28 серпня у селі Плоске Дмитрівської громади відбувся мітинг-реквієм до Дня пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.
Біля могил земляків — Віктора Голого та Валентина Дончика — зібралися жителі села. Люди прийшли, аби схилити голови перед пам’яттю тих, хто віддав найдорожче — власне життя — за свободу України.
Свічки, квіти і хвилина мовчання
Учасники мітингу-реквієму хвилиною мовчання вшанували всіх полеглих Захисників і Захисниць України, які назавжди залишилися у строю.
До могил Віктора Голого та Валентина Дончика поклали квіти, запалили свічки пам’яті. За душі загиблих помолилися, а їхнім рідним та близьким висловили слова підтримки.
"Ми схиляємо голови у пам’ять про наших земляків — Віктора Голого та Валентина Дончика, а разом із ними згадуємо всіх Захисників і Захисниць України, які віддали своє життя за свободу і незалежність нашої держави. За кожним іменем — окрема доля, родина, мрії та життя, яке обірвала війна. Для нашої громади Віктор Голий і Валентин Дончик — це наші земляки, яких знали, любили, чекали вдома. У кожного було своє життя, свої мрії, родина, плани на майбутнє. Вони стали на захист України і віддали за неї найдорожче — своє життя. Коли ми приходимо до їхніх могил, запалюємо свічки, кладемо квіти, ми ще раз говоримо собі й нашим дітям: ми пам’ятаємо. Для мене дуже важливо, щоб родини наших полеглих Захисників відчували, що вони не залишилися наодинці зі своїм болем, що громада поруч і береже пам’ять про їхніх рідних. Поки ми називаємо їхні імена, розповідаємо їхні історії, приходимо до місць поховань — вони залишаються з нами. Світла пам’ять Віктору, Валентину та всім нашим Захисникам, які не повернулися з війни, — сказала голова Дмитрівської громади Наталія Стиркуль.
Такі зустрічі — це не лише данина шани полеглим. Це нагадування про конкретних людей, їхні життя, родини, мрії та вибір стати на захист України.
Віктор Голий і Валентин Дончик загинули у різні роки війни. У кожного була своя життєва дорога, але обох об’єднало найважливіше — вони стали на захист своєї держави.
Віктор Голий: історик, краєзнавець, дослідник рідного краю
Віктор Голий народився у Знам’янці на Кіровоградщині та походив із давнього козацького роду. Його прадід Костянтин Прокопович Голий був учасником національно-визвольних змагань періоду Холодноярської республіки. У 1920 році, будучи 15-річним юнаком, він брав участь у Знам’янському повстанні проти більшовиків.
Від народження Віктор мав прізвище Голіков, однак у 2012 році відновив історичне родове прізвище — Голий.
Навчався у школі №1 імені Тараса Шевченка у Знам’янці. У 2003 році закінчив Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, здобувши кваліфікацію вчителя історії та географії. Згодом навчався у Дніпропетровському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, де отримав кваліфікацію магістра державного управління.
Працював у Дніпропетровській обласній державній адміністрації, пізніше — вчителем історії у рідній школі №1 у Знам’янці. З лютого 2010-го до травня 2013 року був методистом із питань туризму Знам’янського міського краєзнавчого музею.
Досліджував історію Знам’янщини
Віктор Голий
Окреме місце у житті Віктора Голого посідали історія, краєзнавство та археологія.
Він був козаком Окремого Чорноліського полку імені Козака Мамая, займався краєзнавчо-пошуковою роботою та розробив екскурсійні маршрути "Козацькими стежками Чорного лісу".
Віктор став одним зі співзасновників громадської організації "Туристично-краєзнавчий клуб "Чорнолісся”. Зібрані ним під час дослідницької роботи матеріали стали основою наукової праці "Археологічна спадщина Знам’янщини".
Його робота отримувала визнання: Віктор здобув друге місце у категорії "Найкраще наукове дослідження» та диплом "Найкращий музей Кіровоградщини".
У червні 2012 року Віктор одружився з Юлією Тукало.
Пішов на фронт добровольцем і загинув під Дебальцевим
Віктор Голий
Коли почалася російсько-українська війна, Віктор Голий добровольцем став на захист України.
