"Життя після втрати: замаскований біль..."
Молодший сержант Олександр Олександрович Озеряний вірний військовій присязі, виявивши стійкість і мужність, загинув 1 квітня 2023 року під час мінометного та артилерійського обстрілу позицій в районі села Федорівка Соледарської міської громади Бахмутського району Донецької області. Йому було всього 26 років.
Знам’янка.City поспілкувалася з мамою загиблого захисника Наталією Озеряною, яка розповіла яким був її син.
Навчання йому давалося легко
Народився Олександр у місті Кропивницькому, 25 листопада 1996 року. Мама Наталія і тато Олександр закінчували вищі учбові заклади. Наталія родом з Павлиша, а Олександр зі Знам’янки. Наталія здобула спеціальність вчителя математики та основ економіки, а Олександр – інженера будівельника. Після народження сина молода сім’я переїхала до Знам’янки. Тут і пройшли дитячі та юнацькі роки Олександра молодшого.
Олександр Озеряний
"Саша з дитячого садочку мріяв бути військовим. У моєму роду всі математики і військові, по чоловіковій лінії – будівельники. Коли робили фото-колажі у дитячому садочку та школі, Саша завжди обирав фотосвітлини у військовій формі. З 5 класу хотів навчатися у Київському військовому ліцеї Івана Богуна, ми підтримали бажання сина, але за станом здоров’я він не пройшов відбір", - згадує мама.
До 9 класу Олександр навчався у Знам’янській школі №1. 10-11 класи навчався у Знам’янській школі № 2. Улюбленими предметами були історія, біологія, географія.
"Навчання йому давалося легко. У нього була чудова пам’ять. Все запам’ятовував миттєво. По випускним тестам з біології отримав один із найкращих результатів по Україні – 187 балів. Постійно брав участь у шкільних олімпіадах і отримував призові місця. По олімпіаді з екології в обласному турі здобув І місце і представляв нашу область на всеукраїнському рівні", - розповідає Наталія перегортаючи грамоти та відзнаки сина.
Олександр Озеряний
Олександр багато навчався, мав схильність до комп’ютерних технологій. Після школи, у 2014 році вступив до Центрально-українського технічного університету.
"Коли 2013 року, кількасот людей вийшли на столичний майдан Незалежності, протестуючи проти рішення влади призупинити підготовку до підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС, Олександр теж поїхав і був на майдані. Ми з батьком і не знали. Не повідомив, щоб ми не хвилювалися. А коли розпочалося АТО хотів йти захищати Україну, але за станом здоров’я його не взяли навіть в армію. Тож він допомагав волонтерам. Боліла його душа за Україну. Я заспокоювала, що він багато чого може зробити для України і тут, і першочергове завдання – здобути освіту", - розповідає Наталія.
Олександр Озеряний
У 2018 році Олександр отримав диплом Центральноукраїнського національного технічного університету за спеціальністю "Агрономія".
У 2019 році закінчив Центральноукраїнський національний технічний університет за спеціальністю "Міжнародна економіка".
У 2021 році закінчив Центральноукраїнський національний технічний університет за спеціальністю "Прикладна механіка", ступінь вищої освіти магістр.
Під час навчання згуртовував молодь, ініціював проєкти і в 2018 році здобув звання студентський мер, серед навчальних закладів Кропивницького. Він був лідером, мав багато ідей.
Після навчання працював у Приват банку Кропивницького консультантом, у Газбанку начальником відділу комунікацій.
Війна кардинально змінила його життя
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, в перші дні Олександр пішов добровольцем у військкомат і знову отримав відмову. Він не міг стояти осторонь. Шукав шляхи, щоб іти захищати Україну, яку любив понад усе. У березні 2022 року він пішов у пенітенціарну службу і працював на посаді кінолога.
