Він не шукав слави й не прагнув відзнак — просто виконував свій обов’язок. Стояти пліч-о-пліч з побратимами, тримати позицію, коли важко навіть дихати, захищати землю, на якій народився.
Нещодавно Ігор Кіблик із села Цибулеве Дмитрівської громади отримав високу державну нагороду — Хрест бойових заслуг. Президент України Володимир Зеленський особисто вручив нагороду Ігорю Сергійовичу, подякувавши за мужність і самовідданість.
Захисник розповів журналістам Знам'яка.City історію свого військового життя, яке сповнене втратами, відновленням і вірою у перемогу.
Ранні роки: з простих справ — до великої відповідальності
Ігор народився 2 травня 1988 року в селі Цибулеве Дмитрівської громади. У сім’ї зростали старший брат та сестра. Після школи він працював на будівництві, займався столярною справою, брався за будь-яку роботу, щоб заробити. Це був чоловік, який не шукав легких шляхів.
Перед повномасштабним вторгненням він працював у Литві. А потім повернувся в рідне село і працював в лісі. Втім, як і багатьох, війна застала Ігоря вдома — у рідному селі.
Мобілізація і перші кроки на фронті
Ігор Кіблик
4 січня 2023 року Ігоря мобілізували. Спочатку — навчання, потім служба у складі 225-го ракетно-зенітного полка. Пізніше — він пройшов додаткові курси з удосконалення бойових навичок, там же зустрів свою майбутню дружину - Олену. Сьогодні в них уже є маленький синочок Ярослав (1 рік 5 місяців). Ігор також має двох старших синів від попереднього шлюбу — Сергія та Богдана (17 і 15 років).
"Я став батьком у 20 років. Мої сини — це моя гордість", — каже він просто і по-батьківськи щиро.
У боях: від кулеметника до командира групи
Далі — служба у 25-й десантно-штурмовій бригаді. Там Ігор перебував чотири місяці й отримав перше поранення. Після довготривалого лікування, він знову повернувся в стрій, адже розумів: його місце — серед побратимів.
Після повторного лікування і відновлення перевівся до 3-ї окремої штурмової бригади, де знайшов "військову родину": постійні інструктажі, тренування, відпрацювання навичок і взаємна підтримка.
"Я тут знайшов свою військову родину. Такої підтримки не відчував ніде", — розповідає він.
Нагороду Ігор отримав за виконання бойового завдання на Донецькому напрямку. Він був кулеметником, прикривав штурмову групу. Коли командир отримав поранення, Ігоря поставили керувати групою. Завдання виконали: зачистили територію, зайняли позицію і вийшли на евакуацію без втрат.
"Спрацювали злагоджено і мали результат. Ніхто не розгубився", — згадує боєць.
Поранення і сила повернення
Ігор отримував поранення — лікування і відновлення стали частиною його військового шляху. Під час одного з реабілітаційних періодів у родині народився маленький Ярослав. Ігор перебував у пологовому і дивився на новонародженого — і саме тоді усвідомив, за кого він бореться.
"Дивився на синочка і розумів: заради кого ми ведемо боротьбу. Хто вбереже наших рідних, дітей від страхіття війни, як не ми", — каже він, і в голосі чути і біль, і гордість одночасно.
Нагорода — визнання конкретних дій
Ігор отримав Хрест бойових заслуг - це визнання конкретних дій і мужності на полі бою. Але для нього ця відзнака — не про особисту славу. Це нагадування про тих, хто поруч і хто віддав життя.
"Коли мене подали на нагородження, я знав про це. Але коли сказали їхати в Київ — були хвилюючі емоції. Отримати відзнаку з рук Президента — це велика честь", — зізнається боєць.
Він дякує командуванню, зокрема Андрію Білецькому, за уроки і турботу: "Я дуже вдячний командуванню 3 Окремої штурмової бригади. Вірю в ЗСУ, в перемогу України".
Про 3-й армійський корпус і зміни у війську
Тепер Ігор служить у складі нового — 3-го армійського корпусу ЗСУ, сформованого у 2025 році на базі 3-ї ОШБр. Корпус очолює Андрій Білецький і став символом нового підходу до ведення оборонних операцій — більш широкого, організованого, з акцентом на ефективність.
Ігор говорить про це з оптимізмом: "Мало втрат і високі результати — це заслуга злагодженої роботи і командування, яке цінує особовий склад".
Про віру, родину і мрію про мирне небо
Попри важкі переживання, у Ігоря залишається проста, але дуже людська мрія: повернути мирне небо, щоб діти росли щасливими.
"Мрія одна — повернути мирне небо, щоб наші діти мали щасливе майбутнє", — каже він. Це бажання звучить як заклик і як обіцянка.
Історія Ігоря Кіблика — про вибір, відвагу і відповідальність. Він не шукає піднесених слів, не вимагає визнання. Його шлях — простий і водночас величний: кожен день на службі, кожен крок на полі бою — заради сім’ї, заради рідної землі, заради майбутнього. Нагорода служить йому нагадуванням: мужність варта пам’яті, а перемога — наш спільний обов’язок.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
