівнями відповідальності — приватною і громадською. З одного боку, є родини, які доглядають за могилами своїх близьких. З іншого — є спільна територія, яка потребує постійного нагляду, але не має офіційно визначеного господаря.
У Цибулевому знайшли власний практичний підхід: на кожному кладовищі обрали людину, яка на добровільних засадах виконує роль відповідальної особи за чистоту, порядок і організацію прибирань. Формальних повноважень у таких людей немає, але саме вони часто стають рушіями змін на місцях.
Пластикові квіти — окрема проблема
«Ще одна тема, яку в селі порушують щороку, — це використання штучних квітів. На перший погляд, це дрібниця, але насправді — велика екологічна проблема.
Пластикові квіти не розкладаються десятки років, накопичуються на території кладовищ і створюють значні обсяги сміття. Під час прибирань доводиться вивозити не лише свіжі відходи, а й багаторічні нашарування штучного декору», - каже Олена Студенко.
Штучні квіти
У Цибулевому переконані: встановлення урн стало важливим кроком до поліпшення санітарного стану, але цього недостатньо. Потрібно поступово змінювати сам підхід — відмовлятися від надмірного використання пластику, віддавати перевагу живим квітам і більш екологічним рішенням.
Насаджують багаторічні квіти, вічнозелені рослини.
Добра традиція, яка об’єднує
«У селі вже стало доброю традицією збиратися для впорядкування кладовищ не лише перед поминальними днями, а й упродовж року. Це дає змогу підтримувати порядок постійно, а не лише епізодично», - каже Олена Студенко.
Самоорганізація жителів стала одним із найважливіших прикладів того, як громада може діяти навіть тоді, коли немає чіткої системи управління. Люди не чекають, що проблему хтось вирішить за них. Вони об’єднуються, працюють разом і бачать результат своєї праці.
Але лише ентузіазму недостатньо
Водночас у Цибулевому розуміють: лише силами мешканців така проблема не може вирішуватися постійно. Потрібна більш зрозуміла модель відповідальності, яка поєднуватиме ініціативу громади та підтримку з боку держави.
Адже кладовище — це не лише місце приватного болю кожної родини. Це частина спільного культурного простору, і ставлення до нього має бути системним.
Пам’ять, яку видно у вчинках
Ворота на кладовищі: було - стало
Досвід Цибулевого — це приклад того, як небайдужість людей може перетворюватися на реальні зміни. Тут не чекали ідеальних умов, а почали з того, що було можливим: обговорили проблему, зібрали кошти, встановили урни, провели прибирання, залучили техніку, впорядкували територію, підтримали традицію спільної праці.
І в цьому, мабуть, головний висновок. Пам’ять про тих, хто відійшов, виявляється не лише у словах, а й у щоденній турботі. У прибраній території, у доглянутій могилі, у бажанні зробити спільний простір гідним.
У Цибулевому дякують усім небайдужим жителям, які долучилися до цієї роботи — фізично, організаційно чи матеріально. Саме завдяки спільним зусиллям територія кладовищ стала чистішою, впорядкованішою і гіднішою.
Спільна справа триває. І тут сподіваються, що підтримка жителів не зменшуватиметься, адже чисте кладовище — це не разова акція, а постійний прояв поваги, відповідальності й людяності.
"Матеріал підготовлено в рамках проекту «Підсилення місцевих ЗМІ в Україні», який виконується за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу та NIRAS Sweden AB, та завдяки фінансуванню від Шведського інституту".
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
