"Життя після втрати: замаскований біль..."
Знам’янчанка Ірина Крат на війні втратила чоловіка.
Молодший сержант Сергій Крат у перший день повномасштабної війни стримував агресію ворога на передових позиціях, був у самому пеклі. Боєць загинув 25 травня 2022 року внаслідок артилерійського обстрілу на межі зіткнення з російськими загарбниками. Незадовго до цієї жахливої події, його дружині наснився сон, що Сергій має повернутися додому, інакше - загине. Вона зателефонувала чоловіку, вмовляла його повернутися , хоча б у відпустку, хотіла відвернути біду, але доля видалася невблаганною і її коханий Сергій загинув, виконуючи бойове завдання. Все трапилося так, як бачила у сні.
Пані Ірина розказала Знам’янка.City свою життєву історію, поділилася спогадами про військовий шлях свого чоловіка та розповіла про своє відновлення після страшної втрати коханої людини.
Любов до рукоділля та квітів успадкувала від бабусі
Ірина Володимирівна Крат народилася 30 листопада 1974 року у Знам’янці у добропорядній сім’ї. Батьки були роботящі, турботливі, любили та цінували один одного.
Ірина Крат
Ірина навчалася у Знам’янській середній школі №4, росла розумною, допитливою та з дитинства полюбила рукоділля. Вже у 6 років бабуся Аня навчила дівчинку шити, а бабуся Ніна - в’язати гачком.
“Бабуся Ніна розмовляла на щирій українській мові, знала на пам’ять “Кобзаря” Тараса Шевченка та захоплювалася в’язанням гачком та квітами. Я пам’ятаю, що бабуся зі своїми подругами - майстринями обмінювалися своїми в’язаними шедеврами і вчилися одна в одної, це для мене було дуже цікаво і повчально. Це зараз безліч майстер класів у Ютубі, і схеми, по яким можна вчитися, а тоді це було живе спілкування та обмін досвідом. Ця любов до рукоділля та квітів залишилась зі мною назавжди, “ – поділилася спогадами Ірина.
Коли Ірина закінчила школу, вона отримала професію кухаря-кондитера. Але за спеціальністю не працювала, а стала продавчинею у місцевих підприємців. Також в’язала та шила речі на замовлення.
З майбутнім чоловіком познайомили друзі
“Зі своїм майбутнім чоловіком Сергієм познайомили друзі у 2010 році, а у 2011 - ми зареєстрували шлюб і повінчалися у церкві. Сергій підкорив мене своєю щирістю, толерантністю, щедрістю та мав золоті руки. Міг зробити будь-що по будівництву, а я захопилася ремонтами, вмію працювати будь-якими інструментами. У нашій квартирі ми переробили все на свій смак. Сергій турбувався про мене, дарував квіти, подарунки, добро та щастя…
Наша старша донька Аліна народилася у 2010 році, а у 2013 році сім’я поповнилася донькою Кірою.
Аліна із задоволенням займається легкою атлетикою та грає у футбол у місцевій спортшколі і не уявляє свого життя без спорту. Вона - копія свого тата", - розповіла Ірина.
Ірина з донькою
Сергій запалював своєю енергією та працелюбністю
Ірина розповіла, що Сергій народився 29 грудня 1977 року у селі Губник, Гайсинського району Вінницької області. Ще з дитинства йому сподобалася військова справа. Він займався спортом та обожнював футбол. Пізніше вони переїхали у Знам’янку. Він закінчив школу, а потім професійно-технічне училище №3. Здобув спеціальність муляра-покрівельника.
Він працював на залізниці у ПЧ-10 та виконував покрівельні роботи на замовлення у свій вільний від основної роботи час. Сергій дуже любив спорт, особливо футбол, грав за команду ПЧ-10, брав участь у місцевих та обласних змаганнях. Із задоволенням грав у футбол із місцевими дітлахами у дворі і власну донечку Аліну привчив до спорту.
Сергій був справжнім живчиком, у якого все в руках горіло, запалював своєю енергією та працелюбністю.
“Пам’ятаю, коли до нас приходили гості, я готувала страви, а він все організовував, а потім - сам мив посуд і наводив лад у вітальні, щоб я довше відпочила.
Сергій обожнював свою автівку. Він розбирався у техніці і захоплювався нею. У нього ладилися всі справи за які він брався”, - розказала жінка.
У перший день війни Сергій з побратимами стримував ворога у самому пеклі
“У 2017 році Сергій уклав контракт на службу у Збройних силах України. Пройшов навчання та отримав спеціальність механіка бойової машини. І потім вже Сергія відправили у Трьохізбенку Луганської області у зону АТО.
Сергій з побратимами
Коли почалася повномасштабна війна, о 4-й ранку 24 лютого вони вже були на передовій у самому пеклі і тримали бій. Зброї було недостатньо і вони змушені були відступати. Незабаром привезли зброю і вони тримали позиції у Трьохізбенці і Тошківці…
Сергій на передовій
Сергій захищав країну у складі 57-ої бригади, 42 батальйону, 2 роти у піхоті. Розповідав мені, що у них був розумний та гарний командир, справжній професіонал у військовій справі. Він навчав їх тактиці ведення бою та маневрам на місцевості. Завдяким командиру, Сергій з побратимами вибралися з ворожого кільця і вивели інших військових.
На початку квітня Сергія підвищили у званні, дали молодшого сержанта.” - поділилася спогадами Ірина.
