Поки українські військові тримають оборону на передовій, у Знам'янці Другій щодня працює інший фронт. Без вибухів, без окопів і зброї. Тут жінки вже четвертий рік поспіль плетуть маскувальні сітки для захисників України. Вони не рахують годин, відкладають домашні справи, приходять майже щодня і вплітають у кожен вузлик свою віру, турботу й надію, що ще один воїн повернеться додому живим.
Є війна, яку бачить увесь світ. А є інша — тиха
У невеликому приміщенні Другого старостинського округу день починається однаково.
Хтось нарізає стрічки тканини. Хтось натягує основу. Хтось уже вплітає перші смужки спанбонду. Тут не чути сирен чи вибухів. Лише шелест тканини, клацання ножиць, тихі розмови та сміх.
Саме тут уже майже три роки збираються жінки, яких у громаді лагідно називають «сіткарочками». Для них це давно більше, ніж волонтерство. Це спосіб допомогти тим, хто сьогодні боронить Україну.
«Почалося все з одного прохання»
Староста Знам'янки Другої Галина Шевченко пригадує: усе почалося влітку 2023 року.
Галина Шевченко
Спочатку була лише ідея допомогти військовим. Потрібно було зробити основу для маскувальних сіток. Та людина, яка займалася цією роботою, захворіла. Тоді староста почала телефонувати знайомим. Одна погодилася. Потім друга. Третя. Так поступово й утворився дружний колектив.
— Я дуже вдячна нашим дівчатам. Вони залишають домашні справи й приходять сюди майже щодня. Замовлень дуже багато. По дві-три сітки одночасно. Бо після обстрілів вони згорають, але часто встигають урятувати життя наших хлопців, — говорить Галина Шевченко.
Родини загиблих допомагають тим, хто продовжує боротися
Спочатку матеріали збирали всією громадою. Люди приносили старі простирадла, тюль, тканину потрібних кольорів. Та згодом цих запасів стало недостатньо. Тоді підтримку взяли на себе родини полеглих Захисників.
Саме завдяки їхнім пожертвам волонтерки змогли закуповувати сучасний спанбонд різних кольорів — для літа, осені, зими та весни.
— Родини загиблих дуже нас підтримують. Саме завдяки їм ми можемо купувати матеріали й продовжувати працювати, — розповідає староста.
Електроніж, який подарував ще більше часу для допомоги
Волонтерка Анжела пригадує, що спочатку всі матеріали доводилося різати вручну. Це займало багато годин. Ситуація змінилася після того, як родини полеглих Героїв допомогли придбати електроніж.
Пані Анжела
— Три роки ми різали тканину вручну. А тепер маємо електроніж. Це величезна допомога. Робота стала набагато швидшою, — говорить жінка.
«Мені казали: "Що, слабо до нас ходити?"»
У кожної волонтерки — своя історія.
Ніна Сковоронська
Ніна Сковоронська приходить сюди від самого початку. Каже, що її чоловік і син працювали у прифронтовій зоні та неодноразово говорили, що маскувальні сітки справді рятують життя. Саме тому вона не пропускає жодного дня.
Валентина Григор'єва взагалі прийшла сюди випадково. Їй потрібна була сітка для зятя.
Валентина Григор'єва
— Дівчата тоді пожартували: "Що, слабо до нас ходити?" Я відповіла: "Та чому ж слабо?" Так і залишилася. Тепер приходжу майже щодня. Хочу лише одного — щоб хлопці якнайшвидше повернулися додому й більше не було потреби плести ці сітки.
«Тут я знайшла свою віддушину»
Особливо зворушує історія Надії Гребенюк. Її син зник безвісти. Після цього жінка почала приходити на хвилину мовчання. А потім дізналася про волонтерок.
Надія Гребенюк
— Я знайшла тут свою віддушину. Мене підтримали люди. Ми спілкуємося, працюємо разом, і мені стає трохи легше, — говорить вона.
Саме завдяки підтримці громади вдалося також створити Алею надії на честь безвісти зниклих Захисників.
«Наші сітки їх охороняють»
Любов Манжос також має на війні рідних. Вона каже, що приходить сюди заради всіх українських військових.
Любов Манжос
— Я хочу допомогти нашим хлопцям. Нехай вони швидше повертаються живими. Наші сітки їх охороняють і допомагають у боротьбі за всіх нас.
Пані Світлана додає, що команда може сплести близько трьох великих сіток за день.
І кожна з них майже одразу вирушає на фронт.
Жінки, які тримають тил
За словами Галини Шевченко, потреба у маскувальних сітках залишається дуже великою.
Тому волонтерки працюють майже щодня. Іноді залишаються довше. Іноді приходять навіть після власної роботи. Усе для того, щоб якнайшвидше виконати замовлення військових.
Сіткарочки зі Знам'янки Другої
— Я низько вклоняюся нашим жінкам. Вони відкладають домашні справи і приходять рятувати наших хлопців. Це безцінна допомога, — говорить староста.
Кожен вузлик — це надія
У Знам'янці Другій не рахують, скільки вже сплели маскувальних сіток.
Тут рахують інше. Скільки ще потрібно допомогти. Скільки ще замовлень чекають. Скільки ще військових потребують захисту.
Бо для цих жінок кожна готова сітка — це не просто шматок тканини. Це віра. Підтримка. Любов. І, можливо, ще одне врятоване життя.
Цей матеріал — частина проєкту «Громади під тиском війни: виклики, рішення, люди». Ми розповідаємо історії громад, які навіть у найважчі часи знаходять сили підтримувати одне одного, берегти пам'ять і шукати рішення. Бо саме з таких історій складається сучасний літопис України.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
