Оксана та Олег Карабанови: історія життя та втраченого кохання через війну

"Життя після втрати: замаскований біль..."

Оксана та Олег Карабанови у шлюбі прожили 18 щасливих років, доки подружжя розлучила війна, чоловік загинув , виконуючи бойове завдання.

Оксана Карабанова розповіла редакції історію свого життя, про своє сімейне щастя та гіркий досвід втрати коханого чоловіка.

Життєвий шлях Оксани Карабанової

Оксана Карабанова народилася у Петровому Кіровоградської області у 1969 році. Навчалася в школі, захоплювалась творчістю, малюванням та вишивкою.

Після школи закінчила училище та працювала на будівництві. Переїхала до Києва разом зі своїм чоловіком Олегом, з яким її поєднала доля після невдалого першого шлюбу.

Переїзд до Києва

“З Олегом ми почали жити разом у серпні 2004 року. Того ж року і до Києва переїхали.

Оксана та Олег КарабановіАвтор: Сімейний архів Оксани Карабанової

Маю двох доньок Світлану та Іру від першого шлюбу, а згодом і його сина від першого шлюбу забрали до себе у Київ. Йому тоді було 10 років. Всі діти навчались, були забезпечені усім необхідним. Жили дружно та щасливо.

Ми працювали разом із Олегом на будівництві. Виховували дітей, які були від нього у захваті. Кожен наш день був щасливим та змістовним, наповненим розумінням, любов’ю та щасливими моментами.

Після роботи всією родиною любили ходити у ботанічний сад , гуляли у парку, відвідували кіно.

Олег мене любив, турбувався , зранку завжди каву у ліжко подавав. Я ніколи нічого важкого в руки не брала, бо він не дозволяв. Любив куховарити, випікав смачний хліб, готував шашлики, йому подобалось збирати гриби та влітку ловити раків.

Доньки його обожнювали, а він їх любив, як своїх рідних дітей. Пам’ятаю, як я його перший раз до себе додому привела, то вони відразу його татом признали.

Сім'я КарабановихАвтор: Сімейний архів Оксани Карабанової

У 2012 році ми повернулися до Знам’янки і продовжували працювати разом. Діти повиростали, створили свої сім’ї. У 2019 році наше життя змінив коронавірус, ми втратили дохід, бо не мали достатньої кількості замовлень. 25 січня 2021 року Олег вирішив підписати контракт.” – поділилася спогадами Оксана.

Олег мав бойовий досвід і любив військову справу

Олег Карабанов під час проходження служби у Збройних силахАвтор: Сімейний архів Оксани Карабанової

Олег Олексійович Карабанов народився 30 червня 1968 року у селищі Судак Феодосійського району Кримської області.

Навчався та проживав у Знам’янці. У 1983 році закінчив СПТУ-3, отримав спеціальність електрогазозварювальника. У 1986 році призвався до лав Збройних сил України, а з січня 1988 по лютий 1989 року воював у Афганістані, має медаль “За бойові заслуги”.

“Олег мав бойовий досвід і любив військову справу. Тож , у 2021 році без вагань підписав контракт. Боронив Україну у Слов’яносербську Донецької області. Був оператором навідником та старшим водієм механіком.” – розповіла Оксана.

У перший день війни Олег вже прийняв бій і врятував побратима

У перший день повномасштабної війни Олег з побратимами прийняли бій. Їх оточили. Олег на БМП зміг вивести з оточення у Трьохізбенці пораненого бійця, а його побратими вибиралися майже два тижні.

"Його командир розповів мені, що Олег здійснив маневри і знешкодив три ворожих танки, і вийти з оточення вдалося завдяки тому, що не мав розрізнювальних знаків на БМП, бо це був тільки перший день війни, повний хаос і у наших військах і у військах ворога. Тож , Олег приєднався у кінець ворожої колони і при першій можливості повернув машину і відірвався від ворогів. Йому вдалося дістатися до Сєвєродонецька і передати пораненого побратима медикам.

