Майдан і війна: одна сила — в різній формі

Катерина Матко Редакторка

20 лютого 08:13

Є моменти, коли країна стає схожою на океан: величезний, живий, сильний. У ньому кожна людина — наче краплина, але разом вони створюють хвилю, яка змінює історію. Річниця Революції Гідності — це не лише дата в календарі. Це нагадування про те, що Майдан був не подією — він став станом духу, з якого виросли волонтерство, взаємопідтримка і відповідальність одне за одного. Про це Знам'янка.City розповідає керівниця ГО "Знам’янське об’єднання Майдан" Наталія Тишкевич — через образи океану, людського потоку і тієї незламності, яка сьогодні тримає Україну на передовій.

Пам’ять, яка працює в теперішньому

Річниці Майдану завжди повертають нас до головного питання: що ми винесли з тих днів і як це тримаємо далі?
Для Наталії Тишкевич відповідь — у відчутті єдності, яке вона пережила в Києві наприкінці грудня 2013-го, і в розумінні: якщо тоді ми змогли стояти разом — то й зараз зможемо вистояти. Бо сьогодні цю силу тримають наші воїни — ті самі майданівці, тільки в іншій формі.

"Майдан був і є станом духу"

— Пані Наталіє, ви починаєте свою розповідь із Лісабона і мису Рока. Чому саме цей образ став для вас ключовим?
— Колись мені довелося бути на бізнес-конференції в Лісабоні, і після двох днів розумних промов ми втекли із зали й поїхали на мис Рока — крайню західну точку європейського континенту. Я стояла на краю височезного обрива, підставивши обличчя шаленому вітру. Внизу били хвилі величного океану. Я вдихала його силу й міць кожною клітиною — і гостро відчувала, якими ж сміливими мали бути мореплавці, які під вітрилами вирушали через океан за кращим життям. І я раділа, що під ногами в мене земля, а позаду — вся Європа.

А потім у вашій пам’яті з’являється інший "океан" — людський. Яким був Майдан для вас тоді, у грудні 2013-го?

— Наприкінці грудня 2013 року я стояла на Майдані Незалежності в Києві. Від мільйонів людей у натовпі неможливо було навіть поворухнутися. Майданом текли ріки людей у різних напрямках, і коли ти потрапляв у таку течію — вона просто несла тебе за собою. Усі посміхалися. Чемно вибачалися в тисняві. І величезна енергія людського океану наповнювала все єство: ми переможемо, бо ми єдині. Ми зможемо очистити країну від хабарів і зради, бо варті кращого життя.

Сьогодні багато хто говорить: "втомилися", "важко", "все пропало". Що ви відповідаєте на такі слова?

— Ніхто не сумнівається в силі й величі океану. То чому ж хтось дозволяє собі думку, що в Україні — усе пропало? Хто був на Майдані в Києві, хто стояв на Майданах своїх великих і малих міст, хто відчув силу людського океану — величного й сміливого, бурхливого й водночас лагідного, — той знає: Україна вистоїть.

Ви кажете: "Майдан був не подією". Що маєте на увазі?

— Бо Майдан був не подією. Майдан був і є станом духу. Саме з нього виросло волонтерство, взаємопідтримка, відповідальність одне за одного. Недарма хтось із іноземців влучно сказав: поки європейці довго розмірковують, як вирішити проблему, українці "танцюють зі своїми проблемами" й рухаються далі.

Як, на вашу думку, Майдан пов’язаний із тим, що відбувається зараз?

— Сьогодні цю силу тримають наші воїни — ті самі майданівці, лише в іншій формі. Ті, хто тоді стояв у натовпі, грів руки біля бочок, носив чай і шини, сьогодні стоять на передовій. Не на словах — на землі, у глині, у снігу, в холоді, що пробирає до кісток. Під обстрілами, коли кожен вибух може бути останнім, і в тиші, що тисне сильніше за страх.

У ваших словах дуже сильна деталь: "вони не відступають". Що, на ваш погляд, тримає цих людей?

— Вони не відступають, бо за їхніми спинами — той самий Майдан, ті самі люди, те саме право бути вільними. Це не герої з плакатів — це громадяни, які зціплюють зуби й тримають позиції, мов камінь, приймаючи на себе весь удар війни. Саме їхньою стійкістю сьогодні тримається країна. Поки вони стоять — стоїть Україна.

І якщо повернутися до вашого першого образу — океану й Європи позаду. Що він означає для вас тепер, у річницю Майдану?

— Коли сьогодні, у річницю Майдану, ми згадуємо ті дні, я знову думаю про той обрив над океаном. Про силу стихії. Про людський океан. Бо й тепер за нашими спинами — Європа. А попереду — Україна, яка вистоїть.

Річниця Майдану — не про минуле "для галочки". Вона про те, що ми вже одного разу стали океаном — і пам’ятаємо, як це відчувається. Про те, що єдність не зникає: вона лише змінює форму — від бочок із вогнем і гарячого чаю до окопів, холодного вітру і щоденної витримки.
І якщо кожен із нас — краплина, то разом ми все одно залишаємося океаном, який ніхто не здатен зупинити.