Він служив рядовим, далекомірником зенітного розрахунку 4-ї роти 42-го батальйону територіальної оборони Кіровоградської області "Рух Опору" Збройних сил України.
Віктор загинув 28 серпня 2014 року у боях у районі Дебальцевого.
Разом із бойовими товаришами він супроводжував колону бойової техніки, коли військові потрапили у засідку. Ворожий снайпер пробив колесо автомобіля та смертельно поранив водія Миколу Сипченка.
Розвернувши зенітну установку, бойовий розрахунок вступив у бій. Ведучи вогонь по противнику, військові дали можливість бойовим побратимам вирватися з пастки. Взявши вогонь на себе, Віктор Голий загинув.
Цьогорічний мітинг-реквієм у Плоскому відбувся саме у день річниці його загибелі — 28 серпня.
Валентин Дончик: наймолодший у великій родині
Валентин Дончик
Валентин Дончик народився 4 квітня 1995 року у селі Плоске Дмитрівської громади.
Він був наймолодшою дитиною у великій родині. Мав трьох старших братів — Віталія, Сергія та Івана — і двох сестер, Альону та Наталію.
Після закінчення дев’яти класів Плосківської школи Валентин продовжив навчання у Дмитрівській філії. Згодом у Кіровоградському училищі №9 здобув професію монтажника гіпсокартонних конструкцій.
У 2014 році пройшов строкову військову службу у Дніпрі.
Після повернення жив у рідному Плоскому. Працював будівельником у Бобринці, а останні два роки перед початком повномасштабного російського вторгнення — в Одесі.
"Завжди святкуй День народження, бо ти не знаєш, коли буде останній"
4 квітня 2022 року Валентину Дончикові виповнилося 27 років. Це був його останній день народження, проведений разом із рідними.
Сестра Наталія згадувала слова брата, які після його загибелі набули особливого значення:
— Брат говорив: "Завжди святкуй День народження, бо ти не знаєш, коли буде останній". І це був його останній День народження, який ми відсвяткували разом.
12 квітня Валентин відправив рідних до Польщі. Наступного дня вони перетнули кордон, а вже 15 квітня чоловік пішов до військкомату, щоб стати на захист України.
З першого разу його не мобілізували. Викликали ще двічі. На початку травня Валентин вирушив на фронт.
За словами сестри, він служив на різних напрямках — був у Лисичанську, Чернігові та на Херсонщині.
Останній відеодзвінок
Валентин Дончик
27 серпня 2022 року Валентин зателефонував сестрі Наталії по відеозв’язку.
Попросив покликати до телефону племінника і сказав йому:
— Ти мамин захисник, повинен маму слухати. Запам’ятай це.
Сестру насторожили ці слова.
— Ти що, з нами прощаєшся? — запитала вона.
Валентин заспокоїв: усе добре, просто дуже сумує за рідними. Попередив лише, що кілька днів не буде на зв’язку.
Але телефон мовчав.
Наталія чекала звістки від брата, телефонувала рідним та у військову частину. Там їй повідомили, що Валентин вважається зниклим безвісти.
Згодом родина дізналася страшну правду.
Валентин Дончик загинув 29 серпня 2022 року поблизу села Сухий Ставок Херсонської області під час виконання бойового завдання.
Йому назавжди залишилося 27.
Пам’ять, яка залишається у громаді
Віктор Голий загинув у серпні 2014 року. Валентин Дончик — у серпні 2022-го.
Між цими датами — вісім років війни Росії проти України. Вісім років, протягом яких українські родини продовжували втрачати синів, братів, чоловіків і батьків.
Для жителів Плоского їхні імена — не рядки у переліку загиблих. Це люди, яких знали, з якими жили поруч, зустрічалися на сільських вулицях, навчалися та працювали.
28 серпня біля їхніх могил знову горіли свічки та лежали живі квіти.
Їх уже немає поруч. Але Віктор Голий і Валентин Дончик залишаються у пам’яті своїх родин, земляків, громади та в історії України.
Пам’ятаємо кожного, хто віддав життя за Україну.
Світла пам’ять загиблим Захисникам.
Вічна слава Героям.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