"У нього була вівчарка Герда. З нею ніхто не хотів працювати, бо була досить агресивною. Саша взяв її. І мені розповідав, що собака агресію проявляла через те, що у неї були проблеми з вухами. Вони в неї боліли, він це помітив і вилікував її. За власні кошти купував ліки. Собака відчула його любов та турботу і від нього не відходила, була дуже відданою, виконувала всі команди. Саша їздив по всеможливих навчаннях, був на стрільбах. Там познайомився з інструкторами кінологами Державної прикордонної служби. Не знаю, як йому це вдалося, але у жовтні 2022 року він підписав контракт з Державною прикордонною службою України і дуже пишався цим. Його взяли на посаду кінолога. Він почав писати прохання, щоб його відправили проходити службу у зону бойових дій. Він прагнув захищати рідну землю", - розповідає Наталія Озеряних.
З кінця листопада до 28 січня 2022 року брав участь у визволенні Харківщини. Потім приїхав додому на 10 днів у відпустку.
Мамця, не хвилюйся у мене все гуд
"Ще будучи вдома в короткостроковій відпусті, ми родиною сиділи і розмовляли про справи буденні. І Саша промовив: "потрібно їхати в Бахмут, хлопцям потрібна допомога". Тоді я зрозуміла, що фізично він з нами, а думками і душею там. Але я бачила й те, що він був щасливим, його дитяча мрія здійснилася, йому подобався військовий устрій, він розумів для чого він все це робить, чому він там, що він захищає Україну, наше майбутнє. Він був справжнім патріотом.
Після відпустки повернувся в частину і написав заяву у зону бойових дій. Був направлений у 54 бригаду.
З 23 березня під Бахмутом були гарячі бої. Але коли б я не запитала, як у нього справи, він мені відповідав: "Мамцю, не хвилюйся у мене все гуд". Телефонувала йому щодня. Якось йшла з роботи і зателефонувала, він взяв слухавку, але зв’язок був поганий, тож він вийшов за три кілометри, щоб зі мною поговорити. Коли запитала, чи є в нього час. Він відповів, що проведе мене дистанційно до самого дому. Коли йшов на позицію, то попереджав, що із ним не буде зв’язку декілька днів, щоб не хвилювалася. І я чекала, молилася і вірила, що з ним все буде добре. Під час одного із завдань, він отримав тяжку контузію, лікувався у шпиталі, а мені сказав, що простуда. Після госпіталю йому давали декілька днів відпустки, але він відмовився і повернувся в частину.
Останній раз ми спілкувалися 31 березня. Він прислав мені фото і сказав, що у них випав сніг. А тут була гарна погода. Повідомив, що на три дні йде на позиції і не буде зв’язку, зателефонує 3 квітня.
Материнське серце відчуло біду
1 квітня Наталія була на роботі. Вона працює диспетчером на автостанції. Зайшла на фейсбук сторінку і зразу ж першою відкрилася тужлива пісня. По її серцю полоснули слова з пісні:
Мамо, мамо! -
Він крикнув криком журавлиним,
Мамо, мамо!
І янголом злетів у вись!...
Чуєш, тату,
Я захищав свою країну,
А ви живіть!
А ви живіть тут, як колись!
Наталії стало не по собі, перехопило подих, нестерпний біль пронизав її серце, але опанувала себе, хоча на душі було тривожно. О 18.00 на телефоні висвітився незнайомий номер. Тремтячими руками підтвердила виклик і почула найстрашніші в її житті слова. "Ваш син загинув під час виконання бойового завдання".
"Мозок не сприймав інформацію, я шепотіла, що це першоквітневий злий жарт. Не пам’ятаю, як зателефонувала чоловікові, як дісталася додому. Все було в тумані. Пізніше я дізналася, що мого і свого сина Володимира власними руками відкопав Олександр Кофанов. Я попросила у командира телефон цього чоловіка. Олександр Кофанов родом з Луганщини, воював разом із своїм 19-річним сином Володимиром. Володя і мій Саша загинули у Кофанова старшого на очах, їх накрило мінометним обстрілом і засипало. Батько під мінометними обстрілами витягував тіла загиблих хлопців. Олександр Кофанов у відчаї повторював єдину фразу: «Я не вберіг наших дітей». Він розповів, що мій Саша і його Вова були як вовченята, нічого не боялися. Їх лють на ворогів переросла у безстрашність, силу і міць. Вони планували після ротації з Бахмута вступати на навчання у військовий ВУЗ, але росіяни вбили їх мрію, забрали життя. Олександр мого сина називав "Снайпером"- це був його позивний.
