"Життя після втрати: замаскований біль..."
Роман Чернега, житель Знам’янка Друга Кіровоградської області, працював на залізниці та мав бронь від мобілізації. Але 31 травня 2022 року добровільно став на захист Батьківщини. 29 серпня 2022 року Роман загинув у бою поблизу населеного пункту Сухий Ставок Херсонської області.
Сестра полеглого бійця Леся Богдан розповіла Знам’янка.City, що вона відразу відчула, як брат загинув.
Ще з дитинства з братом мала тісний ментальний зв’язок
Роман та Леся
Леся та Роман Чернега - двійнята. Народилися 1 січня 1980 року в селі Березянка на Житомирщині. Ще з дитинства вони мали міцний ментальний зв’язок між собою. Тому не могли бути далеко одне від одного. В дитячому садочку були разом, у школі разом, навіть коли виросли, переїхали у Знам'янку Кіровоградської області вдвох. Коли Роман одружився, а Леся вийшла заміж, оселилися у селищі Знам'янка Друга та проживали неподалік.
"Коли брат проходив строкову військову службу, ми були далеко одне від одного. І я навіть на відстані відчувала, коли йому було погано. Поки він хворів, у мене трималася висока температура. І таких прикладів за життя було дуже багато", - згадує сестра.
Роман вступив до Знам’янського професійного училища, навчався на помічника машиніста. Потім пішов на строкову військову службу, повернувся, закінчив навчання і отримав диплом. Батьки придбали будинок у Знам'янці, переїхала до брата і сестра.
"Він вже працював, отримував заробітну плату, тож фінансово допомагав мені здобути спеціальність. Можна сказати, що брат мене вивчив. Такий він був - спокійний, розсудливий, дуже добрий. Завжди мене підтримував та допомагав. Він правша, а я лівша - такий у нас був тандем, ми були єдиним цілим", - згадує Леся.
Життя брата і сестри віддзеркалювалося
Двійнята в один рік закохалися, в один рік відгуляли весілля. Леся вийшла заміж 14 жовтня, а Роман одружився 3 листопада. Протягом місяця, батьки їм справили два весілля. І діти у них народжувалися майже в один період.
"У Роми два сини, а у мене дві доньки. 31 березня 2002 року у брата народився син Ілля, а у мене через рік 1 квітня народилася Дар’я. 16 вересня 2012 року у Роми з’явився син Максим, а 15 листопада цього ж року моя сім’я поповнилася донькою Єлизаветою. Жили неподалік і майже кожного дня відвідували одне одного. Коли у мене виникали труднощі чи якісь негаразди, Роман відчував тривогу на серці. Він відразу ж приходив, чи телефонував мені. Так само і я, коли було важко на душі, розуміла, що у брата, щось трапилося. З дитинства і до того часу, як Рома мобілізувався, ми завжди були разом", - розповідає жінка.
Роман та Леся
Повномасштабна війна увірвалася в життя людей вибухами та ревом сирен
Леся прокинулася о 6:10, від того, ніби щось бахнуло. Розбудила чоловіка, він заспокоїв дружину, мовляв – поганий сон. Зібралися на роботу, підвезли доньку до школи і там від людей почули, що розпочалася війна.
Її чоловік став на захист Батьківщини на другий день війни .
"Чоловік сказав, що потрібно захищати країну, щоб нас вберегти. Він був в АТО, тому зразу ж і пішов добровольцем, бо має бойовий досвід. На той період була невизначеність і страх охопив мене. Два тижні я з дітьми жила у брата, страшно було самій залишатися з двома дітьми. З Ромою та його синами було спокійніше. Думали, що все скоро закінчиться, але війна не закінчувалася. Повернулася додому, бо чекала робота, дім. З роботи їду, а брат телефонує: "Заїжджай до мене, я вечерю приготував". Нагодує, підбадьорить та заспокоїть. Таким він був - уважним, турботливим. Якось відчула, тривогу на серці, телефоную брату, говорить, що все у нього гаразд. Приїхала і питаю, ти щось задумав, будеш іти на війну? А він мовчить. Просила не залишати мене саму з дітьми, а він знову мовчить і погляд відводить. Обманювати не вмів, але й сказати не наважувався, що зняв бронь від мобілізації та вирішив захищати країну. Це був його вибір", - розповідає Леся.
