"Життя після втрати: замаскований біль..."
Знам’янчанин Дмитро Щербина загинув 23 березня 2023 року в результаті артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Бахмут Донецької області. Йому було всього 20 років.
Мама, Вікторія Гавчук, розповіла журналістам Знам'янка.City, яким був її син та як змінилося її життя після його загибелі.
З дитинства був непосидючим та любив техніку
Дмитро Щербина
Дмитро Володимирович Щербина народився 1 липня 2002 року у Знам’янці. Був другою дитиною у сім’ї. Мав старшого на три роки брата Павла. Діти росли дружно, мали спільні захоплення та уподобання. Були єдиним цілим. Так склалися життєві обставини, що батьки розлучилися. Мама з дітьми переїхали в Київську область, вийшла заміж вдруге. І хлопцям замінив батька вітчим Ігор Олександрович, який був уважним до дітей, навчив їх працювати на землі, розбиратися в техніці. Дмитро закінчив 9 класів Фастівської загальноосвітньої школи і родина повернулася у Знам’янку.
Дмитро з братом Павлом
"Діма був непосидючим, живчик, генератор ідей, все поспішав жити. Ще з дитинства любив техніку, розбирався в будь-яких деталях та вдихав життя навіть у металобрухт. З 15 років вмів управляти мотоблоком, трактором, мотоциклом, автомобілем. Все оживало в його руках. Діма був дуже працьовитим. Разом з Ігорем обробляли землю, обговорювали плани та забезпечували родину", - згадує Вікторія.
Дмитро з мамою
У 2020 році Дмитро закінчив Державний навчальний заклад "Знам’янський професійний ліцей" і здобув професію "Робітник фермерського господарства". Працював у магазині АТБ молодшим приймальником товарів та касиром. У травні 2021 року пішов на строкову військову службу. Служив на Закарпатті.
Війни у його планах не було
"Повномасштабна війна застала Діму під Харковом. В перші дні його частину розбили російські війська. Діма та ще двоє його побратимів тоді чудом вціліли. Його направили у патрульну службу, перебував у Харкові. Пізніше перевели на Закарпаття. Коли закінчилася строкова служба, мій син не вагаючись підписав контракт. Він тоді сказав: "Мамо, я по іншому не можу. Я повинен захищати країну, захистити тебе. Вір мені, все буде добре". Я молилася і вірила", - розповідає Вікторія.
У січні 2023 року Дмитро Щербина стримував ворога у Бахмуті Донецької області. Був гранатометником. Там точилися запеклі бої. Дмитро у лютому отримав поранення, пройшов лікування у госпіталі Краматорська.
"Після госпіталю ми зустрілися. Він мене обіймав, цілував і говорив: "Мамо, війни у моїх планах не було, але вона прийшла на нашу землю і я мушу вас захистити. Знищимо ворога і я повернуся додому, одружуся і будемо жити у мирній країні на своїй землі". Він так щиро і впевнено говорив. Я вірила, що все буде добре. Він завжди досягав того, чого хотів власним розумом та працею. У 20 років він за власні кошти придбав автомобіль, будинок, мав плани, мріяв про сім’ю та дітей. Пустує його мрія, сумними вікнами дивиться його будинок мені прямо в душу", - каже жінка.
Нічого не передбачало лиха
Після госпіталю Дмитро 6 березня повернувся у Бахмут. Телефонував мамі щодня.
"22 березня ми говорили по відеозв’язку, син як завжди посміхався, бачила його друзів. Він мені нічого не говорив, що буде йти на завдання. Хоч завжди попереджав, коли йшли на лінію фронту, що не буде зв’язку. Бувало і по два тижні не виходив на зв’язок. А наступного дня 23 березня мені зателефонували з частини і повідомили, що Діма загинув. У мене був шок, мозок відмовлявся сприймати цю звістку. Я не знала, що мені робити, думками летіла до нього", - розповідає жінка.
Дмитро Щербина з братом Павлом
Як пізніше розповіли рідним побратими, їх у автівці було троє, вони потрапили під артобстріл. Один з військових залишився живим, а Дмитро Щербина та Іван Бензар загинули.
"Коли тіло привезли на поховання, я не змогла впізнати сина. Дружина Івана, який загинув разом з Дімою наполягала на ДНК-експертизі. 4 чотири місяці ми чекали на результати і вони підтвердилися", - каже жінка.
Дмитра Щербину поховали 6 липня 2023 року у місті Знам’янці.
Дмитро Щербина
Діма живе у моїх спогадах і снах
Вікторія з дня загибелі сина втратила спокій. Підтримують жінку син Павло та чоловік, хоч і самі дуже важко переживають втрату.
"Паша та Ігор – це мій сенс життя, моя опора та надія. Родинна підтримка у тяжкі хвилини – це дуже важливо. Мені здавалося, що разом із сином поховали частину мене. Цей біль ніколи не пройде, просто вчишся з ним жити. Діма часто приходить до мене у снах, усміхнений, позитивний. Розказує, що він живий. В одному із снів сказав: "Батьку, роби машину, бо скоро поїдеш зустрічати мене з потягу". Десь у глибині теплиться віра, що він живий, може сталася помилка ДНК і я його дійсно зустріну. З надією в душі жити легше", - говорить Вікторія.
Жінка розповіла, що завантажує себе роботою, у клопотах день швидше збігає. Часто відвідує могилу сина.
"Поряд з Дмитром Щербиною похований Олександр Озеряний. Вони разом ходили в школу, поряд жили, товаришували, обоє були прикордонниками, патріотами своєї країни, майже в один час загинули. Діма загинув 23 березня, а Саша 1 квітня. З могильних плит вони на мене дивляться щасливі і усміхнені. Наші діти віддали своє жити, щоб ми жили. Тому живу, працюю і хочу бути максимально корисною своїй країні, як це робив мій син", - зазначила Вікторія.
Всі фото надані Вікторією Гавчук з сімейного архіву.
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
