Біля входу до експозиції на мінус першому рівні — круті сходи. Для більшості відвідувачів це лише кілька десятків кроків униз. Для людини на кріслі колісному, з протезом, порушенням опорно-рухового апарату чи просто для відвідувача старшого віку вони можуть стати нездоланною перешкодою.
Тепер поруч зі сходами у Центральноукраїнському обласному краєзнавчому музеї працює електричний підйомник. Він з’явився завдяки проєкту "Музей і громада: простір єднання», який громадська організація "Центральноукраїнська обласна спілка музейних працівників" реалізувала у партнерстві з музеєм у межах програми "Єднання для громади" за фінансової підтримки Європейського Союзу.
Це лише одна з помітних змін. В експозиції "Природа" доісторичні істоти та рідкісні тварини оживають завдяки доповненій реальності. Працівники обласного музею навчаються створювати сучасні експозиції. До культурних і просвітницьких заходів залучають внутрішньо переміщених людей, військових, ветеранів та родини загиблих Захисників.
Одним із заходів тренінгу "ЄС: просто про складне. Кропивницький" для журналістів з різних регіонів України стала екскурсія оновленим музеєм. Учасникам показали, як європейська підтримка може змінювати не абстрактні показники у звітах, а конкретний простір — робити його доступнішим, відкритішим і ближчим до людей.
Від музею "для всіх" — до сучасного простору громади
Центральноукраїнський обласний краєзнавчий музей називають найдавнішим музейним закладом сучасної Кіровоградщини.
Свою історію він веде від 1918 року, коли виникла ідея створити у приміщенні колишньої Єлисаветградської жіночої гімназії природничо-історичний музей. Його концепцію сформулювали ще у 1913 році: це мав бути заклад "загального характеру", відкритий не для вузького кола учнів або науковців, а для різних категорій населення.
Офіційно музей відкрили для відвідувачів 20 травня 1920 року в будівлі колишнього Єлисаветградського земського реального училища. Саме там ще 1883 року на основі природничо-історичного кабінету створили перший історико-географічний музей на території сучасної Кіровоградської області.
У 1929 році музей отримав будівлю на нинішній вулиці Архітектора Паученка, 40, де працює й сьогодні. А 29 квітня 2024 року заклад змінив назву з Кіровоградського обласного краєзнавчого музею на Центральноукраїнський обласний краєзнавчий музей.
Через понад століття після відкриття первісна ідея музею для всіх отримує нове значення. Сьогодні недостатньо лише відчинити двері й запросити відвідувачів. Потрібно створити умови, за яких люди різного віку, фізичних можливостей і життєвого досвіду справді зможуть скористатися музейним простором.
Старовинна будівля і сучасний виклик доступності
Підйомник
Будівля музею є пам’яткою архітектури. Це надає їй особливої історичної цінності, але водночас ускладнює будь-яке переоблаштування.
Не можна просто перебудувати сходи, розширити двері чи змінити конструкцію приміщень. Кожне технічне рішення має враховувати вимоги щодо збереження архітектурної спадщини.
Саме тому працівники музею протягом тривалого часу шукали спосіб зробити доступною експозицію на нижньому рівні. Виходом став сучасний електричний підйомник.
Він призначений для відвідувачів з інвалідністю, людей, які користуються кріслами колісними або мають протези, а також для людей старшого віку та всіх, кому важко долати круті сходи.
Підйомник установили в межах проєкту "Музей і громада: простір єднання". Серед його основних напрямів були розвиток інклюзивності, запровадження інтерактивних технологій, навчання музейних працівників та проведення заходів для різних груп населення.
На перший погляд, це лише технічне обладнання. Насправді воно змінює відповідь на принципове запитання: хто має право на культуру?
Раніше людина могла прийти до музею, але через фізичну перешкоду не побачити частину експозиції. Тепер вона отримує доступ нарівні з іншими відвідувачами.
Безбар’єрність у такому розумінні — не додаткова зручність і не жест доброї волі. Це визнання права людини брати участь у культурному житті громади.
Європейський грант — не лише про придбане обладнання
Проєкт "Музей і громада: простір єднання" охопив кілька взаємопов’язаних напрямів.
Голова громадської організації "Центральноукраїнська обласна спілка музейних працівників" Алла Поперешняк під час екскурсії розповіла журналістам, що перший блок роботи був спрямований на навчання музейників Кіровоградської області.
