У Знам’янці Другій родини загиблих Захисників рік тому створили "Кімнату мужності та відваги" — простір, де зберігаються речі військових, історії їхнього шляху, фото, символи, вишитий рушник пам’яті та військова атрибутика. Тепер цей досвід переймають родини з сусідніх громад.
Днями до музейної кімнати завітали родини загиблих Захисників із Дмитрівської громади. Вони хочуть створити подібний простір пам’яті у себе. Зустріч організувала начальниця відділу культури і туризму Дмитрівської сільської ради Лідія Міркотан.
Цей матеріал — не лише про музейну кімнату. Це історія про громаду, яка під тиском війни шукає спосіб не дати втратам перетворитися на мовчання. Родини загиблих створили простір пам’яті, а тепер цей досвід переймають інші громади.
Спочатку — фільм про тих, кого пам’ятають
Зустріч розпочалася з перегляду фільму про створення "Кімнати мужності та відваги". У ньому показали, з чого все починалося, як народжувалися ідеї, як люди об’єднувалися, працювали разом, шукали рішення і створювали простір пам’яті.
Друга частина відео була присвячена полеглим Захисникам — їхньому цивільному життю, службі, світлинам із мирних днів і військових буднів
Олена Косова та Лідія Міркотан
Олена Косова, мама загиблого Захисника Євгенія Косова, розповіла, що дуже хотілося показати Героїв не лише у військовій формі, а й живими, усміхненими, такими, якими їх знали рідні, друзі, сусіди.
"Ми хотіли показати наших полеглих Героїв і в мирному житті, і військовими, їхні цікаві моменти життя. Ми всі їх знали, тому хотілося згадати їх у приємних спогадах, оживити їх", — зазначила Олена Косова.
За її словами, ідея створення пам’ятного простору народилася з особистого болю й бажання зберегти пам’ять про сина та всіх хлопців зі Знам’янки Другої, які загинули, захищаючи Україну.
"Я хотіла зробити пам’ять про сина. Спочатку це не обов’язково мала бути саме кімната. Але староста селища Галина Шевченко запропонувала нам таке рішення, і це поклало основу. Усе зроблено від душі. Нам підказувало серце", — розповіла Олена Косова.
Кімната, відкрита для всіх
"Кімната мужності та відваги" розташована у приміщенні старостату. Це було принципове рішення: зробити її не зачиненим приміщенням, куди можна потрапити лише за окремою домовленістю, а відкритим простором для жителів селища.
"Ми довго думали і хотіли, щоб ця кімната була відкритим простором для всіх відвідувачів. Не за зачиненими дверима. Щоб людина, яка приходить у старостат у своїх справах, також могла зайти, згадати наших Захисників, переглянути фото", — каже Олена Косова.
У кімнаті зібрані портрети загиблих Захисників, особисті речі військових, військова атрибутика, шеврони, прапори підрозділів, гільзи, уламки, макети військової техніки, книги, ікони, рушник пам’яті та символічний розпис на стіні.
Тут усе має значення: кожна річ, кожен напис, кожен колір, кожен мазок фарби. Бо для родин це не просто експонати. Це частина життя їхніх синів, чоловіків, братів, батьків.
Рушник пам’яті, з якого все почалося
Одним із центральних символів кімнати став вишитий рушник пам’яті полеглих Героїв. Саме з нього фактично й почалася ідея створення простору пам’яті.
Рушник пам'яті полеглих Захисників і Захисниць
Ініціаторкою вишивання рушника стала голова вуличного комітету, теща полеглого Героя Андрія Топія — Ганна Рум’янцева.
Зі своєю ідеєю вона звернулася до старости Знам’янки Другої Галини Шевченко. Староста підтримала задум, і разом почали шукати однодумців та майстринь, які могли б допомогти у створенні рушника. До роботи долучилися Жанна Захаренко, Світлана Свірбій та Наталія Черкас.
Староста селища Галина Шевченко та ініціаторка ідеї вишитого рушника Ганна Рум'янцева
"Ми зібралися всі разом, розробили проєкт цього рушника. Придбали все необхідне: полотно, нитки. Отримали благословення отця Івана. На рушнику вишиті імена загиблих Захисників, і ці імена вишивали їхні рідні", — розповіла Ганна Рум’янцева.
Рушник пам’яті — це не просто частина експозиції. Це спільна праця родин. У кожному стібку — любов, біль, вдячність і бажання не дати забути.
