Довго не вдавалося знайти респондента для інтерв’ю серед односельців - захисників. Хтось не виходив на зв'язок, інший зникав зі зв’язку, відмовляв, бо не було у них на позиціях чотирилапих друзів. Я вже звикла до таких ситуацій, тому що разом з однокласниками відвідую гурток "Літописці сьогодення" Дмитрівського ліцею імені Т.Г.Шевченка, де працюємо над електронною книгою пам’яті про наших односельців - загиблих героїв–захисників, нам вже доводилося довго чекати на інтерв’ю. Такі історії знайомі, тому я знаю, що головне – не зупинятися.
Військовий досвід: від фронту до школи
Рішення прийшло швидко й несподівано, коли на порозі освітнього закладу з’явився вчитель предмету "Захисту України" - Володимир Анатолійович Дьячков.
Володимир Дьячков з учнями
З першого вересня цього року він працює в Дмитрівському ліцеї імені Т.Г.Шевченка, а ще зовсім недавно захищав Україну в лавах Збройних сил України. У 2014 році Володимир Анатолійович воював у 79 бригаді, був в оточенні під Ізварино. З березня 2022 року продовжив службу в 61 механізованій бригаді, був командиром взводу. Героїчний наш вчитель, молодий, завзятий, тому як респондент підходив якнайкраще, і погодився дуже швидко.
- Володимире Анатолійовичу, чи знаєте ви випадки, коли разом із захисниками на передовій жили брати наші менші - котики й собачки?
- Так, живуть. Майже в кожному підрозділі. Я був тому тільки свідком, сам особисто не утримував тварин, бо мав посаду, що вимагала від мене постійних переміщень, тому не міг взяти на себе таку відповідальність – приручити тваринку, бо ми ж відповідаємо за тих, кого приручили.
- Кажуть, що війна змінює всіх, навіть тварин. Чи є на позиціях такі пухнасті побратими, які самі готові йти в розвідку?
- У розвідку не ходили, не знаю, але пам’ятаю історію про пса-забіяку. Його звали, здається, Корд. Він влаштовував бійки з усіма. Одного разу, йдучи із господарем, кинувся захищати його від зграї собак, а вийшло так, що нашому побратиму довелося його відбивати у собак-приблуд, а ще Корд у запалі бійки вкусив свого ж господаря за пальця.
- Чи люблять пухнастики бувати на передовій, чи влаштовували свій "штаб"?
- На передовій дуже гучно. Коти та собаки бояться гуркоту, але трохи далі від передових позицій можуть жити. І "штаби" влаштовують. Колись прижилася в нас кішечка, коли ми покидали позицію, вона зникла, бо злякалася звуків бою, ми її не знайшли… Через деякий час ми повернулися і побачили цілий "штаб" малечі. Наша кішечка у “кролячій нірці”- схованка така, окотилася і утворився цілий кошачий “штаб”! От такі історії залишилися в моїй пам’яті, можу спробувати вам допомогти, бо знаю, що один мій побратим знайшов собі чотирилапого друга на війні.
Корсо - щит непорушності
Так я познайомилися з Дмитром Анатолійовичем Писанкою, старшим офіцером батареї 61 механізованої бригади.
Дмитро Писанка з другом Корсо
- Українці кажуть, що захисники України – супергерої, серед них є й чотирилапі напарники. Розкажіть нам, хто вони ці секретні агенти, які вони і чим допомагають?
- Наші чотирилапі друзі в першу чергу допомагають нам своєю моральною підтримкою. Свого друга я зустрів на Курщині. Росіяни не попередили курян, що покидають вони свої домівки надовго, тому тваринкам там прийшлося несолодко. Хтось на цепку або взаперті загинув голодною смертю, а кому більше повезло, збилися в дикі зграї та й почали боротьбу за виживання.
Корсо
- Ви бачили такі зграї?
- Так, зграї собак, стада корів та кіз. В одній із таких зграй я й побачив свого друга. Це породистий пес. Я назвав його Корсо, щоб не заморочуватися, бо він породи кане-корсо. Він виділявся із дикої зграї. Було видно, що це домашній пес, вчений, чемний, слухняний.
- Як склалися ваші стосунки?
- Там, де я знаходжуся, коли виконую бойові задачі, не може втриматися жодна тварина, бо грюкіт техніки та бою їх дуже лякає, тому я вивіз його туди, де безпечніше, де ми знаходимося після виконання бойового завдання. Коли мене немає, за ним приглядають мої побратими, які залишаються, бо не беруть у бій.
Дмитро з Корсо
А коли я повертаюся, то Корсо мене зустрічає, лапою гладить себе по голові, це він так показує, що мені слід його привітати. Розумний собака. Єдиний недолік – це калюжа слини на підлозі, яку він пускає від надлишку емоцій.