Олег Карабанов з медикинеюАвтор: Сімейний архів Оксани Карабанової

За цей вчинок Олег отримав Орден за мужність . Вже 26 лютого 2022 року був наказ на нагородження, а отримали орден через 10 місяців,”– поділилася спогадами про чоловіка Оксана.

Останній бій

“13 травня Олег мені зателефонував і сказав, що скоро приїде додому. А 14 травня зателефонували його побратими і повідомили, що Олег загинув 13 травня. Це сталося у селі Воронове Луганської області, на їх блокпост наскочила ворожа диверсійно розвідувальна група і до 6:00 ранку вони не виходили на зв’язок з їхньою бригадою, а потім зв’язок прорвався і повідомили про загибель хлопців.

Автор: Сімейний архів Оксани Карабанової

На другий день у Дніпрі я впізнала його за татуюванням, але вдалося забрати його вже через 10 днів, бо чомусь вважався невідомим…

22 травня ми поховали Олега у Гостинному на Алеї Слави. ” – розповіла Оксана.

Після втрати коханого чоловіка відчай розривав душу

“Коли загинув мій Олег, мене охопив страшний відчай. Адже я залишилась сама.

Мене підтримувала моя сусідка. Цілий рік я кожного дня вила від відчаю. А потім трохи легше стало.

Ми з ним часто спілкуємося уві сні, Олег мені сниться веселий та задоволений. Я кожного дня, у перший рік, як він загинув, їздила до нього на могилу, щоб побалакати з ним та побути поряд. А цієї весни насадила на Олеговій могилі квітів і їжджу їх поливати.” – розказала пані Оксана.

Щоб подолати стрес, Оксана займалася з психологом

“Мені порадили звернутися до психолога, щоб полегшити свій емоційний стан, і я скористалася цією пропозицією. Я займалася з психологинею Світланою по програмі від Юнісеф, вона провела зі мною 10 сеансів на протязі двох місяців. Я отримувала завдання, навчилася долати свій біль та боротися зі страхами.

Автор: Сімейний архів Оксани Карабанової

Прийшло полегшення, але вночі все одно, ще тривожно і я часто бачу Олега уві сні і ми з ним спілкуємося, наш зв’язок не перервався. І від цього продовжую сумувати, бо його немає поряд. “ – розповіла жінка.

"Вже звикаю жити сама, змирилася і прийняла його загибель, як факт.

Тож маю жити далі, радуюсь своїм дітям та онукам. Займаюсь городом, висаджую квіти, піклуюся про котиків.

Жінкам, у яких трапилося горе у сім’ї рекомендую відволікатися, шукати собі заняття до душі, бути поміж людьми, працювати, але , якщо самій не під силу подолати стрес, звертайтеся до психологів, не зволікайте,” – порадила Оксана.

Два роки сім’я не може отримати статусу родини загиблого.

15 травня вже буде друга роковина від дня загибелі Олега. А сім’я не має коштів навіть на пам’ятник, адже не можуть отримати статус родини загиблого.

"Я зібрала та подала всі потрібні документи до Міністерства оборони, зібрала доказову базу, вже давно проведено службове розслідування. Адвокати запевняють, що Міністерство обов’язково надасть родині загиблого цей статус.

Мамі Олега 75 років, вона потребує матеріальної підтримки. Потрібно встановити пам’ятник йому на могилу, але я не маю таких коштів , бо не отримала жодної копійки допомоги.

Олег КарабановАвтор: Сімейний архів Оксани Карабанової

Хочемо встановити на будинок пам’ятну дошку присвячену пам’яті Олегу, подали документи у мерію та чекаємо відповідь від них.

Також, чекаю від Міністерства оборони України справедливого рішення. Адже Олег віддав своє життя за свою країну, а страшну бюрократію важко подолати. Надіємося, що все буде по совісті і Олега признають загиблим, а пам’ять про нього житиме вічно.” – розповіла пані Оксана про свою проблему та очікування на її вирішення.

Шановні читачі, якщо можете якось допомогти Оксані Карабановій, звертайтесь у редакцію і ми надамо вам її контакти.

Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.

Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!

Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!