Другий охоплював активності безпосередньо в обласному музеї та придбання інноваційного обладнання.
Третій стосувався інфраструктурних інклюзивних рішень, серед яких — електричний підйомник.
Такий підхід показує, що модернізація музею не завершується придбанням екрана, проєктора чи іншої техніки. Обладнання дає результат лише тоді, коли працівники вміють ним користуватися, створювати нові формати та залучати до них людей.
Тому частину проєкту присвятили розвитку професійної спільноти. Центральноукраїнський обласний краєзнавчий музей є методичним центром для музейних працівників області. Особливої підтримки потребують невеликі заклади у громадах, де часто не вистачає фахівців, техніки й ресурсів.
Працівників музею навчали працювати з експозиціями, створювати вітрини, представляти складні історичні теми, використовувати сучасні технології та взаємодіяти з аудиторією.
До навчання залучали науковців Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка, археологів та інших фахівців.
Під час війни музей має не лише зберігати, а й пояснювати
Повномасштабна війна змінила роботу українських музеїв.
Вони мають не лише зберігати предмети минулого, а й документувати сучасну історію: життя громад під час війни, волонтерський рух, досвід військових, внутрішньо переміщених людей, родин полонених, зниклих безвісти та загиблих Захисників.
Водночас музеї самі зіткнулися зі зниженням відвідуваності, втратою працівників, нестачею ресурсів і потребою шукати нові формати спілкування з людьми. Саме як відповідь на ці виклики реалізовували проєкт "Музей і громада: простір єднання".
У музеї проводили заходи для внутрішньо переміщених людей, військових, ветеранів і родин загиблих. Це дозволяє культурній установі бути не лише місцем, куди приходять подивитися на експонати, а й простором зустрічі, пам’яті та діалогу.
Для людини, яка була змушена залишити власний дім, знайомство з історією нового регіону може стати частиною адаптації. Для родини загиблого музей може бути місцем, де досвід її близької людини не зникає з суспільної пам’яті. Для ветерана — простором, у якому сучасна війна представлена не як далека історична дата, а як особистий досвід конкретних людей.
"Календар як дзеркало суспільних змін"
Одна із зал музею, яка певний час залишалася порожньою, тепер має експозицію "Календар як дзеркало суспільних змін".
Зміни у календарі можуть здаватися суто формальними: одна дата зникає, інша з’являється, свято переноситься на новий день. Але за цим стоять складні процеси — переосмислення історії, повернення до українських традицій, відмова від радянських та імперських символів.
Щоб розповісти про це не лише словами, працівники музею створили предметний ряд. У ньому поєднали речі церковної спадщини, предмети політичної та суспільної історії, фотографії й художні рішення.
До роботи над виставкою долучилися місцеві фотографи, дизайнери та митці.
— Так, різними мовами ми висвітлюємо різні етапи історії, — пояснила Алла Поперешняк.
"Різні мови" у цьому випадку — не лише українська чи іноземні мови. Це мова предмета, фотографії, кольору, дизайну, інтерактиву та особистої історії.
Так музей може звертатися до відвідувачів різного віку. Старша людина впізнає знайомий предмет і згадує власне минуле. Дитина звертає увагу на візуальний образ. Підліток взаємодіє з цифровим елементом. Дослідник бачить історичний контекст.
Коли доісторичні тварини оживають над головами
Найбільш видовищною частиною оновлення стала інтерактивна інсталяція у відділі природи.
У межах проєкту тут установили дзеркало доповненої реальності "Дивовижні тварини". Воно дозволяє відвідувачам побачити сім анімованих 3D-моделей доісторичних істот, рідкісних тварин і видів, занесених до Червоної книги України.
На екрані вони з’являються поруч із відвідувачами, рухаються, видають звуки та ніби заповнюють музейний простір.
Інтерактив не замінює справжні музейні експонати. Він допомагає побудувати місток між предметом і людиною.
Дитина може не запам’ятати довгий науковий опис, але запам’ятає зустріч із твариною, яка "пролетіла" над нею. Після цього з’являються запитання: коли вона жила, чому зникла, які тварини нині перебувають під загрозою і що людина може зробити для їхнього збереження.
