Житель села Цибулеве Дмитрівської територіальної громади, 30-річний Вадим Миколайович Федоров, який з 2015 року захищає нашу країну від ворога, минулого року під час виконання бойового завдання отримав багато осколкових поранень грудної частини, спини, рук і ніг, переніс кому, одинадцять складних операцій, ампутацію обох ніг. Перебував між життям і смертю. Односельці, друзі, сотні людей переймалися за долю Вадима, збирали кошти на його лікування. Зараз Вадим перебуває на протезуванні у Сполучених Штатах Америки.
Вадим Федоров з Тіною Кароль
Знам’янка.City у телефонному режимі поспілкувалася з Вадимом та дізналася, при яких обставинах отримав поранення, кому вдячний за те, що залишився живим, та як проходить протезування.
Де проходив службу захисник
Вадим служив по контракту рядовим в одній із військових частин. У 2015 році, у складі 128-ої гірсько-штурмової бригади, був відправлений на передову й отримав звання молодшого сержанта. Мав гарну фізичну підготовку, займався спортом, зокрема важкою атлетикою. Постійно перебував на нульових позиціях у складі піхоти. Щодня телефонував батькам, бо розумів, що вони хвилюються. Заспокоював, що у нього все добре. Перше поранення отримав під Горлівкою. Куля потрапила у верхню частину лопатки й вийшла через плече, лікарі вилучили осколок. Після місяця лікування, йому запропонували реабілітацію, але він відмовився і повернувся на фронт.
Вадим Федоров
З 24 лютого війна застала Вадим разом з іншими військовими неподалік Білорусії. Вони під Ковелем укріплювали кордони від нападу противника. Потім відправилися у Малин Житомирської області, де у населених пунктах Слобода Кухарська та Кухарі тримали оборону. Велися тяжкі бої поблизу населених пунктів Слобода-Кухарське, Калинове. Вадим командував відділенням, був командиром бойової машини. Потім їх направили в Донецьку область, де велися бої в Бахмуті, на Світлодарській дузі.
Як отримав поранення
“Важкі бої йшли на Світлодарській дузі. Нашу другу штурмову бригаду приєднали до 30-ої бригади, щоб посилити рубежі та штурмувати противника. 8 червня ми розділилися на дві групи й вирушили до наших окопів, але вони вже були зайняті ворогом”, — згадує події того дня Вадим.
Вадим Федоров біля бойової машини
Старший обох груп скомандував відступати. Вадим був командиром 2-ої штурмової роти, він скерував хлопців повертатися до командно-складового пункту, закривав групу і прискорював хлопців, щоб швидше бігли до укриття. Виїхала колона ворожих танків, російські військові відкрили вогонь. Вадим не встиг добігти до укриття 5 метрів, отримав осколкове поранення, контузію.
Побратими під обстрілами донесли до укриття свого командира
“Як зараз пам’ятаю білу автівку, в яку мене з трудом повантажили, бо при моєму зрості 192 сантиметри я просто не влазив. У мене були розтрощені коліна, ліва рука побита осколками, невимовний біль сковував усе тіло. Доставили мене лікарню міста Бахмут, я втратив свідомість”, - розповідає Вадим.
Вадим Федоров з мамою
У Бахмуті лікарі надали медичну допомогу і відправили у Дніпропетровську обласну клінічну лікарню ім. Мечникова. Там шість днів Вадим пробув у комі, коли прийшов у свідомість, то спочатку не розумів, де він і що з ним трапилося.
”Три місяці я взагалі не міг рухатися. у Дніпрі мені ампутували одну ногу, але стан не покращився і 22 червня реанімаційним вагоном відправили до Києва, - розповідає Вадим. - Лікарі намагалися врятувати другу ногу, яка була перебита в трьох місцях, коліно було розтрощене, розпочалася гангрена кістки, через запалення не працювали нирки. Коли ампутували другу ногу, організм нарешті почав відновлюватися, запрацювали нирки. Переніс операцію на лівій руці, кістка була розтрощена, її видалили і вставили імплант. Не маючи ніг, я й до цього часу відчуваю біль у колінах, суглобах, стопах. Лікар пояснив, що це фантомні болі”.