Саша живе в моєму серці, в моїх думках веселий і життєрадісний. Він постійно жартував і запалював енергією. Скільки б добрих справ він міг зробити за своє життя. В страшному сні не могла побачити, що ховатиму сина, якого вбила росія», - витираючи сльози розповідає Наталія.
20 квітня у Олександра мала бути ротація, він планував приїхати додому. Мрів зробити рідним подарунок. Забронював квитки на концерт групи "Без обмежень", виступ якої був 26 квітня. Але війна все змінила назавжди.
Білі троянди
Білі троянди стоять біля пам’ятника Олександра Озеряного. У цих квітів є своя історія. Олександр завжди їх дарував мамі на день народження.
Олександр з мамою
"Наближався мій сорокарічний ювілей. Саша, якось обмовився, що є труднощі з фінансами. Хоча ще будучи студентом він вмів заробляти гроші. І зранку, в день ювілею, Саша приїхав з величезною подарунковою коробкою. «Мамо, з днем народження. Відкривай». Простягнув мені в святковій упаковці коробку. Я відкрила і не повірила своїм очам. Там було 40 білих паперових троян і одна червона по центру. Саша всю ніч власноручно виготовляв квіти і вони були неймовірно гарні. Тепер я йому дарую білі троянди»" - розповідає Наталія.
Родинні традиції
У родині були свої традиції. Ще коли був маленьким щороку їздили в Крим на море.
"Саша говорив, що повернемо Крим і після Перемоги всі разом поїдемо на відпочинок у Севастополь"
Жінка розповіла, що Олександр завжди любив дивувати сюрпризами своїх рідних. На День Наталії він купив квитки на футбол у Київ, де грали італійська команда "Інтер" та київський "Шахтар".
Олександр з мамою на футболі
"Я цікавлюся футболом, тож Саша зробив мені такий приємний подарунок. І таких сюрпризів за його коротке, але гідне життя було безліч. Він був дуже добрим і щирим, з любов’ю відносився до всього живого. Що тільки у нас вдома не жило і пташки, і черепахи, і хрущі, і хом’ячки, про всіх турбувався. Якось приніс маленьке кошенятко, сусідка йому прилаштувала, бо сама від'їжджала. Він виростив його, назвав Маською. Кішка відкликалася лише на його голос, слухала його. Прожила 18 років. І коли від старості геть була слаба, Саша був на навчанні. Ми йому зателефонували і він приїхав. Вона померла у нього на руках. Я тільки зараз розумію, яке велике і добре серце у нього було. Хотів усім допомогти, всім приділити увагу. Яким би зайнятим не був, але родинні традиції беріг. Завжди приїжджав на родинні свята", - згадує Наталія.
Біль втрати нічим не втамувати
Олександр живе у нашому серці, у наших думках. Допомагає тамувати душевний біль робота, родина і менший син Максим.
Олександр мене навчив поважати його думку, його вибір. Тому завжди прислухаюся до думки молодшого сина, до його бажань та мрій.
Олександр з мамою та братом Максимом
Максиму 9 років, але розмірковує він по дорослому. Навчається добре, любить математику, англійську мову.
Разом з Максимом будемо втілювати мрії Олександра у життя. Він став на захист Батьківщини, на захист нас. Ми маємо продовжувати його ідеї.
Нагороди
Указом Президента України,сержанта Олександра Озеряного нагороджено Орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно), за особливу мужність і самовідданість виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне і бездоганне служіння українському народові. Нагороду отримали батьки Героя – Наталія Миколаївна та Олександр Анатолійович.
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network".
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