Так технологія перетворюється на освітній інструмент, а відвідувач — із пасивного спостерігача на учасника події.
Запровадження дзеркала доповненої реальності та підйомника було серед ключових результатів проєкту, профінансованого Європейським Союзом.
Музейники області отримали можливість навчатися разом
Інновації в обласному музеї можуть бути корисними не лише для одного закладу.
Працівники невеликих музеїв у селищах і селах часто працюють майже самотужки. Одна людина може одночасно відповідати за фонди, екскурсії, виставки, соціальні мережі, документацію та організацію заходів.
Під час війни до цього додається необхідність документувати нові події, працювати з чутливими матеріалами та шукати способи збереження колекцій у небезпечних умовах.
У межах проєкту для працівників музею Кіровоградщини проводили офлайн-навчання, вебінари та професійні зустрічі. Завдяки новому обладнанню до заходів могли приєднуватися учасники онлайн.
Це важлива складова європейської підтримки: кошти спрямовують не лише на видимі речі, які можна сфотографувати під час відкриття, а й на знання, професійні зв’язки та спроможність установи працювати після завершення гранту.
Якщо фахівець із невеликого музею опановує новий підхід і застосовує його у своїй громаді, результат проєкту поширюється далеко за межі обласного центру.
Відвідувач стає співучасником музейного життя
Координаторка проєкту Валентина Пархомчук розповіла, що команда активно висвітлювала свою роботу в медіа та соціальних мережах.
За її словами, інформаційне охоплення проєкту становило близько 140 тисяч користувачів.
Для музейної сфери це важливий показник. Він свідчить, що робота закладу вже не обмежується людьми, які фізично придбали квиток і зайшли до експозиції.
Онлайн-трансляції, відео, дописи, віртуальні елементи та публічні обговорення допомагають залучати тих, хто живе далеко, не може відвідати музей через стан здоров’я або ще не сприймає його як цікаве місце.
Проте головне завдання — не просто збільшити кількість переглядів. Музей прагне стати середовищем, де громада бере участь у створенні змісту.
Місцеві фотографи, дизайнери й художники долучаються до експозицій. Громадські організації стають партнерами. Музейники спілкуються з ВПО, військовими та родинами загиблих. Відвідувачі не лише дивляться, а й обговорюють, взаємодіють і додають власний досвід до спільної історії.
Наступний крок — оновлення музею Марка Кропивницького
Після першого проєкту громадська організація "Центральноукраїнська обласна спілка музейних працівників" розпочала новий — "Ім’я, що об’єднує: Кропивницький і громада".
Його реалізують у Меморіальному музеї Марка Кропивницького в межах наступної хвилі програми "Єднання для громади" за фінансової підтримки Європейського Союзу. Бюджет проєкту становить майже 1,5 мільйона гривень.
У музеї планують модернізувати сценічний простір, установити професійне освітлення, звук і проєкційне обладнання, додати інтерактивні елементи, провести виставки та публічні дискусії.
Також команда готує подкаст, краєзнавче видання про спадщину Марка Кропивницького та театральні постановки за його дитячими п’єсами. До роботи залучають місцеві школи й театральні гуртки. Діти вже отримали ролі та готуються показати вистави на оновленій музейній сцені.
Проєкт приурочили до десятиріччя перейменування міста з Кіровограда на Кропивницький. Однак його значення ширше за пам’ятну дату. Йдеться про повернення місту змісту імені, яке воно носить.
Марко Кропивницький як культурний дипломат
Меморіальний музей розташований у будинку кінця XIX століття, з яким пов’язано близько двадцяти років життя Марка Кропивницького.
У його фондах зберігається понад вісім тисяч музейних предметів. Експозиція розповідає про родину митця, його дитинство, творчий шлях, театральну діяльність і становлення першого професійного українського театру.
Під час екскурсії Валентина Пархомчук назвала Марка Кропивницького не лише драматургом, актором і режисером, а й менеджером української культури та культурним дипломатом.
Створена ним театральна трупа гастролювала в різних містах України та за її межами. Завдяки виставам публіка у Варшаві, Вільнюсі, Кракові, Тбілісі та інших містах знайомилася з українською мовою і культурою.
Сьогодні культурна дипломатія залишається одним із важливих способів розповідати Європі про Україну — не лише як про державу, що обороняється від російської агресії, а як про країну з власною історією, театром, літературою та культурними традиціями.
