Андрій Ковтун загинув захищаючи Україну

Катерина Матко Редакторка

19 березня 2024 06:49

"Життя після втрати: замаскований біль..."

Андрія Ковтуна у Знам’янці Другій Кіровоградської області пам’ятають роботящим, привітним та доброзичливим хлопцем. Мав багато друзів, любив тварин та знав ціну дружби. Він завжди ставив цілі та досягав їх, допомагав мамі, друзям.

Син – це сенс життя, розрада і надія

Андрій Олегович Ковтун народився 6 листопада 1996 року. Мама виховувала його сама. Наталії було 17 років, коли вона вперше закохалася. Від щастя забула про все, мріяла про щасливу родину. Коли її обранець дізнався, що вона чекає від нього дитину, сказав, щоб на нього не розраховувала і що це не його проблема.

Наталія вогонь кохання гасила слізьми, а дитину проблемою не вважала. Коли народився Андрійко – це був її сенс життя, її розрада і надія.

Андрій Ковтун

"Важко було виховувати сина одній, допомагали батьки. Найважче для мене було відмовляти сину в його дитячих проханнях через нестачу коштів. Був випадок, коли в магазині попросив іграшкового автомобіля, а у мене не було грошей. Важко дитині пояснити, чому я не можу купити, а в його друзів є. Я тоді рвучко його вивела з магазину, прикрикнула, а він так уважно подивися мені тоді у вічі і запитав: "А коли у тебе будуть гроші, ти мені купиш?". Я йому пообіцяла, що куплю обов'язково. І через декілька тижнів отримала зарплату і купила ту іграшку. Завжди намагалася виконувати свої обіцянки, а ще завжди йому говорила, що я його дуже люблю. Андрій дуже рано подорослішав, допомагав мені в усьому. Я працювала листоношею, Андрій , коли підріс допомагав мені розносити періодику та листи. Я його навіть не просила, він сам пропонував свою допомогу", - згадує Наталія.

Любив танцювати і футбол

З 10 років Андрій почав займатися танцями. У селищі не було хореографічного гуртка, тому мама возила його у Знам’янку на заняття. Більше року він займався, йому дуже подобалося танцювати, мав партнерку, але довелося залишити танці.

Футбольна команда

"Заняття танцями були безкоштовні, а костюми на виступ потрібно було шити за власний кошт і це для мене були витрати не під силу. І знову довелося сину пояснювати, чому він не може продовжувати заняття. Він дуже засмутився. Я йому пообіцяла, що він буде ходити на футбол. З 11 років Андрій їздив у Знам’янську дитячо- юнацьку спортивну школу. Пропускав заняття лише коли хворів, а так завжди із задоволенням відвідував тренування. З того часу футбол став його найулюбленішим видом спорту. Він брав участь у традиційних змаганнях міста та селища, грав за Знам’янську команду "Локомотив", - розповідає мама.

Шкільне життя

Андрій навчався у Знам’янській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №7. Йому легко давалася математика, любив брати участь у шкільних заходах, щоранку у школі вів ранкову гімнастику. Йому було все цікаво, він намагався брати все хороше від життя.

Їх клас був дуже дружнім. Дівчата і хлопці допомагали один одному в навчанні. З першого класу Андрій товаришував з однокласницею Яною Паламарчук, яка жила на сусідній вулиці.

"Він завжди заходив за мною і ми разом йшли до школи. Андрій приходив до мене о 7 годині ранку, і поки я збиралася, він чаював з моєю бабусею. Цей момент чомусь найчастіше згадую, то були щасливі безтурботні роки дитинства. І так 11 років: разом до школи, разом із школи. Він мені був, як брат", - розповідає Яна.

У Яни з Андрієм дуже багато світлин разом. Вони придумували ідеї та робили фото та відео зйомки. Ділилися секретами та мріяли про майбутнє. Ще будучи дітьми вони навіть не могли уявити, що буде війна, що Андрій візьме в руки зброю і захищатиме Україну.

"У школі Андрій навчався добре, мені завжди допомагав з математикою. З ним було цікаво поговорити на різні теми, він мав свою власну думку. Завжди був спокійний, нікуди не поспішав, але вмів організовувати свій власний час, встигав і домашнє завдання виконати, і в футбол поганяти, і з друзями відпочити, і мамі допомогти. Мріяв про те, що вивчиться, знайде гарну роботу і побачить світ. У нього були мрії зовсім не дитячі", - згадує однокласниця Богдана Матко.

Заробляти почав дуже рано

"Андрій завжди хотів жити краще, щоб вистачало коштів не лише на харчування та послуги заплатити, а й на створення комфортних умов вдома, на відпочинок, на сучасний одяг. Він дуже любив гарно одягатися. Був дуже охайним. Ще коли навчався в школі, знаходив підробітки і заробляв гроші, то розносив рекламу на продажу товарів, то фрукти та овочі збирав, не цурався ніякої роботи. В 11 класі знайшов роботу і за рекламу заробив чималу суму, за яку в його кімнаті зробили євро ремонт", - згадує мама.

Андрій з мамою та друзями

Після школи, в 2014 році вступив на навчання до Кіровоградського вищого професійного училища та здобув спеціальність контролера ощадбанку та оператора комп’ютерного набору. Працював у Києві, в Одесі. Пройшов навчання в автошколі, отримав права, купив автомобіль. Андрій вже повністю забезпечував себе, допомагав і мамі. Останні 5 років працював у Польщі.

