Щороку у третю неділю вересня жителі Дмитрівки відзначають День села. У 2026 році Дмитрівці виповнилося 290 років. До цієї дати відділ культури і туризму збирає спогади людей про місцеві вулиці, родини та односельців, які своєю працею творили історію села.
Свою розповідь надіслала Катерина Щедріна-Дячкова. Вона згадала батьків, дитинство на Політвідділівській вулиці, появу вулиці Молодіжної та перші родини, які тут оселилися.
Авторка: Катерина Щедріна-Дячкова, жителька Дмитрівки
Батьківський поріг на Політвідділівській
Катерина Климівна Дячкова
Я народилася у мальовничій Дмитрівці, у великій селянській родині. Наш батьківський будинок стояв на Політвідділівській вулиці.
Мій батько, Климентій Мефодійович Щедрін, усе життя працював у колгоспі "Україна". Він був шанованим комбайнером. За сумлінну працю його нагородили орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Жовтневої Революції, медалями, грамотами та похвальними листами.
Мама також працювала в колгоспі — була кухаркою. Готувала борщі та каші для працівників у польових кухнях і їдальнях.
Наша родина була великою, дружною та працьовитою. Батьки привчали нас поважати працю, підтримувати одне одного й цінувати освіту. Троє дітей у нашій сім’ї здобули вищу освіту, ще троє — середню.
На Політвідділівській вулиці я прожила 21 рік. Саме тут минули мої дитинство і юність, залишилися перші спогади про батьківський дім, сусідів і знайомі з дитинства краєвиди.
Вулиця, названа на честь Миколи Добровольського
Нині колишня Політвідділівська вулиця носить ім’я Миколи Миколайовича Добровольського — людини, яка, за моїми спогадами, багато зробила для розвитку Дмитрівки.
Його життєвий шлях був пов’язаний із селом та його жителями. У Дмитрівці будували школу, лікарню, ферми, птахофабрику, коптильню та інші господарські об’єкти. Микола Миколайович Добровольський жив разом із дружиною Тамарою Петрівною — головною лікаркою і хірургинею Дмитрівської лікарні — у невеликому будинку.
Для мене він залишився людиною, яка знала односельців, цікавилася їхнім життям і намагалася підтримувати людей. Пам’ятаю, як він приходив до нашої оселі провідати мого батька, коли той захворів.
Про життя та працю Миколи Добровольського можна прочитати у його книзі "А минуле здається сном…", виданій у Кіровограді 2009 року.
Окремо Катерина Щедріна-Дячкова відзначає роботу голови Дмитрівської громади Наталії Стиркуль, яка робить значний вклад у розвиток нашого рідного села. За її словами, у складний воєнний час особливо важливо зберігати історію села та пам’ять про його жителів. Авторка закликає односельців записувати історії своїх вулиць, розповідати про сусідів, друзів і людей, які своєю працею та вчинками творили й продовжують творити Дмитрівку.
Як у Дмитрівці з’явилася вулиця Молодіжна
Анатолій Миколайович Філіпенко
Дмитрівка розбудовувалася, з’являлися нові будинки та вулиці. Однією з них стала Молодіжна.
Першою тут оселилася родина Анатолія та Валентини Філіпенків. Вони отримали ділянку для будівництва, звели будинок і в 1974 році переїхали до нового житла. Анатолій Миколайович працював механізатором, а його дружина Валентина Петрівна — бухгалтеркою у тракторній бригаді. Родина виховувала двох дітей: сина Юрія та доньку Вікторію.
Валентина Філіпенко з внучкою
Це були працьовиті люди, які встигали працювати у господарстві, доглядати оселю та ростити дітей. Із їхнього будинку фактично розпочиналася історія нової вулиці.
Вісім років жили у маленькому флігелі
Юрій Дячков
У 1979 році другою на вулиці Молодіжній оселилася наша родина — Дячкові.
Перші вісім років ми жили у невеликому флігелі й поступово будували власний будинок. Це вимагало багато праці, терпіння та сил. У 1986 році ми нарешті переступили поріг свого великого дому.
У мене народилися двоє синів — Олег і Сергій. Життя складалося по-різному, і певний час мені довелося самій ставити дітей на ноги. Було непросто, але ми впоралися. Сини виросли, здобули освіту, знайшли своє місце в житті. Сьогодні вони підтримують мене й допомагають у всьому.
Особлива радість для мене — онуки. Вони дають сили, дарують позитивні емоції та нагадують, що життя продовжується. Коли діти й онуки приїздять до бабусі, будинок наповнюється сміхом, піснями та радістю.
Війна змінила життя кожної української родини. Тепер усі ми маємо одне велике бажання — щоб якнайшвидше настав справедливий мир, а наші діти й онуки могли жити без страху і сліз.
Вулицю будували її жителі
Вікторія Філіпенко
Поступово вулиця Молодіжна розросталася. Спочатку забудовували один її бік. Тут оселялися родини Філіпенків, Дячкових, Костенків, Дмитрієвих, Дончиків, Харланових, Письмаків, Поваліїв, Шкуренкових, Хомутових та інші сім’ї.
Згодом за планом розвитку господарства почали будувати будинки для спеціалістів колгоспу. Житло отримували ветеринарні лікарі, будівельники, механізатори, доярки, електрики та представники інших професій.
За кожним будинком стояла праця окремої родини. Люди зводили оселі, саджали дерева й квіти, облаштовували подвір’я, виховували дітей. Так крок за кроком формувалася вулиця, яку сьогодні знають жителі Дмитрівки.
Нині Молодіжна — зелена й доглянута. Коли їду автобусом, нерідко чую, як люди з інших частин села милуються її краєвидами. Для мене це особливо приємно, адже я пам’ятаю час, коли на цьому місці лише починали з’являтися перші будинки.
Історія села складається з історій родин
Кожна вулиця Дмитрівки має власну історію. В одних будинках жили механізатори та хлібороби, в інших — учителі, медики, будівельники, працівники культури. Усі вони своєю щоденною працею розвивали село.
Історія — це не лише офіційні документи, дати та назви. Це спогади про людей, сусідів, друзів, сімейні свята, спільну працю та взаємодопомогу.
Важливо записувати ці розповіді зараз, поки поруч із нами живуть люди, які пам’ятають, як виникали вулиці, як будувалися школи, лікарні та житлові будинки. Адже з часом окремі подробиці можуть загубитися.
Я дуже хочу, щоб жителі Дмитрівки продовжили цю справу. Напишіть про свою вулицю, її перших мешканців, сусідів, друзів і просто хороших людей. Розкажіть про старших односельців, які багато років працювали для громади, і про молодь, яка творить її сьогодення.
Молодим людям хочу побажати любити життя, дбати про здоров’я, допомагати нашим захисникам та вірити у Перемогу. А всім односельцям — берегти родинні фотографії, записувати спогади й передавати дітям історію рідної Дмитрівки.
Бо велика історія села починається з маленької історії кожної родини, кожного будинку і кожної вулиці.
З повагою — Катерина Щедріна-Дячкова, одна з перших жительок вулиці Молодіжної.
2026 рік.
Від редакції. Це авторські спогади жительки Дмитрівки Катерини Щедріної-Дячкової. Текст скорочено та літературно відредаговано зі збереженням змісту й авторської позиції. Наведені у публікації відомості ґрунтуються на особистих спогадах авторки.
Якщо ви також хочете розповісти про свою вулицю, родину або людей, які творили історію Дмитрівки, надсилайте редакції свої спогади та старі фотографії. Разом збережемо живу історію села.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