На фронті
Роман Чернега
Роман проходив навчання в Чернігівській області. Його старший на три роки брат Руслан, на той період, перебував там на роботі. Привозив їжу, допомагав облаштовувати бліндажі. А потім життєві стежини братів розійшлися.
Роман Чернега з побратимами
Після навчання Роман Чернега був водієм-механіком бойової машини піхоти. Його направили в Херсонську область.
"Брат розповідав, коли переводили їх в інше місце, потрапили в бій, але залишився живим. Був випадок,коли заїхали на окуповану територію, побачили російський прапор, вчасно повернулися, ворог їх не помітив. Знову щасливий випадок. А коли останній раз приїжджав додому у короткострокову відпустку, був дуже засмученим, навіть не захотів фотографуватися", - згадує сестра.
Останній раз голос брата Леся чула 26 серпня 2022 року. Він зателефонував і сказав, що певний час з ним не буде зв’язку, щоб не хвилювалася. Він тоді не сказав їй, що вони готуються до наступу.
Серце вискакувало з грудей
29 серпня жінка їхала з роботи додому. Тричі зупиняла автівку, щоб себе опанувати.
"У мене був такий адреналін, серце калатало так, ніби мало вискочити з грудей. Я розуміла, щось відбувається з братом. Коли втретє зупинила автівку, я сказала: "Рома, заспокойся, все буде добре", і дійсно, серце заспокоїлося. Я його не відчувала взагалі, воно ніби зупинилося, не відчувала пульсу. Ледве доїхала додому. Не розуміла, що зі мною відбувається. Тиск понизився. Таке було відчуття, що мене немає. Прилягла у вітальні на диван і привидився брат, він ніби сів у мене в ногах. У мене був шок. Я зрозуміла, що він загинув. Зателефонувала сестрі Жанні, плакала, говорила, що Роми немає серед живих. Вона сказала, щоб я прийняла заспокійливе і спробувала заснути, що просто перехвилювалася. Вона мені не вірила, та я теж в це не хотіла вірити, але у мене був такий емоційний стан, я це відчувала", - говорить жінка.
Леся послухала сестру, прийняла заспокійливе і спробувала заснути. Вранці прокинулася, її ніби тягнуло кудись.
"Я встала і пішла на кухню. Відкрила двері і мене ніби обдало вогнем. Таке було відчуття, що я до поясу горіла, здавалося, що моя голова трісне від вогню. Від болю я кричала нелюдським голосом. На мій крик прибігли доньки. Вони мене заспокоїли", - згадує жінка.
Бій був страшний, земля горіла
Як пізніше дізналася родина, 29 серпня були наступальні дії поблизу населеного пункту Сухий Ставок Херсонської області, бійці проривали оборону російських військ, бій був важким, земля горіла. З цього бою майже ніхто не повернувся живим.
Того ж дня Роман Чернега загинув.
Роман Чернега з побратимом
Роман вважався зниклим безвісти 8 місяців. Родина шукала його, зверталися у територіальний центр комплектування, до Міжнародного фонду Червоного Хреста, зв’язувалися з командуванням, телефонували в лікарні, морги, шпиталі, але ніяких даних не було. 29 вересня отримали документ, що проводиться службове розслідування з приводу того, що Роман Чернега безвісти зник. Пізніше здавали дані на аналіз ДНК.
"Весь цей час мені здавалося, що мене немає, залишилася тільки оболонка. Ходжу, а землі під ногами не відчуваю, ні смаку, ні ароматів. Єдине відчуття яке мені дошкуляло - це холод. На дворі спека, серпень місяць, а я ходжу одягнена у жилетці, бо мені постійно було холодно. Я кажу сестрі: "Рома десь знаходиться в холоді". Сестра заспокоювала, хоч сама дуже хвилювалася за брата. Вона знала про наш зв'язок ще з дитинства, тож намагалася пояснити ситуацію, наводила сотні прикладів, що може бути в полоні, поранений, що не може дати про себе знати. Я теж себе переконувала, що Рома в полоні, але його присутності на цьому світі я не відчувала. Я не знаю, як це пояснити", - говорить Леся.
