Сумна звістка болем озвалася у серцях рідни Олександри та Бориса Буйлук, у серцях близьких, друзів і всіх, хто знав Руслана Буйлука. На щиті до рідного дому повертається український захисник, який став на оборону країни у найтяжчий для неї час.
Руслан Буйлук, позивний "Жук", назавжди залишиться у пам’яті тих, хто знав його як добру, спокійну, чесну і щиру людину, надійного чоловіка, сина, батька, брата, побратима.
Про захисника розповіла журналістам Знам'янка.City його мама Олександра Буйлук.
Спокійне дитинство і теплі спогади про рідних
Руслан з мамою, сестрою, донькою та племінником
Руслан Буйлук народився 16 березня 1980 року у Кропивницькому.
У дитинстві він був спокійним, допитливим хлопчиком, який ріс у любові до рідних і простих життєвих цінностей.
Руслан з батьками і сестрою
Багато теплих спогадів його дитячих і юнацьких років пов’язані з Макарихою, де він проводив чимало часу в бабусі та дідуся. Там минали безтурботні дні: вдень Руслан допомагав старшим, а ввечері поспішав до друзів. Саме в такій простій сільській атмосфері, поруч із рідними людьми, формувався його характер — спокійний, врівноважений, уважний до інших.
Освіта, праця, родина і мрії про майбутнє
Після закінчення школи Руслан вступив до Центральноукраїнського національного технічного університету. Згодом працював у воєнізованій охороні.
Руслан тримає на руках сина
У житті Руслана важливе місце посідала родина. Разом із дружиною Ольгою вони виховували сина Артема, будували спільні плани, мали мрії, вірили у майбутнє. Для своїх рідних він був опорою, людиною, на яку можна покластися, яка не залишить у складну хвилину.
Став на захист України
Руслан Буйлук
12 серпня 2024 року Руслана мобілізували. Відтоді він став на захист України, обравши шлях воїна у час, коли країна потребувала мужніх і відданих людей.
Він пройшов навчання в одному з навчальних центрів, а згодом — і у Великій Британії. Це був непростий, але важливий етап його військового шляху. Рідні підтримували Руслана, чекали, вірили і молилися за нього.
Мама захисника Олександра згадує останню зустріч із сином зі щемом у серці:
"Повернувся з навчання, і ми всією сім’єю відвідали його. А потім він з іншими відправився у Курську область. Тоді я бачила свого сина востаннє, востаннє обійняла і навіть не підозрювала, що це була остання зустріч. Вірила в те, що все буде добре, в Бога просила захисту".
Руслан з мамою і татом
Останній дзвінок, тривожне очікування і довгі місяці надії
Родина постійно підтримувала зв’язок із Русланом. Він заспокоював рідних, говорив, що все буде добре, просив не хвилюватися.
Останній телефонний дзвінок мама отримала 18 листопада.
"Руслан зателефонував і повідомив, що не виходитиме на зв’язок, бо йде на завдання, щоб не хвилювалися. Чекала, молилася, вірила, що повернеться і зателефонує. Оля ще тримала зв’язок з його побратимами, а потім дізналися, що 14 грудня 2024 року останній зв’язок з Русланом обірвався. Перше завдання, перший бій — і зник безвісти", — розповідає мама Олександра.
Відтоді для родини почався важкий період очікування, пошуків, тривоги й болю. Але навіть у найтемніші дні вони не втрачали віри. Надія на те, що Руслан живий, додавала сил триматися.
Страшна звістка, яка обірвала надію
Руслан Буйлук
Місяці невідомості стали тяжким випробуванням для всієї родини. Кожен дзвінок, кожна звістка, кожне слово побратимів сприймалися з болем і надією водночас.
Перше підтвердження ДНК родина отримала 18 березня. Для сім’ї ця дата має особливий, дуже гіркий зміст.
"18 березня сім років тому Руслан та Ольга одружилися. І саме в річницю їхнього весілля отримали підтвердження ДНК. Це було дуже боляче", — згадує мама.
Друге підтвердження ДНК-експертизи родина отримала 16 квітня. Пізніше надійшло офіційне сповіщення про загибель захисника.
Так страшна звістка обірвала останній промінчик сподівання, який рідні берегли у серці довгі місяці.
Яким пам’ятатимуть Руслана
Рідні, друзі, знайомі, усі, хто знав Руслана Буйлука, згадують його як доброго, спокійного, чесного і щирого чоловіка. Людину світлу, відповідальну, надійну, з великим серцем.
На особистих сторінках у соцмережах з’являються щемкі слова пам’яті, спогади, співчуття. У кожному з них — вдячність, любов і невимовний біль втрати.
Для когось він був сином, для когось — чоловіком, татом, братом, другом. Для України — її захисником, який став на оборону держави і віддав за неї найдорожче.
У скорботі — вся родина
У Руслана залишилися мама Олександра, тато Борис, донька Інна, син Артем, дружина Ольга, сестра Наталія.
Для них ця втрата — невимовний біль, який неможливо вмістити у слова. Разом із родиною сумують друзі, знайомі, побратими та всі, хто поділяє цей біль.
"Біль втрати дуже пекучий, і його нічим не втамувати. Немає таких слів чи ліків, які могли б заспокоїти материнське серце. Щодня прокидаюся з думкою про сина, згадую його голос, усмішку, наші розмови. Дуже важко прийняти, що його вже немає поруч. Це рана, яка не загоюється, і цей біль назавжди залишиться зі мною. Але триматися допомагають рідні люди — моя сім’я, близькі, ті, хто поруч у найважчі хвилини. Вони підтримують, не дають залишитися наодинці з горем. Розраду знаходжу в онуках, у роботі, серед людей. Саме вони дають сили жити далі, хоч у серці — невимовний смуток. Вчуся жити з цим болем щодня, зберігаючи в душі любов до сина, світлу пам’ять про нього і вдячність за кожну мить, яку він був у моєму житті", - каже мама Олександра.
Світла пам’ять Захиснику
Щиро співчуваємо рідним, близьким, друзям і побратимам Руслана Буйлука.
Розділяємо ваш біль і схиляємо голови у глибокій скорботі.
Світла пам’ять захиснику України.
Вічна шана і вдячність за мужність, за службу, за відданість Україні.
Всі фото надала Олександра Буйлук з сімейного архіву.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