- Ми чули про “пайкові історії”. Чи траплялася така історія, коли хвостик “забирав” пайок, щиро дивлячись в очі господарю, що той не міг йому відмовити й ділився останнім.
- Спочатку, коли я підібрав Корсо, він був жадібним до їжі, а потім від’ївся, і траплялися тільки “туалетні” історії. Але й тут далася взнаки його навченість та порода. Усю ніч він мене не будить, а коли почує, що я прокинувся, то лапою торкається моїх ніг. Так він показує, що зачекався на мене, і проситься на вулицю, до вітру, як у нас кажуть у таких випадках!
- Якби ваш Корсо був супергероєм, яку б він мав суперсилу?
- Я назвав би цю силу “щит непорушності”, бо в силу своїх природних здібностей він неначе створює такий енергетичний щит, що захищає всіх, хто біля нього знаходиться. Здається, що цей щит витримає будь-які удари.
Корсо
- А як на рахунок інстаграмних фоточок? Ваш породистий друг знає собі ціну, любить фотосесії?
- Я не люблю фотосесій, тому Корсо тут не повезло. Королівські пози він демонструє, але немає нам часу ще й інстаграмити. Коли привезу його додому, тоді, можливо, спробуємо з нього зробити інстазірку.
- Дякуємо вам за захист. Бережіть себе! Усім нам справедливого, переможного миру.
Котик Тайгер: старий служака з фронту
Своє інтерв’ю вже мала відправити на конкурс, аж тут обізвався-таки односелець-захисник Олександр Валерійович Селянін, він був на лікуванні в госпіталі, приїхав додому і знайшов час, щоб поговорити. Так я дізналася про чотирилапого старого служаку кота Тайгера. Олександр – молодий сержант, командир відділення 88 батальйону морської піхоти. Захищає Україну вже два роки. Мав дві тяжкі контузії та поранення. Навчався бойовому ремеслу у Франції, воює на запорізькому напрямку.
Олександр з котиком Тайгером
- Олександре, уявімо, що я журналістка, а ваш котик – герой інтерв’ю. Щоб він міг розказати про бойові будні на фронті?
- Думаю, що міг би розказати він багато чого, бо у нашому підрозділі він з’явився раніше, ніж я. Але ж він не знається на військовій справі, тому, мабуть, в першу чергу розказав би, як він допомагає зменшити стрес та втому, нагадує про домашнє тепло та затишок, як солдати з ними граються та пестять його. Розказав би, як спить в бліндажу та їсть із солдатських рук. Розказав би про страх, радість, втому, розказав би багато людських історій, що підслухав. Він же кіт- баюн.
- Я тут подумала, що ваш Тайгер так давно на війні, що йому треба було б вже дати якесь звання. Ви над цим не замислювалися як командир відділення?
- Думаю, що “Орден вірності” він заслужив!
- Чи знаєте ви про випадки саботажу з боку чотирилапо-хвостатих друзів? Ну там перегризти шнури від рації, заховати важливі речі?
- З боку нашого Тайгера не було таких диверсій. А от з боку наших не друзів мишей ми терпимо багато лиха. Котик з ними активно бореться, тому й потрібно його нагородити.
- Пропоную дати звання “Командор муркотон”.
- Так пес Патрон вже став відомим у всьому світі. Нехай і про нашого Тайгера дізнаються. Миші – це ще ті диверсанти, боротися з ними дуже важко в бліндажах.
- То ви б із Тайгером у розвідку пішли б?
- У розвідку він не піде, а от на кухню за підкріпленням зганяє!
- Дякую вам за захист! Миру переможного! Вам міцного здоров’я, а Тайгеру успіхів на мишиному фронті.
Чому важливо допомагати тваринам під час війни?
Історії, почуті від захисників, показують, наскільки важливими є взаємини людей і тварин. Тварини допомагають зберігати моральний дух, але вони теж страждають від війни.
Взаємини людини і тварини, особливо в таких екстремальних умовах, можуть стати прикладом для всього суспільства. Ця війна показала, наскільки важлива взаємодопомога і єдність. Наші тварини – це не просто домашні улюбленці, це побратими, вони надихають воїнів на нові подвиги.
Кожна допомога має значення
Не забуваємо, що й тварини страждають від цієї жорстокої війни. Найголовніше – не бути байдужим. Кожна допомога, кожна добра справа має значення. Можна допомогти притулкам, волонтерам, або просто поділитися інформацією про тварин, які потребують допомоги.
Діана Волосячик, учениця 9 класу Дмитрівського ліцею імені. Т.Г.Шевченка
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