За словами Олени Косової, кожну родину запрошували долучитися до роботи. Хто міг — вишивав сам. Хто не мав змоги — починав власною рукою, а майстрині допомагали завершити.
"Тут не просто рушник. Тут кожна родина вишивала прізвище та ім'я свого Захисника. І він, на жаль, доповнюється. Ми залишали місце, бо самі розуміємо, який зараз час", — сказала Олена Косова.
Нині Ганна Рум’янцева вже працює над іншим рушником — рушником віри в Перемогу.
“Я хотіла, щоб пам’ятали сина і всіх наших хлопців”
Для Олени Косової ця кімната має дуже особистий сенс. Її син Євгеній Косов загинув у вересні 2022 року під час боїв на Херсонщині. Його розшукували рік.
"Сина ми поховали, через рік було допоховання. Ми пройшли два похорони. У мене була мета — зберегти пам’ять про сина, про всіх хлопців, які жили у Знам’янці Другій", — розповіла Олена Косова.
Олена Косова та Світлана Зарецька
Вона координувала наповнення музейної кімнати. Робота тривала кілька місяців. До створення простору долучалися родини загиблих, староста, майстрині, художниці, військові, односельці, волонтери, жінки, які плетуть маскувальні сітки.
Олена каже, що портрети Захисників хотіли зробити такими, щоб у них було видно не лише обличчя, а й душу.
Світлини загиблих Захисників
"Портрети ми захотіли, щоб були намальовані. Щоб було чітко видно душу наших янголів", — зазначила вона.
У кімнаті зберігаються і речі її сина: військова форма, рюкзак, шеврони, взуття.
Світлини загиблих Захисників та Захисниці
Берегиня, лелеки й пшениця: символи, що говорять про війну і дім
Окреме місце в кімнаті займає розпис на стіні. Його створювали Олена Косова разом з іншими художницями. Центральний образ — Берегиня.
"Ми вирішили зробити Берегиню. Це мати, яка відпустила своїх синів захищати нашу неньку Україну", — пояснює Олена.
Валентина Соколова, мама загиблого захисника Олександра Пермітіна з Дмитрівської громади
Берегиня зображена у вишиванці. За словами Олени Косової, у візерунках цієї сорочки закладені символи: ЗСУ, “навіки з нами”, мир, перемога.
У руці Берегині — жовто-блакитні стрічки. Це напрямки, де воювали хлопці зі Знам’янки Другої: Донецький, Луганський, Запорізький, Херсонський. На стрічках розміщені фото з військового життя Захисників.
Марія Бубнова та Ольга Бондаренко переглядають фото
"Тут кожне фото на кожній стрічці — це напрямок, де воювали наші хлопці. Ми думали, що приїдуть побратими, подивляться на фото і, можливо, впізнають навіть себе. Тут багато таких фото, де вони всі разом", — розповіла Олена Косова.
На стіні також намальовані лелеки. Вони символізують повернення додому.
"Як у пісні: "Додому повертаються лелеки". Додому повернулися наші сини. Кожна мама хоче, щоб її дитина повернулася. Ми бажаємо, щоб усі поверталися живими", — каже Олена.
Хата і ставок у розписі — це спокій, рідне місце, мирне життя. Пшениця і соняхи — добробут і життя. Церква — молитва за Перемогу і за те, щоб усі українські Захисники повернулися додому живими.
Експонати в музейній кімнаті
Речі, які родини передавали з болем
У кімнаті зібрані особисті речі загиблих Захисників. Частину з них передали родини, частину — військові, побратими, односельці.
Тут є форма, шеврони, військові ящики, гільзи, уламки, прапори підрозділів, медалі. Є й речі, які були на полі бою.
"Був задум, щоб тут були особисті речі наших Захисників. Ті, що навіть були в бою. Рідні загиблих надали одяг, те, що було дороге. Дуже дороге. Ви самі розумієте", — сказала Олена Косова.
У кімнаті зберігаються, зокрема, медалі загиблого Захисника Юрія Козакова. За словами Олени, батьків у нього вже немає, самого його також немає, залишився брат. Тож ці речі зберігатимуться у кімнаті пам’яті.
Мати одного із Захисників вишила ікони. Жінки, які плетуть маскувальні сітки, передали сітку для оформлення вікна. Майстри виготовили металеві елементи, ангела, карнизи, допомогли зі світлом. Кожен вніс свою частинку.
