Жителі села Макариха Дмитрівської громади звернулися до редакції з проханням написати слова вдячності на адресу Сергія Кисельова. Кажуть: у дні, коли землю скувала ожеледиця, саме він виходив на вулицю з лопатою і посипав дорогу протиожеледною сумішшю — щоб люди могли безпечно спускатися й підніматися, а водії не ризикували на слизьких ділянках.
Як розповідають односельці, протиожеледну суміш ще на початку зими підготували й насипали обабіч доріг. Та коли погода різко змінювалася й все вкривалося льодом, потрібні були руки й ініціатива, аби суміш реально потрапила туди, де вона рятує від падінь і аварій.
"Не за гроші — просто по-людськи"
Окрім дороги, люди згадують іще одну важливу річ: Сергій Іванович, за їхніми словами, заходив до стареньких мешканців села, питав, чи не потрібна допомога, пропонував підтримку — безоплатно, по-сусідськи.
"У селі є чоловіки з автомобілями, але саме Сергій Іванович виходив у непогоду й робив те, що треба всім", — кажуть люди.
Щоб дізнатися, що мотивує чоловіка, ми зателефонували Сергію Кисельову. Слухавку підняла його дружина — Надія Іванівна.
Родина, яка двічі починала з нуля
Сергій та Надія Кисельови
Як виявилося, родина Кисельових приїхала у Макариху у 2022 році з Покровська.
"Нас змушували виїжджати через військові дії, залишатися було небезпечно. Саме Макариху нам порекомендував товариш. Так ми і потрапили в це дуже гарне село", — розповідає Надія Іванівна.
Тоді Кисельови пожили в селі кілька місяців, а потім повернулися додому — до міста, з яким пов’язане все життя: дитинство, юність, роки праці. Але війна не залишила вибору.
У серпні 2024 року родина знову приїхала до Макарихи.
"Були прильоти, за тиждень по 3–4 рази. Люди масово виїжджали, бо залишатися було вкрай небезпечно. Знову збори в дорогу, знову пакували те, що могли взяти. А це дуже важко в нашому віці. Мені 66 років, чоловікові 68… Не знаємо, яка доля нашого будинку. Чи буде куди повертатися, чи тут залишимося, чи ближче до дітей переїдемо", — ділиться жінка.
Подружжя разом уже 47 років, виховали двох дітей — доньку та сина. Діти допомагають фінансово й кличуть ближче до себе, але Кисельови зізнаються: у Макарисі їм добре.
"Зранку встає і каже: піду посиплю"
Надія Іванівна пояснює, що Сергій Іванович у минулому працював у комунальному підприємстві. Тому добре знає, наскільки критично важливі дороги в негоду — і що “само воно не зробиться”.
"Зранку встає і говорить: піду порозсипаю протиожеледну суміш, бо як водії виїдуть на гору — там дуже крута гора. Одягається і йде. Повертається втомлений, але з посмішкою: вдалося зробити те, що запланував. Він у мене дуже роботящий", — каже жінка.
За її словами, Сергій Іванович навів лад біля будинку, де вони мешкають: розчистив старий сад і вже посадили 7 молоденьких фруктових дерев. А також полагодив, відремонтував те, що потребувало рук і терпіння. Але найважливіше — не лише біля свого двору.
"Він іде до людей, якщо бачить, що комусь потрібна допомога. Не тому, що хоче грошей заробити, а тому що розуміє: важливо підтримати людину, коли допомога справді потрібна. Люди віддячують, але він робить це, бо по-іншому не може", — додає Надія Іванівна.
Добро, яке повертається
Жінка згадує, що й самі вони відчули людську підтримку одразу, як тільки приїхали в село.
"Коли ми приїхали, люди прийшли й допомогли розвантажувати наші речі. Питали, що потрібно, приносили овочі, продукти. Це дуже підтримувало нас, бо психологічно важко адаптуватися на новому місці. Важко покидати рідний дім", — розповідає вона.
Кисельови кажуть: їм тут тихо і спокійно, а природа — неймовірна. Подружжя полюбляє прогулянки: бачили косулю, спостерігали за сім’єю лебедів, милувалися птахами. Надія Іванівна додає, що саме тут відчула зміни й у самопочутті.
"У Покровську страждала на високий тиск, а тут він нормалізувався. Я ходжу у фельдшерський пункт і тиск поміряти, і з людьми поспілкуватися. Тут ніби дихається на повні груди", — каже жінка.
Спорт — як звичка жити активно
Незважаючи на поважний вік, Сергій Іванович не покинув рух і спорт: привіз із собою спортивне знаряддя й підтримує форму. Для нього, схоже, важливо бути корисним — і не втрачати внутрішню опору.
Коли одна людина робить більше, ніж “має”
Історія Сергія Кисельова — про дуже просту річ, яка сьогодні має величезну ціну: про небайдужість. Про те, як одна людина може вийти в ожеледицю, посипати дорогу, зайти до стареньких, підтримати словом і справою — і цим зробити село трішки безпечнішим і теплішим.
А ще — це нагадування для всіх нас: інколи найкраща допомога не потребує гучних слів. Достатньо вчасно підставити плече. Бо саме з таких вчинків і складається справжня громада.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
