Сьогодні, 18 квітня, в селі Дмитрівка попрощалися із загиблим Героєм, односельцем, сином, братом, батьком, онуком, вірним товаришем, мужнім побратимом, азовцем та воїном з позивним Danger Богданом Юрійовичем Хомовським.
Він був водієм 1-ї обслуги міномета 1-го мінометного взводу, мінометної батареї 1-го батальйону оперативного призначення, окремого загону спеціального призначення “Азов”.
Жителі громади зустрічали воїна-односельця живим коридором, стоячи на колінах, схиливши у скорботі голови.
Знам’янка.City вшанувала пам’ять загиблого Героя.
Прощання
Цього дня плакало небо
Площа біля Дмитрівського базового будинку культури не вміщала людей. Прийшли вшанувати загиблого героя понад пів тисячі земляків. Друзі, однокласники, побратими, односельці попрощалися із мужнім захисником та розділили біль втрати з його родиною.
Прощання із захисником
Дмитрівський сільський голова Наталія Стиркуль сказала багато теплих слів на адресу загиблого Героя, висловила щирі слова співчуття мамі Наталії, батькові Юрію, брату Олегу, донечці Марійці, коханій Богдана та всім рідним.
Прощальна промова
“Всі 9 місяців ми перебували у невизначеності і очікуванні, надіялися на диво, що Богдан живий і повернеться. Але дива не трапилося. Про загибель Богдана дізналися 13 квітня, коли прийшли результати ДНК”, - розповідає Наталія Стиркуль.
Пекучий біль Азовсталі
Богдан рішуче став на захист своєї держави 2018 року, вступивши до окремого загону спеціального призначення “Азов” у віці 22 роки. Для нього почався час випробувань, звитяги військового вишколу. Для рідних настали часи тривожних думок.
24 лютого повномасштабне вторгнення російської армії Богдан зустрів на одному з перших пунктів зіткнення, в Маріуполі. Стрімкий наступ ворога, оточення міста змусили наших оборонців укріпитися на території заводу “Азовсталь”. Тривали важкі вуличні бої з противником, який переважав чисельністю та озброєнням.
Богдан Хомовський
Кожен день був як гра в рулетку зі смертю. Страшні кадри тих боїв стали щоденними сюжетами для рідних Богдана. Щодня батьки і кохана чекали на телефонний дзвінок, щоб почути, побачити його.
Дізнатися, що живий. Раділи і плакали від страху, через те, що ця розмова могла бути останньою.
У квітні Богдан отримав поранення правої руки і контузію, було розтрощено суглоб одного з пальців. Оскільки в умовах війни це поранення не кваліфікується як тяжке, він продовжував виходити на бойові завдання, незважаючи на біль і обмеженість рухів.
Невідомість та очікування
За словами мами Наталії, в телефонних відеодзвінках його стан все чіткіше видавали втомлені, зморені очі. Відчувалася недосказаність у фразах. Одного разу на запитання коханої, чи він сьогодні щось їв, Богдан о 9 вечора сказав, що ще ні. Був випадок, коли говорячи із мамою син щось ложечкою діставав з пакета і жував, виявилося, що то були рештки цукру, який вони роздобули і потроху їли для підтримки сили.
Не давала спокою і рана, яка ніяк не гоїлася, а медикаментів та перевязувального матеріалу не вистачало.
Богдан Хомовський
У травні стало зрозуміло, що становище захисників Маріуполя стало вкрай критичним. Щодня рідні чекали заспокійливих новин, а їх все не було. Росіяни обстрілювали Азовсталь надпотужною забороненою зброєю. 17 травня Богдан зробив останній дзвінок і повідомив, що вони виходять із заводу для збереження життя під гарантіями Міжнародного Червоного Хреста та Організації Об’єднаних Націй.
Біль...
Рідні та кохана отримали віру і шанс дочекатися свого Героя. Хоча полон для воїна найкращого українського підрозділу означав важкі випробування.
Трагедія в Оленівці
У ніч з 28 на 29 липня 2022 року вибух в Оленівці, де перебував у полоні Богдан, зупинив його життя.
Прощання
В новинах показували сюжети з обгорілими до невпізнання тілами на зігнутих і розплавлених металевих ліжках, суцільне згарище. Російська сторона виклала в соцмережі списки загиблих, в яких виявилися дані Богдана. А далі – як у страшному видінні: пекучий біль який розривав серця, пустка в душі, процедури відкриття справи, опитування, здача біоматеріалу для визначення ДНК, розмови зі слідчими, пошук відео, фотографій свідків та свідчень, зустрічі, акції, молитви, розпач, сподівання, віра, сльози.
Під час прощального мітингу
У Богдана була надія на зустріч із рідними. У них до останнього залишалася віра в те, що він живий.
Яким був наш захисник?
Богдан Хомовський народився 26 березня 1996 року в селі Дмитрівка. У 2002 році пішов до першого класу Дмитрівської загальноосвітньої школи №2 ім. Т.Г.Шевченка.
“Ще з дитинства Богдан ріс допитливим хлопчиком. Почуття патріотизму у нього було присутнє ще зі шкільної парти. Він цікавився історією свого краю, багато читав, мав філософський склад розуму. Міг відстояти свою думку. Богдан був лідером, очолював секцію військово-патріотичного виховання при шкільному парламенті”, - згадує Богдана його класна керівниця Тамара Турлюн.
Богдан Хомовський
Богдан був дуже комунікабельним, артистичним, вболівав за колектив, мав багато друзів. Його любили, називали душею колективу. У 2013 році закінчив школу і став студентом Миколаївського національного аграрного університету. У 2018 році вступив до лав легендарного полку “Азов”.
Прапор полку "Азов"
Ще до великої війни Богдан відвідав рідну школу та розповідав про полк “Азов”, про його історію.
Побратими пам’ятають Богдана щирим і мужнім
“Богдан, незважаючи на свій молодий вік, мав мудрий розум, був відважним, відстоював свої принципи, любив Україну і за неї віддав життя, - розповідає Едуард Юрченко, хорунжий служби “Азов”. – Він зробив багато добрих справ. Пам’ятатимемо вічно, збережемо і захистимо те, за що він віддав своє життя. Він прожив коротке, але гідне життя, прославивши свою малу Батьківщину, свій рід, рідний підрозділ. Ми пишаємося його мужністю і відвагою”.
Прощання
Вічна пам’ять Герою! Щирі співчуття рідним!
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
