Понад дев’ять місяців чотири жительки селища Знам’янка Друга створювали особливу вишиванку. Роботу розпочали, коли їхній земляк, військовослужбовець Андрій Смик, ще перебував у російському полоні, а його родина жила в очікуванні та невідомості.
Жінки хотіли, щоб після повернення додому Захисник отримав не просто сорочку, а знак того, що про нього пам’ятали, його чекали й вірили в його повернення.
Ще до того, як вишиванку завершили, надійшла довгоочікувана новина: Андрія звільнили з полону. Нині він проходить реабілітацію, а створена для нього сорочка чекає на зустріч зі своїм господарем.
Ідея виникла після вишиванки для сина-військового
Ініціаторкою створення сорочки стала жителька Знам’янки Другої Ганна Румянцева.
Вона вже мала досвід такої особливої роботи — раніше вишила сорочку для свого сина, який нині захищає Україну. Коли Ганна дізналася, що їхній земляк Андрій Смик уже понад два роки перебуває в полоні, виникла думка створити вишиванку і для нього.
Тоді жінки не знали, коли Андрій повернеться і коли зможе одягнути цю сорочку. Але вирішили працювати.
— Ми знали, що Андрій перебуває в полоні вже понад два роки і про нього фактично немає відомостей. Тоді й виникла ця ідея. Закупили тканину, вибирали орнамент, замовили нитки. Радилися всі разом, — розповідає Ганна.
Своєю ідеєю вона поділилася зі Світланою Свірбій, яка одразу її підтримала. Потім до роботи запросили Людмилу Степанову. Вона також погодилася допомогти з вишиванням. Коли всі частини були готові, Вікторія Малохатко зшила їх у готову сорочку.
Так одна задумка об’єднала чотирьох жінок.
Вишивали вдома — вдень і ввечері, коли випадала вільна хвилина
Людмила Степанова та Світлана Свірбій
Робота тривала понад дев’ять місяців.
Жінки не збиралися щодня за одним столом. Кожна брала свою частину додому й вишивала, коли мала можливість: після домашніх справ, увечері, а іноді й удень.
— То вночі, то вдень. Бувало, спека — я йшла в садок, сідала, одягала окуляри й вишивала, — згадують майстрині.
Спочатку довго шукали відповідний орнамент. Ганна звернулася до майстрів, у яких замовляла тканину та нитки. Їй запропонували кілька схем чоловічої вишиванки.
Жінки переглянули різні варіанти й одностайно зупинилися на одному. Хотіли, щоб сорочка була стриманою, чоловічою, але водночас мала власну історію.
Колір військової форми, маки та колоски
Вишита сорочка
Для основи обрали тканину відтінку, близького до кольору військової форми. На ній вишили український орнамент із маками та колосками.
Для майстринь ці деталі мають особливе значення. Колосся вони пов’язують із життям, землею та продовженням роду. Маки стали для них символом надії на перемогу й нове життя після пережитого.
— Хай ці маленькі маки будуть поштовхом до великої перемоги, до реабілітації, до повернення Андрія в наше життя, — говорить Ганна Румянцева.
Орнамент розташували не лише традиційно спереду. Частина вишивки проходить збоку, тому сорочка вийшла незвичною.
"Розуміла, що це чиясь дитина, чийсь син"
Для Людмили Степанової ця робота мала особливе емоційне значення.
З Андрієм вона особисто не була знайома. Але коли Ганна запропонувала долучитися, жінка не відмовилася.
— У цьому теж є наша допомога воїнам, які нас захищають, щоб над нами було мирне небо. Ми своєю працею можемо хоча б так їх підтримати. Я ніколи не відмовляю, коли є можливість допомогти військовим, — говорить Людмила.
Під час роботи вона постійно думала не лише про військовослужбовця, а й про його батьків.
— Розуміла, що це чиясь дитина, чийсь син. Йому потрібна підтримка, і батькам вона потрібна. Кожен стібок, кожен хрестик був вишитий із любов’ю. Я цього хлопця ніколи не бачила, але так хочеться, щоб у нього була щаслива доля, щоб його батьки прожили довге і щасливе життя, — розповідає майстриня.
Людмила зізнається, що дуже емоційно переживає події війни й часто плаче. Але під час роботи над цією сорочкою сліз не було.
— Жодна сльозинка не впала на цю вишивку. Була надія на мирне, щасливе життя.
Починали вишивати, коли Андрій ще був у полоні
Людмила Степанова, Вікторія Малохатко, Світлана Свірбій та Ганна Румянцева
Коли перші хрестики лягали на тканину, Андрій Смик ще перебував у російському полоні.
Жінки не знали, коли він повернеться. Вони просто продовжували вишивати.
Згодом надійшла довгоочікувана звістка: Андрія звільнили. Нині він проходить реабілітацію після повернення з полону.
Для майстринь це вже не просто завершена робота. Це сорочка, яку почали вишивати в час очікування, а завершили для людини, яка вже повернулася в Україну.
"Вишиванка — це не просто одяг"
Вікторія Малохатко
Останній етап роботи взяла на себе Вікторія Малохатко — вона зшила всі вишиті частини в готову сорочку.
Для Вікторії це був перший подібний досвід.
— Коли мене попросили зшити її, я була рада допомогти своєю працею. Поки шила, думала про те, щоб цей одяг допомагав людині, дарував здоров’я, натхнення і сили. Вишиванка — це не просто одяг. Для мене це оберіг, — говорить Вікторія.
Саме так до цієї сорочки ставляться всі чотири жінки — не як до дорогої речі чи красивого подарунка, а як до символу підтримки, віри та вдячності.
Сорочку представили під час святкування Дня селища
Світлана Свірбій представляє вишиванку
Вишиванку представили під час святкування Дня селища Знам’янка Друга.
Її планували вручити батькам Андрія — мамі Людмилі Василівні та батькові Іллі Павловичу, оскільки сам Захисник нині перебуває на реабілітації. Однак батьки не змогли бути присутніми на заході.
Тому сорочку показала односельцям одна з майстринь — Світлана Свірбій. Вона розповіла, як жінки разом працювали над вишиванкою та вкладали в кожен орнамент свої думки про Андрія і його повернення.
Передати вишиванку родині мають пізніше. Для майстринь вона стала знаком підтримки Захисника, вдячності за його мужність і радості з приводу повернення додому.
Коли громада підтримує тих, хто повертається
Війна принесла в українські громади нові виклики. Один із найболючіших — підтримка військових, які повертаються після полону, поранень і важких випробувань, та їхніх родин, які місяцями або роками живуть між надією і невідомістю.
Не на кожен із цих викликів є швидке рішення.
Громада не може повернути людині втрачений час чи забрати пережите. Але може показати: ти не один, тебе чекали, про тебе пам’ятали.
Для чотирьох жительок Знам’янки Другої таким способом стала вишита сорочка.
Понад дев’ять місяців вони вкладали у неї свій час, працю та думки про незнайомого їм особисто військового.
Андрій Смик повернувся з полону. І тепер на нього чекає ще один довгий шлях — відновлення.
А разом із ним на нього чекає сорочка, яку в рідному селищі почали вишивати ще тоді, коли про його повернення могли лише мріяти.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