Хто підтримав захисника у тяжку хвилину
“Я впав у відчай, не знав що мені робити далі, як я буду жити без обох ніг. У мене була мрія - займатися спортом, бодибілдингом, її нема. Усе якось в голові хаотично плуталося, але я не міг зламати віру батьків, які були поряд зі мною, я бачив, як лікарі боролися за моє життя, мені хотілося побачити та подякувати моїм побратимам, які непритомного витягнули з-під обстрілів, ризикуючи власним життям; віру рідних, друзів, односельців, які хвилювалися за мене, підтримували морально та фінансово”, - розповідає Вадим про свої відчуття.
Вадим Федоров
Односельці дізнавшись про поранення Вадима, зносили кошти, хто скільки міг, а потім організували благодійний ярмарок, на якому зібрали 31 тисячу гривень. Організовували кіновечори, де також збирали кошти й передавали Вадиму. 8-річна жителька села Дмитрівки Марія Рябошапка віддала всі свої кошти на лікування захисника, які збирала на новенький телефон.
“Моя кума Катерина Шульга вмовила мене дозволити їй поширити у соцмережах пост для збору коштів на лікування. Я не погоджувався, бо війна в людей багато свого горя. Вона переконала мене словами: “Ти не маєш права заборонити людям допомогти тобі, твоїм батькам. Ти захищав нас собою від куль, щоб ми могли вранці прокинутися, тепер настав час нам допомогти тобі”. І коли вона сказала, що за першу добу надійшло 140 тисяч гривень, у мене був шок. За другу добу було вже 250 тисяч гривень. Я відчув, що потрібен, на моє одужання чекають сотні людей, яких я знаю, і яких навіть не знаю. Бог подарував мені життя вдруге, і цей шанс повинен використати, я потрібний на цьому світі”, - розповідає Вадим.
Вадим Федоров з друзями
Лікарі запевнили його, що зараз виготовляють надсучасні протези, які можуть замінити справжні ноги, і він зможе ходити, але все залежить від власного бажання і зусиль.
Волонтери хотіли забрати Вадима на лікування в Німеччину, але лікар не дозволив, сказав, що нікуди не відпустить, поки не впевниться, що з ним все гаразд.
Волонтери допомогли з протезуванням за кордоном
“Ще бувши на лікуванні у Києві, мені волонтери запропонували протезування за кордоном. Я погодився і мене внесли в чергу, - розповідає Вадим. - Потім пройшов лікування у Вінниці і 12 березня я полетів у Штати. Летів групою 8 осіб. У Польщі нас зустріли волонтери, допомогли сісти на літак. У Штатах теж добре зустріли”.
Вадим розповів, що завдяки організації Protez Foundation в США, яка безплатно допомагає українцям отримати протез, він перебуває в американській клініці. В штатах йому зробили операцію, щоб не відчував фантомних болей. Зараз Вадим посилено тренується ходити на протезах.
Вадим Федоров
“Дуже важко тримати рівновагу, поки ходжу за допомогою брусів. За допомогою милиць поки не виходить, не можу втримати баланс - розповідає Вадим. - Але я вчуся. Працюю з реабілітологом. У вересні маю повернутися додому. Дуже хочеться обійняти своїх рідних: маму, тата, брата. Телефоную батькам щодня, а брат захищає країну.
Про що мріє чоловік
Вадим з друзями
“Мрія у мене проста - хочу перемоги України. Мирного спокійного життя. Знайти другу половинку, одружитися, мати дітей і жити щасливо”, - завершив розмову Вадим.
Всі фото надані Вадимом Федоровим.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
.