Сповістив маму через сон
21 квітня у Катерини Чернеги, мами загиблого бійця, був день народження, а 24 квітня їй наснився Рома. У сні він попросив вибачення, що не привітав її зі святом, бо не мав змоги і сказав, що скоро повернеться. І вже 25 квітня родина дізналася, що Роман загинув. В цей день до Лесі зателефонували з Кропивницького, щоб вияснити факт поховання брата - Романа Чернеги.
"Я не зрозуміла про яке поховання йде мова, адже брат до цього часу вважався зниклим безвісти. І вже 28 квітня 2023 року ми отримали сповіщення, що Роман загинув під час артилерійського обстрілу російськими військами, виконуючи бойове завдання. Весь цей час він перебував у морзі в Новому Бузі. При ньому були всі документи. Як так сталося, що стільки часу він вважався зниклим безвісти – невідомо. Коли ми приїхали на опізнання, його тіло було до половини обгоріле, а на шиї - металевий хрестик на мотузці, який дивом вцілів від вогню. Звичайна мотузка і не згоріла", - розповідає сестра загиблого бійця.
Невидима сила зупиняла
Як розповіли побратими, коли їхали на завдання, у БМП, якою керував Роман, спала гусениця. Він з помічником довго ремонтували техніку, відстали від своїх. Могли повернутися назад. Але все ж таки відремонтували і поїхали, бо розуміли, що буде бій, будуть поранені, і їх допомога дуже потрібна. Вони вивозили поранених з поля бою. Але з того бою, мало хто повернувся живим.
Леся Богдан на могилі брата
"У Роми був Янгол охоронець, він оберігав його. Навіть техніка зупинилася, не хотіла їхати у те пекло, але брат не скористався попередженням, він не міг інакше", - каже сестра загиблого.
Роман Чернега похований у селищі Знам’янка Друга. Тут встановлена Алея пам’яті, де розміщена його світлина. У рідному селі Романа - Березянці, на стіні школи, де він начався, встановлена Пам’ятна дошка на його честь. В одній із кімнат облаштовано куточок із його світлинами. Він добре навчався у школі, захоплювався футболом, тенісом. Брав участь у різноманітних спортивних змаганнях і виборював призові місця.
Батько загиблого захисника Іван Чернега з онуками біля могили сина
Родина та робота – це мій стимул життя
Смерть брата підірвала здоров’я батьків, у брата та старшої сестри у крові підвищився цукор, Леся й досі відчуває слабкість, має проблеми з нирками. Відволікають від сумних думок діти та робота.
Леся Богдан біля стели пам'яті
"Таке враження, що поки був живий брат він мені дава сили, а тепер їх у мене просто немає. Але мушу жити далі, бо я потрібна своїм дітям, племінникам. Батьки потребують допомоги. Мамі 77 років, татові – 80. Свого часу вони нам дали старт у життя, тепер ми підтримуємо їх. Мій чоловік зараз на фронті, хвилююся за нього - це теж забирає мій ресурс. Відправляю йому посилки, в чому має потребу. Робота теж забирає багато часу. Так у клопотах і біжить день за днем. Відвідую могилу брата, зі світлини на пам’ятнику він дивиться на мене, як завжди, спокійним поглядом, тільки сказати нічого не може, не порадить, не підбадьорить", - каже Леся.
Пам'ятна дошка загиблому військовому Роману Чернезі
Родина Романа Чернеги, як і тисячі інших українських родин, береже світлу пам’ять про свого сина, брата, батька, та наближають Перемогу України своєю працею та донатами на ЗСУ.
Всі фото надані Лесею Богдан з сімейного архіву.
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
