У селі Макарисі Дмитрівської громади свою поважну дату — 100-річний ювілей — відзначила Меланія Харлампівна Ворожбит. За її плечима — ціле століття, наповнене працею, втратами, випробуваннями та любов’ю до життя і родини.
Свято в колі рідних і теплі слова привітань
Привітати ювілярку з такою знаковою датою приїхали її діти — син Василь та донька Ольга. Уже десять років разом із мамою проживає донька Галина, яка піклується про її здоров’я та щоденний догляд.
Голова Дмитрівської громади Наталія Стиркуль вітає ювілярку та дарує квіти її доньці Галині
З нагоди ювілею до оселі Меланії Харлампівни завітали голова Дмитрівської сільської ради Наталія Стиркуль та секретар ради Людмила Камінська. Вони побажали ювілярці міцного здоров’я, турботи й тепла від рідних, уваги від дітей, онуків і правнуків.
Цього дня поруч із Меланією Харлампівною були й племінниці Ольга та Світлана. Тепла, щира зустріч у колі рідних наповнила дім спогадами, словами вдячності та світлою радістю.
Дитинство, затьмарене втратою
Народилася Меланія 13 січня 1926 року в родині колгоспників Харлампія та Тетяни. У сім’ї зростало троє доньок — Варвара, Меланія та Ганна, і Меланія була середульшою.
Коли дівчинці було лише чотири роки, родину спіткало страшне горе — трагічно загинула мама. Вона пішла по солому, і її привалила льодова брила. Батько залишився сам із трьома малими доньками.
Згодом Харлампій одружився вдруге — з жінкою на ім’я Домаха. Родина жила на хуторі й разом, як і мільйони українців, зазнала жахів Голодомору 1933 року. Тоді Меланії було лише сім років.
"Мама розповідала, що їх забрали в майдан, де виховувалося багато дітей. Годували кашею з прілої кукурудзи, розведеної водою. Вона була рідка й несмачна, але саме ця каша врятувала їх від голодної смерті", — згадує донька Галина.
Війна, яку неможливо забути
Після закінчення семи класів у житті Меланії почалася ще одна страшна сторінка — Друга світова війна. Вона на все життя запам’ятала, як окупанти на мотоциклах заїжджали в село, як люди жили в постійному страху.
Старша сестра Віра змушена була переховуватися в коноплях, аби її не забрали на примусові роботи до Німеччини. Ці спогади назавжди закарбувалися в пам’яті юної дівчини.
Праця як основа життя
Після війни Меланія працювала в колгоспі. Роки відбудови були надзвичайно важкими — не вистачало техніки, не було чоловічих рук. Ще зовсім юною дівчиною вона виконувала важку фізичну роботу: волами обробляла землю, орала й сіяла поля.
У 1949 році Меланія вийшла заміж за Антона Савелійовича. Спочатку подружжя мешкало разом із його сестрами, а згодом збудували власну оселю.
"Мама розповідала, що ліпили хату з того, що мали. Стіни — з землі та соломи. Односельці допомагали місити й заливати, а потім уже самі добудовували та обживалися", — ділиться Галина.
Ця хатина й нині стоїть — дбайливо доглянута, тепла і затишна. У ній Меланія Харлампівна проживає разом із донькою.
Спочатку Меланія працювала обліковцем на фермі, а згодом перейшла до огородньої бригади. Вирощування овочів стало для неї справою життя — роботою, в яку вона вкладала силу, душу й терпіння.
Разом із чоловіком вони виховали трьох дітей — сина Василя та доньок Галину й Ольгу. Сьогодні Меланія Харлампівна має чотирьох онуків, вісім правнуків і двох праправнуків.
Турбота доньки і родинна підтримка
Галина та Меланія
29 років тому не стало чоловіка. Меланія Харлампівна ще довго жила сама, і навіть у 90 років самотужки поралася по господарству та обробляла город.
"Я приїжджала влітку допомагати, але згодом мама травмувала ногу. Тоді я прийняла рішення повернутися в рідне село і піклуватися про неї", — розповідає Галина.
Довголіття, кажуть у родині, — спадкове: бабуся Меланії прожила 107 років.
За плечима Меланії Харлампівни — ціле століття, сповнене випробувань і праці. Вона пережила втрату матері, голод, війну, важкі повоєнні роки, але зберегла головне — любов до життя, родини і землі, на якій виросла.
Сьогодні поруч із ювіляркою — діти, онуки та правнуки, які є її найбільшим багатством і продовженням роду. Її дім, збудований колись із землі та соломи, стоїть так само міцно, як і сама господиня — жінка, загартована часом і випробуваннями.
100 років Меланії Харлампівни — це не просто дата. Це жива історія села Макарихи, історія української жінки, яка тихо, без пафосу, прожила гідне життя, залишивши по собі родину, пам’ять і приклад стійкості для наступних поколінь.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