Андрій Ковтун

"Завжди приїжджав додому з подарунками. Холодильник заповнював продуктами. Говорив: "Мамо, ти скажи, що потрібно, я все тобі куплю», я йому відповідала, що мені нічого не потрібно, мені вистачає того, що я заробляю, головне, щоб ти міг себе забезпечити. Він відповідав: «Мамо, ти не правильно живеш, завжди все можна змінити на краще і я тобі допоможу, варто лише тобі захотіти". Я просто йому посміхалася і раділа його досягненням. Він виріс чесним і добрим, не пив, не палив, вів здоровий спосіб життя, постійно жартував і любив танцювати. Він впевнено йшов по життю. Запитувала, коли одружиться. Він відповідав, що хоче заробити грошей, придбати житло, щоб зміг забезпечити свою сім’ю. Андрій мріяв про краще життя. У нього мало бути гарне майбутнє. Він був сильний духом і міг з усім справитися. Але війна забрала його назавжди", - розповідає Наталія.

Взяв у руки зброю і пішов захищати країну

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Андрій був в Україні, на роботу в Польщу не повернувся. В перші дні війни пішов до військкомату, щоб стати на захист Батьківщини, але його зразу не взяли за станом здоров’я та й в армії він не служив. Але він пішов вдруге, і в черговий раз його мобілізували. З 29 серпня 2022 року став на захист Батьківщини. Спочатку був місяць навчань. А потім направили на Донецький напрямок. Проходив військову службу на посаді стрільця-санітара 2-го десантно-штурмового взводу 1-ї десантно-штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону. Мав позивний "Борода". Щодня телефонував матері та заспокоював, що у нього все добре.

Спілкувався і з однокласниками. Яна з друзями зібрали кошти і придбали йому бронежилет, дрон і екшн-камеру.

"У листопаді Андрій приїхав у відпустку з товаришем, з яким були разом на навчанні, разом і воювали. Це був Влад. Вони побули у мене, потім поїхали в Умань до Влада. На потяг їх вивіз однокласник Андрія.

Ще був раз вдома проїздом. Зателефонував мені і сказав, що через годину заїде додому. Встигла купити в магазині продукти, він зайшов додому на декілька хвилин, його чекала машина. Не встигла з ним і поговорити", - згадує мама захисника.

Останній бій

Андрій телефонував щодня. Коли йшов на завдання, то попереджував, що зателефонує сам, коли повернеться. Зранку 27 грудня, як і домовлялись, Андрій зателефонував матері, заспокоїв її. Вона сказала, що відправила йому посилку.

Андрій Ковтун

"Я знала, що він на завданні і чекала дзвінка. 29 грудня був мій день народження, Андрій завжди мене вітав, якщо не міг зателефонувати то писав повідомлення. Я чекала цілий день, я знала, що він не міг забути, не міг не привітати, він хоч смайлика, але б прислав. Написала йому повідомлення, чи отримав посилку, але відповіді не було. Серцем відчувала біду. Відганяла тривожні думки, не спала цілу ніч не могла діждатися ранку. О 7.30 зателефонувала Владу. Він і повідомив про те, що Андрій загинув 27 грудня о 14:00, під час виконання бойового завдання, в районі населеного пункту Красногорівка Донецької області. Вони відбивали ворога разом. Андрій отримав два кульових та осколкове поранення від вибухівки. Помер відразу. Мені тоді здавалося, що у мене по живому вирвали серце і душу", - стримуючи сльози розповідає Наталія.

На могилі Андрія

Влад приїхав за день до похорону. Наталія з ним розмовляли цілу ніч. Він розповів, що Андрій мав дві контузії, мав проблеми з ногами. Розповів про останній бій. Вони опинилися з ворогом в одному приміщенні. Влад був на 3 поверсі, Андрій на першому, їм вдалося знищити ворога. Але не знали, що в підвалі був ще один, який вистрілив і поранив Андрія в ногу. Андрій намагався заховатися в безпечне місце, але не встиг, друга куля наздогнала його. А потім ще отримав осколкові поранення від вибухівки.

Зранку Владу зателефонували і він повернувся в частину.

Через 10 днів не стало і Влада

Наталія після похорону замкнулася в собі. Не хотіла нікого бачити.

"Зателефонувала Владу, але підняла слухавку його мама, яка й повідомила. Що Вже 9 днів минуло, як Влад загинув. 17 січня був бій, він загинув з командиром і ще одним побратимом. Це для мене була ще одна втрата", - говорить жінка.

Нагороди

Орденом “За мужність ІІІ ступеню” посмертно нагороджено військовослужбовця Андрія Ковтуна , який загинув, захищаючи наше майбутнє та незалежність нашої держави.

Вручили нагороду його мамі Наталії Ковтун у Кропивницькій районній військовій адміністрації.

Життя зупинилося

"Як жити далі", - постійно запитую у себе, але відповіді не знаю. Живу, як живу.

Спочатку не хотіла нікого бачити, боялася виходити на люди. Боялася запитань: "Як ти?.. Тобі вже легше?". Як я можу відповісти на це питання "як я". Мені здавалося, що мене немає. Боялася дивитися в очі, боялася чути слова "Тримайся", як триматися?.. Ти не знаєш, що відповідати людям. Краще б нічого не говорили.

Наталія Ковтун

А далі мене скоротили на роботі. Я все своє трудове життя пропрацювала листоношею. І я повністю залишилася сам на сам зі своїм горем у 4 стінах свого будинку. Повертає до життя собака Герда, яку Андрій подарував мені.

Андрій з Гердою

Не так давно почалися проблеми з ногами, пролікувалася.

Бажання жінки

Хочу знайти роботу на неповний робочий день і відвідати могилу Влада. Але у його мами не запитала адресу, а його номер тепер поза зоною. Але я знайду його.

Наталія КовтунАвтор: Вікторія Талашкевич