Ірина побачила загибель чоловіка у ві сні
“23 травня ми з Сергієм спілкувалися, як завжди сказав, що все добре. Та мені неспокійно було на душі, бо раніше бачила страшний сон, де чийсь голос сказав мені, що Сергію потрібно повернутися додому - інакше загине, а потім мені показали, як Сергій загинув у бліндажі - яскраве світло від вибуху… Я йому телефонувала і попросила повернутися, хоча б у відпустку, але чоловік сказав, що це неможливо, що військова справа - це його призначення у житті і він не може залишити побратимів...
В ніч з 24 на 25 травня Сергія з побратимами накрили росіяни артилерією у бліндажі… Він отримав поранення несумісні із життям… І всі, хто був з ними - також загинули. Все відбулося, так, як приснилося мені…
В той вечір я молилася, щоб Господь зберіг мені Сергія, але запалена свічка впала і я зрозуміла, що мого чоловіка вже немає з нами у світі живих…
25 травня мені зателефонував військомат і повідомив про загибель чоловіка. Тіло Сергія привезли через 5 днів і ми поховали його на Алеї Слави у Гостинному”, - розповіла про трагічні події пані Ірина.
Страшна звістка вдарила у саме серце
“Страшна звістка вдарила у саме серце, мені самій хотілось померти, кричала від горя, здавалося, що потрапила у паралельний світ без почуттів. В душі відчувала спустошення та невимовну тугу… Я забула, що у мене є діти, обов’язки. Моя 10-річна донька готувала їжу, а я страждала і хотіла піти слідом за Сергієм. Він для мене був всесвітом, наші 12 років разом чоловік носив мене на руках, ми жили душа в душу, він виконував всі мої бажання, оберігав, турбувався. У нас був сильний ментальний зв’язок.
Я рано втратила батьків. Мій тато помер, коли йому було 49 років, а слідом за ним, через рік, померла мама. Це страшні моменти у моєму житті, які я важко переживала, бо сильно любила їх.
І послав мені Бог мого Сергія, який був дуже схожий на тата, таке співпадіння. І знову цей пекучий біль втрати.” - поділилася Ірина.
Подолати біль втрати допомогла реабілітація у Трускавці
“Після поховання чоловіка в стресі знаходилася біля року. Працювала у дитячому садочку. Меншу доньку Кіру водила няня у школу, а старша Аліна вже самостійно ходила у звичайну школу і в спортивну.
Володимир Мухуров, радник міського голови, побачивши мій стан, запропонував путівку у Трускавець на реабілітацію по Програмі, розробленій для сімей загиблих та постраждалих від війни.
Я погодилася і відправилася разом із доньками на реабілітацію у Трускавець. Ми відвідували колективні заняття з психологами. У групах було по 15 чоловік, а діти займались окремо у групах за віком, з дитячими психологами.
Я займалась з психологинею індивідуально, вона навчила дихальній практиці, техніці самозаспокоєння та повернула мене у реальність з критичного психоемоційного стану.
Ми знаходились у реабілітаційному центрі протягом місяця, а коли ми повернулися, я зрозуміла, що життя продовжується, що у мене є мої любі доньки, що я маю жити заради них. Я відразу зайнялася ремонтом у квартирі, впорядкувала свої квіткові клумби. Мої доньки зраділи, що мама вже з ними і може займатися своїми улюбленими справами.
Та коли приходить травень - місяць Великодніхих свят, то спогади оживають, сняться батьки і Сергій, я готуюсь до свят і майже не сплю, бо все це знову переживаю…
Загиблий Сергій Крат
Мене ще бабуся привчила ретельно готуватися до цих свят. В нас вони були дуже урочистими і за українськими звичаями. І я намагаюсь берегти сімейну традицію.
Але ж Сергій загинув саме у травні. І мені важко з цими спогадами впоратись, особливо у його роковини. А коли ці свята минають, то життя йде своєю чергою, я заспокоююсь і нормально почуваюся”, - розповіла Ірина.
Любов до рідної країни
“Маю велику любов до рідної землі. Люблю кожен камінчик у своєму місті, країні. Тут поховані мої предки. Я ціную своє - українське. Я не зможу покинути країну, ні за яких обставин - я піду партизанити у ліс, а свою батьківщину не покину.
Ще з початку війни займаюсь волонтерством, працюю у дошкільному закладі, де ми усім колективом збираємо донати, провізію чоловікам, готували м'ясні консерви на фронт, плели маскувальні сітки, допомагали біженцям.
Коли загинув чоловік, колеги підтримали мене, вмовили не покидати роботу. Тож, ми як одна команда, поважаємо одна одну та підтримуємо і у радісні моменти життя, і у тяжкі.
У створеній групі “Сім’ї загиблих” у Знам’янці часто спілкуємося і ніхто з нас не збирається покинути країну, всі налаштовані до останнього допомагати військовим .
Коли наші чоловіки воювали на фронті, ми опікувались дітьми і їм допомагали. Коли вони загинули, ми повинні жити далі, піднімати дітей на ноги і продовжуємо допомагати військовим.
У цій групі ми спілкуємося та підтримуємо одна одну. Також я дякую раднику міського голови Володимиру Мухурову за те, що цікавиться справами сімей загиблих військових та допомагає вирішувати наболілі питання”, - розповіла Ірина Крат.
“Хочу звернутися до всіх знам’янчан . Нам потрібно згуртуватися, підтримувати одне одного, працювати і допомагати захисникам та захисницям на фронті. Так ми наблизимо довгоочікувану Перемогу. Бажаю всім міцного здоров’я, діждатися своїх рідних з передової та мирного майбутнього для нашої країни”, - завершила свою розповідь пані Ірина.
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
