Коли зал аплодує стоячи — розумієш, що твоя пісня потрібна людям: Олександр Ткаченко з Богданівки Суботцівської громади здобув премію на Всеукраїнському конкурсі “Творчість UA” за виконання пісні "Не діліть Україну".
Саме з таким натхненням живе й творить Олександр Ткаченко — співак, педагог, людина, для якої музика стала долею.
Він виступав на сцені "Червоної рути", здобув премію на Всеукраїнському конкурсі "Творчість UA", об’єднує людей піснею та добрими справами. Його історія — це пісня про любов до життя й України.
Журналістам Знам'янка.City розповів історію свого творчого життя, що надихає співати, коли душа плаче.
Від Богданівки — до Всеукраїнської сцени
Олександр Ткаченко
Житель села Богданівка Олександр Ткаченко — яскрава особистість, яку добре знають у рідному краї та далеко за його межами. Його голос — упізнаваний, теплий, сповнений душі. Він співав усе життя, і саме пісня стала для нього тією силою, що підтримувала у найтяжчі моменти й дарувала натхнення іншим.
Нещодавно Олександр Михайлович повернувся з міста Житомира, де взяв участь у ІІІ Всеукраїнському конкурсі "Творчість UA". У номінації "Вокал" він виборов другу премію за виконання власної пісні "Не діліть Україну". Головою журі конкурсу була народна артистка України Оксана Пекун.
"Коли ти стоїш на сцені й бачиш, як зал аплодує стоячи — це неймовірно. В той момент виростають крила. Ти розумієш: твоя пісня потрібна людям, а значить, ти живеш недарма”, — говорить співак.
Олександр Ткаченко та Оксана Пекун
Пісня, з якою він переміг, має особливу історію. Її слова написала колишня учениця Богданівської школи Ірина Халявка — нині лікарка з Кропивницького. А музику створив сам автор ще п’ятнадцять років тому. “Не діліть Україну” — це пісня-заклик, пісня-сповідь, у якій звучить щире серце людини, що вболіває за рідну землю.
Початок шляху: музика з дитинства і перші ансамблі
Музика увійшла в життя Олександра змалку. Він мріяв вступити до музучилища. Але так склалися життєві обставини, що він почав працювати, а згодом поїхав у Кучерівку до бабусі. Там, у 1975 році, доля подарувала йому шанс, який став початком його творчого життя.
Його запросили викладати музику у місцевій школі. Молодий, енергійний, талановитий — він одразу став душею сільського життя. У Кучерівці створив свій перший вокально-інструментальний ансамбль, який швидко завоював любов слухачів.
“Тоді в Кучерівці був будинок культури, а в Богданівці тільки будувався. Ми їздили з виступами по району, брали участь у конкурсах. Це був мій перший досвід — і він навчив мене, що сцена любить щирість.”
У 1976 році Олександр вступає до Кіровоградського педагогічного університету імені В.К.Винниченка на музичний факультет.
Богданівка — два десятиліття музики
У 1977 році Юрій Заїка, який тоді очолював місцеве господарство, помітив молодого музиканта й запросив його до новозбудованого Будинку культури в Богданівці. Саме звідти почалася нова сторінка його творчості.
Олександр Ткаченко працював баяністом, а згодом — художнім керівником. Разом із однодумцями він створив вокально-інструментальний ансамбль, який став справжнім культурним феноменом. Два десятиліття поспіль цей колектив давав концерти, виступав на районних і обласних сценах, проводив танці для молоді, живі виступи, святкові заходи.
“У нас були концерти щотижня, а ще двічі на тиждень — танці з живою музикою. Колектив був дуже популярним. Ми жили сценою”, — згадує він.
Про творчість Олександра Михайловича навіть написано у книзі "Богданівка — 100 років звитяг і праці", де його названо “неперевершеним співаком, учителем музики й душею сільського клубу”.
Шлях через втрати і відродження
1989 рік став для Олександра переломним. Він пройшов відбір на першу “Червону руту” — разом із Тарасом Петриненком, Марією Бурмакою, Віктором Морозовим. Але саме тоді трапилася особиста трагедія в його сім'ї...
“Я тоді не зміг поїхати до Чернівців. Але музика мене не залишила. Вона тримала, коли було найважче.”
Через два роки він знову повернувся до сцени — і переміг у Всеукраїнському конкурсі "Червона рута" у жанрі популярної пісні.
У 1990 році став учасником Міжнародного фестивалю польської пісні, виступаючи у складі ВІА “Сяйво” з Новоукраїнки. Цей гурт став школою майстерності, дружби й натхнення.