"Нам допомагали всі", — каже Олена Косова.
Місце, куди мають приходити діти
Одне з головних завдань "Кімнати мужності та відваги" — розповідати дітям і молоді про ціну свободи.
Сюди приходять школярі, вчителі, гості. Для дітей підготували мініекспонати військової техніки, щоб вони могли побачити, як вона виглядає, дізнатися її назви та призначення. Є гільзи, уламки, елементи військової атрибутики.
"Ця кімната зроблена для пам’яті наших дітей, онуків, правнуків. Щоб приходили учні, щоб вони пам’ятали, щоб це не забувалося. Щоб бачили, якою ціною дісталася наша свобода, наша Перемога, наш сьогоднішній день, у якому ми живемо", — наголосила Олена Косова.
Для родин загиблих важливо, щоб пам’ять про їхніх рідних не залишалася лише в сімейному колі. Вона має бути частиною спільної історії громади.
Дмитрівська громада переймає досвід
Представниці Дмитрівської громади
Родини загиблих Захисників із Дмитрівської громади приїхали до Знам’янки Другої не просто на екскурсію. Вони хочуть побачити, як усе організовано: з чого почати, як говорити з родинами, які речі збирати, як оформити простір, як зробити його живим, відкритим і потрібним громаді.
Начальниця відділу культури і туризму Дмитрівської сільської ради Лідія Міркотан розповіла, що у Дмитрівці разом із мамами загиблих Захисників уже розробляють ідею музейної кімнати. Є перші експонати, є бачення і бажання створити простір пам’яті у своїй громаді.
"Дуже гарне оформлення, тут прикладено багато зусиль. Дякую всім ініціаторам створення такої кімнати пам’яті та за теплу зустріч. Ми плануємо створити таку кімнату у своїй громаді і запросимо до себе родини зі Знам’янки Другої", — зазначила Лідія Міркотан.
Начальниця відділу культури і туризму Дмитрівської громади Лідія Міркотан
Мама загиблого Захисника Андрія Зарецького Світлана Зарецька сказала, що такі місця потрібні для майбутніх поколінь.
За її словами, важливо, щоб родини об’єднувалися і разом створювали історію про своїх земляків, які загинули заради того, щоб ми жили.
Цей візит показав: досвід Знам’янки Другої має значення не лише для одного селища. Він може стати прикладом для інших громад, які також шукають спосіб гідно зберегти пам’ять про своїх Захисників.
Що потрібно, щоб створити таку кімнату
Олена Косова каже: якщо громада хоче створити подібний простір, найперше потрібні люди, які готові об’єднатися.
"Якщо ви хочете зробити у себе кімнату пам'яті, треба об’єднатися. Це пам’ять. Велика пам’ять для дітей, для наших. Ми маємо берегти. Це дуже важливо", — сказала вона.
За досвідом Знам’янки Другої, для створення такої кімнати потрібні кілька важливих речей: ініціативна група, довіра родин загиблих, приміщення, підтримка старости або громади, речі, які родини готові передати, люди, які допоможуть з оформленням, і команда, яка надалі доглядатиме за простором.
Але найголовніше — бережне ставлення до кожної історії.
Бо не всі родини одразу готові передати речі. Для багатьох це дуже болісно. Тому створення кімнати пам’яті не може бути формальністю чи “проєктом для галочки”. Це має бути спільна, чесна і дуже чутлива робота.
Пам’ять, яка має продовження
Олена Косова
"Кімната мужності та відваги» у Знам’янці Другій — це місце, де війна має імена, обличчя, речі й історії. Тут пам’ять можна побачити, торкнутися поглядом, почути в розповідях рідних.
Ця кімната почалася з болю, рушника пам’яті й бажання однієї громади не забути своїх Захисників. А сьогодні вона вже стає досвідом, який хочуть перейняти інші.
У громадах під тиском війни пам’ять теж стає рішенням. Рішенням не мовчати. Рішенням берегти. Рішенням передати дітям правду про тих, хто віддав життя за Україну.
І якщо цей досвід переймуть інші громади, пам’ять про Захисників житиме не лише в родинах. Вона стане частиною спільного простору громади — місцем, де кожен зможе зупинитися, згадати, подякувати і зрозуміти, якою ціною тримається наш сьогоднішній день.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
