"Життя після втрати: замаскований біль..."
Ольга Михайлівна Івченко з сім'єю проживає у Володимирівці Кропивницького району Кіровоградської області. Вона мама чотирьох дітей, двох синів та двох доньок. Старший син захищає Україну ще від початку АТО, а менший син Євген вступив у лави ЗСУ від початку повномасштабного вторгнення росії й загинув у Бахмуті під час виконання бойового завдання.
Пані Ольга розповіла Знам'янка.City про своє життя, та про те, як змушена була переїжджати з місця на місце у пошуках кращої долі, як перелітна птаха. Жінка розказала про страшну втрату сина та про те, як справляється з цим болем.
Життєва історія Ольги Івченко
Ольга Івченко переїхала з Херсонщини на Кіровоградщину зі своєю сім’єю, тут вони знайшли безпечне місце, тут виросли її діти.
Ольга Михайлівна Івченко народилася 16 вересня 1975 року у Трохимівці Херсонської області. Коли дівчинці було 2 роки сім’я переїхала у Магдалинівку Херсонської області Чаплинського району.
Ольга Івченко з фотографією загиблого сина Євгена
Ольга закінчила школу та пішла навчатися на кухар-кондитера, але за спеціальністю не працювала. Потім повернулася в село. Зустріла свою долю та у 1995 році вийшла заміж. Молода сім’я у 1996 році переїхала у село Кучерявоволодимирівка. Жінка працювала в пекарні.
У 1996 році народився старший син Сергій. 20 серпня 2002 року сім’я поповнилася ще сином Євгеном. Доля подарувала Ользі й двох доньок: Надію, яка народилась у 2007 році, а через три - Юлію.
“Потім наша сім’я переїхала у Таврійськ, бо чоловік знайшов там роботу. Я також влаштувалася на завод Електромаш штампувальницею і зварювальницею. Проживали ми у місті до 2015 року. Так склалося, що ми з чоловіком розлучилися і я з дітьми переїхала в Наталівку, там працювала у місцевому господарстві на польових роботах.
Світлина Євгена у шкільному віці
Якось моїй сестрі Марії приснився поганий сон, де вона бачила вогонь, воду, багнюку, що люди тікають і у них горять п’яти, вона мені сказала, що потрібно звідси виїжджати, бо станеться щось лихе. Село наше Наталівка маленьке. Від роботи на полях я почала хворіти, бо овочі обробляли гербіцидами, а іншого заробітку там не мала.
Це був 2018 рік. Ми вирішили обрати безпечне місце для сім’ї і взявши карту України, навмання тикнула пальцем і потрапила на Кіровоградську область. Ми почали телефонувати друзям, вивчати цю місцевість і нам сподобалася Володимирівка. Забрали нашу маму, троє менших дітей та переїхали на Кіровоградщину.
На той час мій старший син вже був в АТО. Меншого сина Женю і донечок влаштували у школу, а я знайшла роботу у Знам'янці”, – розповіла пані Ольга.
Євген займався спортом і любив музику
“Мій менший син Женя жодного разу не хворів, тільки раз він потрапив у лікарню з отруєнням. Навчався добре. Дуже боявся бути низького зросту, тож активно займався спортом, навіть одного разу мене викликали у школу, бо побачили, як він висить на перекладині з 3-кілограмовими гирями, прив'язаними до ніг, чим налякав вчителя.
Євген Івченко
Він також обожнював грати на саксофоні, вчився у музичній школі. Він був дуже товариським, душею компанії. Ніколи ні на кого не жалівся, не ображався. До всього ставився з гумором, міг будь-яку інформацію перевести у жарт. Коли закінчив навчання, брався за будь-яку роботу.
Євген Івченко
Як тільки Євгену виповнилося вісімнадцять років, він пішов на строкову службу, служив у Харківській нацгвардії, брав участь у АТО, потім розпочалася повномасштабна війна. Проходив навчання за кордоном у Швеції на артилериста.
У вересні 2022 року він перевівся у добровільну 67-му бригаду ДУК до брата Сергія. Брати разом захищали рідну країну.
Євген брав участь у героїчній обороні Харкова, а потім у битві за Бахмут. Нагороджений медаллю учасника АТО та медаллю за оборону Харкова.
23 квітня 2023 року бригада була під Бахмутом. Сергій, як старший за званням відійшов на 10 метрів від хлопців, щоб зателефонувати та повідомити про зміну позицій… І його відкинуло вибуховою хвилею, а Женя з побратимами загинули на місці… Сергія у важкому стані доправили до шпиталю.
Ще зранку цього дня я розмовляла з Женею і він сказав, що все у них добре. Ввечері того ж дня від них звісток не було, бо Женя загинув, а Сергій отримав важке поранення.
Євген на передовій
25 квітня невістка відправилася у Дніпро на розшуки чоловіка і ввечері повідомила, що Сергій у реанімації, а 27 квітня принесли похоронку на Женю… 29 квітня ми його поховали.
Це страшне горе не передати словами, цього не забути, про це тяжко розказувати, але мої діти підтримують мене і разом ми це подолали. Мої діти - це моя радість та надія на світле майбутнє.
Нам подобається жити у Володимирівці. Тут привітні та прості люди і ми вже не збираємося нікуди звідси переїжджати… Перелітна птаха звила своє гніздечко на Кіровоградщині”, – розповіла Ольга Михайлівна.
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