“Керівник “Сяйва” Анатолій Бондар — мій однокурсник. Ми дружимо й досі. Він заслужений працівник культури, композитор. І багато його пісень я співав.”
Учитель, наставник, творець поколінь
Олександр Ткаченко не лише співак, а й учитель із великої літери. Працюючи в Богданівській школі №1, він виховував любов до музики у десятків дітей. Під його керівництвом працювала естрадна студія "Зорепад" районного центру дитячої та юнацької творчості. Його вихованці ставали переможцями конкурсів, а головне — вірили у себе.
"Діти — це майбутнє. Коли вони виходять на сцену, я бачу себе колись. І це щастя — передавати їм любов до музики.”
"Не діліть Україну”: пісня, що об’єднує
Коли Олександр Ткаченко вийшов на сцену конкурсу “Творчість UA” у Житомирі, він співав не просто пісню — він співав про душу своєї країни. Під час виконання зал аплодував стоячи, а потім викликав його вдруге.
“До мене підходив військовий, який пройшов війну, і просив написати для нього пісню. Це було найвищою нагородою — коли твоя музика торкає серце.”
Музична династія родини Ткаченків: від Богданівки до Берліна
Любов до музики передалася його синові — Едуарду. Як і батько, хлопець змалку захоплювався мелодіями, звуками інструментів і атмосферою сцени.
Едуард та Ангеліна Ткаченки
"Музика завжди звучала в нашому домі, — згадує Олександр Михайлович. — Едуард ріс серед пісень та репетицій. Йому це передалося природно, без примусу".
Після закінчення школи Едуард вступив до музичного училища в Кропивницькому. Згодом продовжив навчання в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського.
Його спеціальність — кларнет і саксофон. Саме ці інструменти стали для нього засобом самовираження, способом спілкування зі світом. Прагнучи нових вражень і професійного розвитку, близько семи років тому Едуард вирішив спробувати себе на європейській сцені. Разом із групою однодумців-музикантів він поїхав до Німеччини. Там доля подарувала йому зустріч із Ангеліною — скрипалькою з України, яка також присвятила життя музиці. Молода пара швидко знайшла спільну мову, бо її головна нота — любов до музики — звучала в унісон.
Едуард та Ангеліна
Сьогодні Едуард і Ангеліна мешкають у Берліні. Вони активно виступають, беруть участь у культурних подіях, організовують благодійні концерти на підтримку України.
"Едуард з колективом об’їздили вже кілька країн — виступали в Німеччині, Бельгії, Голландії — розповідає з гордістю батько. — У них відбулося два тури по Скандинавії, і кожен концерт — це не просто музика, а меседж підтримки для наших воїнів і країни".
Для Олександра Ткаченка це не просто досягнення сина — це підтвердження того, що справжня любов до мистецтва не має кордонів. Вона передається від серця до серця, від батька до сина, від України — до світу.
"Маю вже онука Кирила, йому 1,5 роки, — усміхається Олександр. — Думаю, він теж продовжить династію музикантів. Бо коли музика в крові — вона вже назавжди".
Пісня, віра і громада
Сьогодні Олександр не зупиняється. Окрім музики, він активно бере участь у будівництві храму Православної Церкви України у Богданівці. У 2024 році відбулося освячення Хреста на місці майбутнього храму Святої Трійці, за участю архієпископа Марка та настоятеля отця Степана Палька.
“Ми живемо у непростий час, але віра й спільна справа нас об’єднують. Хочу, щоб Богданівка мала свій храм і щоб у серцях людей звучала молитва — так само щиро, як пісня.”
Його пісня — це життя
Олександр Ткаченко — це людина, яка співає серцем. У його житті було все: сцена, слава, втрата, нові початки. Але через усі роки незмінним залишалося одне — любов до музики, до свого села і до України.
Його голос і сьогодні звучить на концертах, на конкурсах і у серцях тих, хто слухає. Бо пісня, яку він несе людям, — це пісня життя.
"Попереду ще чимало планів і творчих задумів. Хочу й надалі працювати для рідної громади — розкривати таланти серед молоді та дорослих, передавати власний досвід тим, хто лише робить перші кроки на сцені. Вірю, що за підтримки місцевої влади та відділу культури ми зможемо організовувати ще більше спільних концертів, благодійних заходів на підтримку ЗСУ та добрих справ, зокрема — будівництва храму.
Бо коли робиш щось від серця — воно обов’язково приносить світло іншим", - каже Олександр Ткаченко.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
