Музейну кімнату відкрили у Плоскому Дмитрівської громади

Катерина Матко Редакторка

17 жовтня 08:50

У селі Плоскому Дмитрівської громади відкрили музейну кімнату етнографії та історії села Плоске. Це місце покликане зберегти історію, побут і дух минулих поколінь, передати пам’ять дітям і онукам.
За традицією, символічну стрічку перерізали Дмитрівський сільський голова Наталія Стиркуль та завідувачка Плосківського клубу Галина Назаренко — люди, які допомогли втілити цю ідею в життя.

Мрія, що стала реальністю

Авторка проєкту Любов Дяченко розповіла, що створення музейної кімнати — давня мрія жителів Плоского:

"Ця кімната — не просто зібрані експонати. Це наша спільна пам’ять, це гордість і спадок, який ми передаємо дітям та онукам. Хай вона стане храмом вдячності нашому роду! Перед вами — наші скарби: рушники, предмети побуту, книги, світлини. Кожна річ тут — жива історія села".

Ідея облаштувати музей виникла ще у 2021 році. Тоді ініціативна група села на чолі з Любов’ю Дяченко підготувала проєкт і подала його на конкурс "Громадський бюджет Дмитрівської громади". Завдяки активному голосуванню мешканців Плоского проєкт переміг і отримав фінансування з сільського бюджету.

Спільна праця для спільної пам’яті

У роботі над створенням музейної кімнати брали участь чимало небайдужих жителів села. Зокрема, депутат Дмитрівської сільської ради Віталій Мережаний, активісти Олег Бардін і Володимир Шейко, а також завідувачка клубу Галина Назаренко, голова громадської організації "Назавжди разом" Людмила Шкуренкова.

Сприяли відкриттю музейної кімнати начальниця відділу культури і туризму Дмитрівської сільської ради Лідія Міркотан та Наталія Стиркуль, голова громади. Саме спільна праця, підтримка громади й віра в ідею зробили мрію реальністю.
"Громада підтримала ідею створення музею ще на етапі конкурсу "Громадський бюджет". Ми виділили кошти на облаштування кімнати, але велику роботу провели самі жителі Плоского. Вони збирали історичні матеріали, речі побуту, світлини, архівні дані — усе те, що зберігає пам’ять поколінь. Це велика, потужна й щира праця, за яку я щиро вдячна кожному, хто долучився. Саме завдяки таким людям і тримається історія нашої громади", - зазначила голова Дмитрівської територіальної громади Наталія Стиркуль.

Начальниця відділу культури і туризму Дмитрівської сільської ради Лідія Міркотан поділилася своїм баченням проєкту:

"Це дійсно чудова ідея — створити музейну кімнату, де оживатимуть спогади та традиції нашої громади. Ми завжди підтримуємо такі ініціативи, адже збереження історії — це не лише про минуле, а й про те, як ми передаємо його наступним поколінням.

Ініціаторки проєкту працювали над його втіленням ще з 2021 року: вони збирали історичні матеріали, речі побуту та архівні документи, створюючи унікальну колекцію для майбутнього музею. Завдяки підтримці сільського бюджету була проведена реконструкція кімнати, замінено вікна, закуплено необхідні меблі та стенди. Однак найбільший внесок у створення музейного простору зробили небайдужі мешканці села, які власними силами збирали експонати та допомагали облаштовувати приміщення. Це справжній приклад того, як громада разом з владою може оживити історію свого краю".

Відвідали музейну кімнату голова Кіровоградської обласної організації ветеранів України Анатолій Перевозник та секретар обасної організації Любов Головко.

Сторінки історії Плоского

Під час відкриття місцевий краєзнавець Анатолій Голий розповів історію створення села.
Плоске було засноване у 1930 році старообрядцями, які тікали від переслідувань. У давнину тут діяв жіночий монастир. З того часу село пережило чимало історичних етапів, але його мешканці завжди прагнули зберегти пам’ять про свій край.

Село Плоске — одне з тих українських сіл, які пережили не одну історичну бурю, але зберегли свою гідність, пам’ять і віру в майбутнє. За радянських часів його відносили до "неперспективних", та історія і дух цього населеного пункту доводять протилежне: Плоске має свою унікальну долю, що заслуговує на пам’ять і повагу.