Оновлений музей має допомогти відвідувачам побачити у Маркові Кропивницькому не застиглий портрет із підручника, а людину, чиї ідеї звучать сучасно.
Дитячі п’єси, які говорять про сучасні проблеми
Окремим напрямом нового проєкту стане робота з дитячими творами Марка Кропивницького.
Для дитячого театру він адаптував народні казки "По щучому велінню" та "Івасик Телесик". Музейники звертають увагу, що ці п’єси дозволяють говорити з сучасною аудиторією про відповідальність, працю, родинні відносини, прийняття іншої людини та навіть про цькування.
У російській версії казки ледачий герой отримує бажане завдяки чарівній силі. В інтерпретації Кропивницького помітнішою стає праця молодшого брата, який змушений виконувати обов’язки за іншого.
"Івасик Телесик" дає можливість говорити про повернення додому, очікування батьків і прийняття дівчини, яка знаходить родину серед чужих людей.
Коли діти не просто читають ці тексти, а виходять із ними на сцену, культурна спадщина перестає бути недоторканним музейним предметом. Вона стає способом осмислення власного життя.
Чому підтримка культури важлива під час війни
Під час повномасштабної війни може виникнути запитання: чи на часі музеї, інтерактивні інсталяції, виставки та театральні сцени?
Проте Росія веде війну не лише за території. Вона намагається привласнювати українську історію, знищувати культурні пам’ятки, нав’язувати імперські наративи та заперечувати самостійність української культури.
За цих умов музей виконує безпекову функцію. Він зберігає докази тяглості української історії, повертає забуті імена, пояснює суспільні зміни та допомагає громадам формувати власну ідентичність.
Водночас збереження не означає, що експонати мають залишатися за склом без зв’язку із сучасністю.
Підтримка ЄС допомагає музеям поєднувати спадщину із цифровими технологіями, доступністю, громадською участю та новими освітніми форматами.
Це важливо і для майбутнього членства України у Європейському Союзі. Євроінтеграція — це не лише економіка, торгівля чи зміни законодавства. Це також повага до культурного різноманіття, права людини на участь у культурному житті та здатність громадянського суспільства впливати на розвиток своїх міст.
Європейська підтримка, яку можна побачити і відчути
Результат проєкту "Музей і громада: простір єднання" можна побачити без складних звітів.
Людина з порушенням мобільності користується підйомником і потрапляє до експозиції.
Дитина бачить у дзеркалі доповненої реальності доісторичну тварину й починає цікавитися природою свого краю.
Працівник сільського музею долучається до навчання та отримує ідею для власної виставки.
Внутрішньо переміщена родина приходить на захід і знайомиться з історією області, яка стала для неї новим домом.
Школяр отримує роль у п’єсі Марка Кропивницького й уперше виходить на музейну сцену.
Саме так велика тема співпраці України та Європейського Союзу переходить із рівня міжнародних домовленостей у повсякденне життя громади.
Музей, до якого хочеться повернутися
Центральноукраїнський обласний краєзнавчий музей починався з ідеї бути закладом "загального характеру" — відкритим для всіх категорій населення.
Через понад сто років ця ідея набуває нового змісту.
Сучасний музей має бути фізично доступним, технологічним, чесним у роботі з історією та відкритим до голосів громади. Він має не лише розповідати, як жили люди колись, а й допомагати зрозуміти, ким ми є сьогодні.
Проєкти, які реалізують за фінансової підтримки Європейського Союзу, допомагають музею пройти цей шлях: від сходів, що були бар’єром, — до підйомника; від статичної експозиції — до доповненої реальності; від односторонньої екскурсії — до взаємодії; від радянських трактувань — до україноцентричного погляду.
А оновлення Меморіального музею Марка Кропивницького має продовжити цю трансформацію — повернути голос культурному діячеві, який ще у XIX столітті розповідав світові про Україну мовою театру.
Європейська інтеграція стає зрозумілою тоді, коли її можна побачити в конкретних змінах. У музеї Кропивницького такою зміною став простір, у якому історія не відгороджується від людини сходами, складною мовою чи застарілими підходами.
Навпаки — вона простягає руку, запрошує до діалогу і стає спільною.
Фото надані організаторами тренінгу та з сайту Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
