Цей нарис про кохання, яке вистояло під час війни, про біль втрат і про ті короткі миті щастя, що стають безцінними, коли навколо — фронт і невідомість. У центрі історії — військовий, який приїхав додому лише на два дні: щоб попрощатися з побратимом, обійняти кохану і встигнути прожити маленьке життя посеред великої війни. Це щемлива, дуже людяна розповідь про любов, пам’ять, надію і силу чекання, яку варто прочитати кожному.
Два дні між війною і життям
Липень в однострої припадав до зболеної землі. Це літо, як і рік тому, захлиналося від не тільки від спеки. Дощ вагався: чи йти на побачення із спраглою, чи дати змогу хлопцям продовжити наступальні операції, а вже потім зустрітися із родючою і рідною. Липень завмер в очікуванні: щось мало статися. І це щось напружувало, вивертало, скручувало.
Сергій приїхав у рідне село з передової всього на кілька днів. Зеленава футболка під палючим сонцем дещо вигоріла і нагадувала другу шкіру, проте літери ЗСУ були чітко помітні, наче не на тканині, а на його серці були викарбувані.
Біль, який не вміщається в слова
Два дні...це так багато, як для війни, і так мало, як для життя... Чоловік поспішав. За ці два дні він мав встигнути так багато. Найперше і найважче – попрощатися із побратимом. Якраз встиг ускочити в живий коридор пам'яті, щоб вклонитися другу, подякувати за життя, потиснути холодну руку і пообіцяти вижити у цій тричі проклятій війні. Дві години часу – і цей розділ із книги життя дописаний. Він це зробив. І хоч як терпло серце і німіла пошарпана душа – Сергій впорався. Дві години – а перед очима їх воєнна історія братерства: як у березні 2022 разом приїхали в навчальний центр, як потім на слобожанському напрямку тримали позиції, як ділили навпіл холодний окоп, як нарвалися на ворожу дрг, як відходили, як прикривали побратимів, як до своїх добралися, як потім молилися всім богам, що залишилися живими...
І ось тепер оце пекуче і німе прощання...
Там, де чекає любов
Там, де чекає любов
Після похорону додому не йшов, а біг: так хотілося змити із душі біль і втому тих двох годин персонального пекла. Бо було ще друге, таке ж важливе, як і перше, тільки світле і чисте «вдома».
А вдома (яке ж це тепле і запашне слово, тільки тепер, через понад рік війни, дійшло) чекала Віта. Його весна, його тендітна квітка, його наречена. Ще до війни планували одружитися, зібрати рідних за святковим столом, поділитися своєю радістю, а на ранок гайнути в Карпати на тиждень, щоб надихатися горами і один одним. І сина народити, і доньку... Мріяли...
П’ятсот днів чекання
У 48 годин вмістити частину життя, важливу, особливу, безцінну. Вони чекали п’ятсот днів, аби за дві доби встигнути все на світі. Віта проживала ці п’ятсот днів війни разом з коханим. Ранкові і вечірні "плюсики", рідкі короткі розмови про головне тримали її і додавали сил не просто жити, а жити з вірою у те, що все ще у них буде: і обмін обручками, і Карпати, і син, і донька.
Лютий 2022-го року вніс не просто корективи: цей зимовий місяць обнулив відлік, заморозив душу, спустошив емоції.
Весілля у воєнному липні
Липень 2023-го вже вдруге намагався увірватися до календарного року і в людську свідомість. Він витав у повітрі, проникаючи в усі шпаринки, даруючи двом закоханим два дні! Цього разу у нього вийшло.
І липень на повну відірвався у тих двох днях: липнева сукня, липнева спека, липнева мелодія, липневі обійми, липневі погляди, липневі обручки, липневе «так», липневе сонце, липневе серцебиття…
48 годин на щастя
Два дні на життя… Два дні на щастя… Два дні на мрію.
І вони встигли. Щоправда поки без Карпат, але зі степовими просторами і тихими думками про своїх дітей, яких вони обов’язково народять у вільній мирній Україні.
Все важливе, дороге, щемливе сталося з ними за ці 48 годин воєнного липня.
Ці дві доби вони прожили за сотні кілометрів від війни, купаючись у взаємності, у дотиках, у ніжності.
Дощ як знак надії
Липень відміряв їм так багато для щастя – два дні! Те, що мало статися, сталося. І хоч воно напружувало, вивертало і скручувало, але наповнювало душу надією. На побачення до землі таки завітав липневий дощ…
Завтра знову буде довга дорога: у нього у війну, у неї в будні. Але це буде завтра. А сьогодні у них дощ – літній, щедрий, і цілих два дні на життя.
Петрове, 19 липня 2023 року
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