Витоки: старообрядці та перші поселення

Плоске засноване у 1730 році старообрядцями-розкольниками, які не прийняли церковну реформу XVII століття в росії. Рятуючись від переслідувань, вони переселилися на малозаселені землі нашого краю. Тут розчистили територію, збудували домівки, звели церкву, у якій служили за своїми канонами.

Проте перші поселенці відзначалися суворим характером і непростими стосунками із сусідами. За переказами, розбійники з Плоского нападали на чумаків, що прямували з Криму на Чигирин. Через численні скарги запорізькі козаки звернулися до імператриці Катерини ІІ, і в 1767 році мешканців Плоского було переселено на південь, де вони заснували село Велике Плоске в Одеській області.

Нові переселенці та життя громади

Через кілька років, у 1772 році, граф Рум’янцев заселив ці землі новими родинами — бессарабськими старообрядцями. Уже на початку ХІХ століття у Плоскому мешкало близько 1400 осіб. Вони займалися землеробством, скотарством, риболовлею, полюванням, вели спокійне і працьовите життя.

Але мир не тривав довго. У часи створення військових поселень Нової Сербії старообрядці зазнавали утисків, і в 1821 році вибухнуло повстання, яке було жорстоко придушене царськими військами. Згодом, у 1857 році, царський уряд ліквідував низку малих сіл, а жителів Плоского знову переселили.

Бурхливе ХХ століття

Мирне життя селян перервала Жовтнева революція 1917 року та громадянська війна. На території краю діяли повстанські загони Холодноярської республіки, до яких приєдналися й жителі Плоского. Вони боролися за незалежність України до 1922 року.

У 30-х роках село пережило колективізацію і страшний Голодомор, під час якого, за свідченнями очевидців, загинула більше половини мешканців. Після цього село частково заселили переселенцями з інших регіонів, зокрема з Білорусі.

Під час Другої світової війни багато плосківчан пішли на фронт, більшість із них не повернулися. У Плосківському лісі діяв партизанський загін імені Щорса під командуванням Нечаєва. 9 грудня 1943 року село було звільнене від окупації.

Відбудова і розквіт

Після війни жителі активно відбудовували господарство. З’явилися молочно-товарна, птахо-, свино- та вівцеферми. У 1959 році створено колгосп "Жовтень", збудовано клуб, магазин, пошту, чайну, а згодом і дитячий садок.

У 60–70-х роках село розвивалося — проводили світло, радіо, зводили нові будинки, дороги, тракторну бригаду. Люди працювали, виховували дітей, вірили у завтрашній день.

Від незалежності до сьогодення

У 1991 році Україна стала незалежною, і розпочався новий етап у житті громади.

Сьогодні його жителі живуть у нових реаліях — війна, виклики сучасності, але не втрачають віри у своє майбутнє. Адже тут живуть люди, які, як і їхні предки, вміють працювати, люблять свою землю й вірять у силу громади.

Село, що пам’ятає і живе

Історія Плоского — це історія витривалості й нескореності. Вона нагадує, що навіть маленькі населені пункти мають свою велику історію, сповнену боротьби, втрат і перемог.

Плосківчани впевнені: разом із Дмитрівською громадою вони зможуть подолати всі труднощі й зберегти головне — любов до рідного краю та віру в Україну.

Сьогодні музейна кімната об’єднує експонати, що розповідають про життя селян у різні часи — від традиційного побуту до подій сучасної війни.

Пам’ять про героїв

В експозиції особливе місце займають матеріали про плосківчан-захисників України.
У кімнаті зібрані історії про земляків, які брали участь у війні на Сході та у повномасштабному вторгненні:
Олександр Ситник, Володимир Шейко, Іван Шаповалов, Олег Окунєв, Іван Дончик, Микола Дехтяр, Олександр Бугайов.
На початку війни 2014 року загинув Віктор Голий, а у 2022-му — Валентин Дончик. Їхні імена назавжди залишаться у серцях односельців.

"Наш обов’язок — пам’ятати і бути вдячними тим, хто нас захищає. Наш народ, нашу Україну зламати неможливо", — наголосили організатори відкриття.

Погляд у майбутнє

Плосківчани переконані: музейна кімната стане осередком єдності, джерелом знань для молоді й натхненням для майбутніх поколінь.

"Хай музейна кімната стане берегинею нашої історії, навчить нас і наших дітей любити рідний край, шанувати звичаї, цінувати традиції", — зазначила Людмила Шкуренкова, одна з ініціаторок створення музейної кімнати.