Рік і 10 місяців у російському полоні пробув Олександр Іванов із Суботцівської громади. Після обміну 31 травня 2024-го, чоловік проходив реабілітацію на Полтавщині.
30 серпня 2024 року односельці з квітами зустрічали захисника, зі сльозами радості на очах обіймали та бажали здоров’я.
Іванову Олександру Сергійовичу 36 років, родом із Суботців. Чекали на захисника мама Світлана, дружина Антоніна, син Олександр, рідні, друзі та вся громада.
Олександр та Антоніна розповіли Знам'янка.City про тривалий шлях додому та життя після полону.
Початок війни та служба на Донеччині
Олександр Іванов
У цивільному житті Олександр працював на фабриці заморожених продуктів у Кропивницькому. Повномасштабна війна застала його на роботі, в цей день йому зателефонували і повідомили, що потрібно з’явитися у територіальний центр комплектування 27 лютого. Чоловік отримав повістку і 1 березня 2022 року відправився захищати країну, потрапив у 56 бригаду. 2 березня вже перебував на позиціях в Донецькій області.
"Там і займали оборону. До 30 липня 2022-го був в одному місці, потім був наступ. Росіяни гатили по нас з усього, що мали. І фосфором гатили нас, і мінометами, і градом. Усім, чим можна, і 152-і. На рахунок боєприпасів, нічого їм не жалко було. І касетними бомбами кидали по нас. Під час обстрілу позицій на Донеччині отримав контузію, поранення в шию", - розповідає Олександр.
Полон і жорстокість російських військових
Після важких боїв у Пісках, 31 липня 2022 року Олександр разом із товаришами потрапив у російський полон, де він зазнав жорстоких знущань, морального тиску та фізичних тортур.
"31 липня у населеному пункті Піски нас оточили і взяли в полон. Зняли з нас все: бронежилети, каски, зв’язали руки та відвели до себе на позиції. Там мені перемотали шию та надали допомогу, погрузили в машину та відвезли в якийсь гараж. Читали моралі нам, називали фашистами. Потім мене повантажили в КАМАЗ і відвезли в лікарню в Донецьк. Там мені призначили лікування, місяць там мене лікували. Лікарі говорили: "Ти народився у сорочці". Біля сонної артерії в мене зовсім поряд уламок пройшов. Він і зараз у мене знаходиться, його не витягли. Як говорили: "Витягнуть в Україні", - розповідає Олександр.
Пошуки чоловіка
Дружина дізналася про полон чоловіка з соціальних мереж, відео на якому вона впізнала чоловіка, виклали росіяни.
Олександр Іванов
"З Олександром три дні не було зв’язку, я хвилювалася і шукала хоч якусь інформацію в інтернеті, - розповідає Антоніна. – Тоді і побачила відео, де кадирівці взяли в полон шістьох українських військових, серед них я впізнала свого чоловіка, він був поранений. Звернулася в територіальний центр комплектування, вони зв’язалися з військовою частиною і там підтвердили, що Олександр потрапив у полон".
Цілий рік жінка намагалася дізнатися про чоловіка хоч якусь інформацію, зверталася у Міжнародний Червоний Хрест, але російська сторона не підтверджувала його перебування в полоні. Лише в серпні 2023 року отримали підтвердження і Антоніна змогла написати листа чоловіку. Лист ішов цілих сім місяців.
Життя в Оленівці: нелюдські умови
Після лікування пораненого полоненого відправили в Оленівку Донецької області, там пробув менше місяця. В Олександра трималася температура, але ліків ніяких не давали. Годували полонених лише для підтримки організму, на прийом їжі давали 3 хвилини.
Олександр Іванов
"Ковтали їжу цілою, хліб вмочали у чай і ковтали. Якщо жуєш, то заставляли присідати. Їжа була майже не солена, картопля була з лушпинням і гнила попадала, її ніхто не перебирав. Воду давали каламутну, після її прийому тріщало на зубах, хлопцям і камінці потрапляли, і корінці з цибулі. Нам там говорили, щоб ми не забували де ми знаходимося. З їдальні приходили голодні", - розповідає Олександр.
Чоловік перебуваючи в полоні втратив 10 кілограмів.
Переведення до Бєлгородської області і подальші тортури
Після перебування в Оленівці, Олександра перевели до Старого Оскола Бєлгородської області, де зустрічали ще більш жорстокими методами: побиття, моральні приниження і постійні тортури супроводжували ув'язнених.
"Нам зав’язали очі, на голову одягли пакети і погрузили в КАМАЗи, казали, що везуть у Таганрог. Звідти транспортним літаком ІЛ-76 кудись перемістили, не знаю, а звідти погрузили в автозаки і перевезли до Старого Оскола Бєлгородської області, де перебували до 31 травня 2024 року, аж до звільнення. Прийомка була жорстока. Ми виходили і зразу ж наказали ставати на коліна і повзти. Поки повзли - з обох сторін спецназівці били ногами по ребрах, і по всьому, куди попадуть. В старому Осколі був перший допит, змушували розмовляти тільки російською, коли чули українську мову, зразу ж прилітало. Шукали будь-який привід, лупили шокерами, палицями, кожне переміщення супроводжувалося приниженнями, фізичними знущаннями та тиснули морально. Від цього вони отримували задоволення", - розповідає Олександр.
Довгоочікуваний обмін і повернення в Україну
Олександр Іванов з дружиною та сином
9 травня 2024 року в камеру, де перебував Олександр та ще троє полонених, росіяни принесли якісь папірці і змусили підписати. Вони повідомили, що ми розписалися за те, що коли виведуть з камер, нам повернули всі особисті речі.
"Я думаю, що 9 травня вони повинні були нас везти на обмін, але щось не склалося. 30 травня о 17 годині нас усіх 4 чоловік вивели з камери, переодягли, зв’язали руки пластиковими стяжками, на очі наділи маски, а зверху замотали скотчем. Нас було 10 чоловік. Всіх посадили в автобус та везли близько 2 годин. Я не вірив, що буде обмін. Потім росіяни вийшли з автобусу і зайшов представник з України. Він сказав, щоб ми не хвилювалися, що ми вже в Україні. Перші хвилини не вірив, зустрічали нас оплесками, не очікував такої теплої зустрічі. З ріднею поспілкувався, коли ми їхали. Журналіст запропонував телефон. Я відразу зателефонував дружині і сказав, що їду в Україну. Вона була рада, в приємному шоці. Відчуття не передати, я не чув її голосу рік і 10 місяців. За цей період від неї отримав одного листа, який принесли у квітні 2024 року", - розповідає Олександр.
31 травня 2024 року Олександра нарешті обміняли. Переживши жорстокі випробування, він повернувся додому, де його тепло зустріли рідні і земляки.
Чоловік проходив лікування у одному із медичних закладів Полтавщини. Каже, що у полоні дуже боявся, щоб не покалічили, щоб повернутися додому з ясним розумом, щоб міг працювати та забезпечувати сім’ю, бути корисним. Але має травми обох рук, лікарі призначили лікування. Попереду реабілітація та відновлення.
"Полон підірвав здоров’я чоловіку, але віримо, що вдома організм Олександра відновиться", - каже Антоніна Іванова.
Цей матеріал вийшов за підтримки програми “Голоси України”, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа, Міністерством закордонних справ Німеччини та Федеральним комісаром з питань культури та медіа, і є частиною Ініціативи Ганни Арендт. Вони ніяк не впливають на наш контент і не несуть за нього відповідальність.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
