Вікторія Альошина-Костюкова – артистка оперети з почесним званням народної артистки України. 1 травня пані Вікторія святкує 76-ий день народження.
Редакція Знам’янка.City приєднується до привітань. На честь свята ми поспілкувалися з іменинницею та підготували матеріал про творчий шлях видатної оперети.
Хоч і народилася пані Вікторія у селі Шабо, проте своє дитинство та шкільні роки пов’язує саме із Знам’янкою.
"Знам'янка для мене все. Мій тато був машиністом. У 1960-х роках його відправили на роботу у Знам’янку, тоді ми і переїхали. Там я вчилась у школі, де мене завжди підтримували, коли мами не стало, – ділиться жінка – Я дуже вдячна знам'янчанам. Часто згадую всіх вчителів, всіх людей, які мені допомогли стати артисткою”.
Вікторія Альошина-Костюкова
З чого почався творчий шлях
Мама Вікторії Дмитрівни помітила здібності у дочки ще в початковій школі, тому всіляко намагалась сприяти розвитку.
“Було якесь свято, я вийшла на сцену розказувати вірша. Ну, ви думаєте що? Я нічого не розказала. Тільки два рядка сказала і запнулась, бо нічого не пам'ятала. І сльози вже в мене на очах. Зал аплодує, а я все плачу. Тоді мама мені сказала, що я артистка. Мабуть, вона якось відчула. Так і сталося”, – згадує народна артистка.
Якраз у цей час в Знам’янці починає активно розвиватися потужна художня самодіяльність. Пані Вікторія пригадує постійні концерти, виступи талановитих людей, прекрасні голоси місцевого хору. Каже, що це вплинуло на її майбутнє.
“Мама моя бачила, що я ходила якось не рівно. Завжди поправляла мені спину, бо казала, що я артистка. Мама повела мене в будинок піонерів до танцювального гуртка. Хоч там я і була збоку, в першому рядку зі стіни, але навчилася манерам і тримати спину рівно”.
Близька подруга Людмила теж була міцною опорою для Вікторії ще з дитинства. Жінка розповідає: “Віка не залишила свою мрію. Вона хотіла бути актрисою, хоч я казала, що їй треба скоріше не драматичне акторство, а вокал розвивати, бо він неймовірний”.
Перший театральний досвід
Коли Вікторія була в середній школі в будинку піонерів з’явився гурток драматичного мистецтва. Вікторія разом з подругою Людмилою Ладожинською почала займатися акторством там. Артистка розповідає, що керівником гуртка був молодий хлопець, якого делегували на практику. Він наскільки був захоплений театром, що дівчата не могли не перейняти це від нього. Разом з ним і зіграли першу виставу – “Сніжну королеву”. Проте головні ролі Вікторія почала отримувати не відразу. У цьому перформансі подруга Людмила отримала головну роль, а артистці дали другорядну.
“У нас цей драматичний гурток був, може, пів року. Керівника забрали в армію, але він завжди писав мені і радив вступати до Московського університету. Аби потрапити в цей університет, треба було пройти декілька етапів відбору”, – згадує Вікторія.
“Коли я прийшла на перший тур, мене запитали звідки я. З гордістю сказала, що з України. Мене попросили щось розповісти саме українською. Коли я зачитала байку, вони так реготали, їм дуже сподобалося. Тому я пройшла у другий тур. Там просили заспівати, звісно, теж українською. Так я і стала студенткою Московського державного інституту театрального мистецтва ім. А. В. Луначарського”.
Початок професійної діяльності
На студентські вистави часто приїжджали поважні гості. Одного разу приїхало керівництво Одеського театру музичної комедії. Представники найкращого на той момент театру побачили Вікторію та її чоловіка Володимира Миколайовича Костюкова й запросили на роботу в Одесу.
“Це диво, що ми могли поїхати з Москви. Сказали, що Міністерство культури не відпускає нас, бо ми навчаємося в російському університеті, тому повинні й працювати тут. Але ми твердо вирішили повернутися на Батьківщину та продовжити кар’єру в Одеському театрі”, – розповідає народна артистка України.
О. Сандлер На світанку – Віра Хододна
10 років Вікторія Альошина-Костюкова з чоловіком працювала в Одеському театрі музичної комедії. А потім, як каже артистка, “все складалося, як треба”.
“Спочатку у нас були маленькі ролі, а згодом почали давати головні партії. Щоб підвищити свій професійний рівень – я вступила до консерваторії. Коли здавала дипломну роботу – в залі була присутня видатна співачка Євгенія Мірошниченко з режисером Володимиром Бегмою. Вони до мене підійшли і сказали, що я повинна працювати в Київському театрі оперети”, – каже Вікторія Дмитрівна.
10 років в Одеському театрі, потім в Київському театрі. Артистка зібрала понад 100 ролей, серед яких провідними були Сільва та Маріца композитора Імре Кальмана.
За час роботи у театрі про Вікторію Дмитрівну було знято 4 фільми. У 1995 році їй присвоїли звання заслуженої артистки України, а через два роки вона отримала статус “народної”. “Я раніше думала, що це щось неосяжне для мене. Але навіть не очікувала, що отримати це звання буде так приємно”, коментує артистка.
Чим займається народна артистка зараз
“Зараз я вже не працюю в театрі. Коли ще працювала там, почала займатися педагогічною діяльністю. Уже понад 24 роки працюю викладачем в Українському державному університеті імені Михайла Драгоманова на кафедрі вокалу”, – розповідає Вікторія Альошина-Костюкова.
Підтримка близьких
Ще з самого дитинства Вікторія мріяла стати артисткою. Вона доклала багато зусиль та подолала багато перешкод. Поруч з нею на складному шляху були її близькі люди.
Найближча подруга Людмила Ладожинська каже: “Я закінчувала другий вищий навчальний заклад у Києві, ходила на кожний її спектакль. Драматизм та артистизм у Віки в крові. Кожний раз у мене сльози, бо я згадую її прагнення стати актрисою. Не дивлячись на те, що ми не бачимось так часто, вона мені телефонує. Ми з нею рідні душі на великій відстані. Ми завжди знаходимо, що сказати одна одній. Дуже важливо мати таку подругу”.
Вікторія Альошина-Костюкова прославила Знам’янку. Вона показала, яких висот можна досягти, якщо справді хотіти та йти до своєї мети.
Всі фото надані героїнею матеріалу.
