Війна змусила тисячі українських родин залишити власні домівки й шукати безпечне місце для життя. У селі Цибулеве Дмитрівської громади для переселенців знаходять порожні приватні будинки, домовляються з їхніми власниками та разом із місцевими жителями допомагають новим мешканцям облаштуватися. Журналісти Знам’янка.City відвідали село, поспілкувалися зі старостою Оленою Студенко та людьми, які переїхали сюди з Донеччини й Харківщини.
Порожні будинки обліковують і пропонують переселенцям
Староста села Цибулеве Олена Студенко спілкується з Юрієм, який декілька місяців, як переїхав з родиною з Краматорська
На території Цибулівського старостату щороку проводять інвентаризацію житлового фонду. Так виявляють будинки, у яких ніхто не проживає, але які за певних умов можуть стати житлом для внутрішньо переміщених осіб.
Коли до старостату звертається родина, яка шукає прихисток, працівники зв’язуються з власниками порожніх осель і запитують, чи погоджуються вони надати будинок для проживання.
Староста села Цибулеве Олена Студенко
— Ми щороку проводимо інвентаризацію житлового фонду на нашій території та виявляємо порожні будинки. Коли виникла потреба поселяти людей, почали зв’язуватися з господарями й отримувати їхню згоду, — розповідає староста села Цибулеве Олена Студенко.
Після цього з’ясовують, чи можна в оселі жити, що потрібно відремонтувати, чи є вода, електроенергія, опалення та необхідні меблі. Частину побутових питань допомагають вирішувати старостат, сусіди, працівники місцевих закладів, аграрії та волонтери.
За словами Олени Студенко, найбільше переселенців приїхало до села з Донецької області. Також у Цибулевому живуть люди з Луганщини, Харківщини та Запорізької області. Дев’ятеро переселенців уже придбали тут житло й залишилися в селі на постійне проживання. В десяти будинках внутрішньо переміщені особи проживають безоплатно.
"Приїхали о другій ночі, а нас уже чекали"
Ольга та Юрій переїхали до села ЦИбудеве з Краматорська
Ольга та Юрій переїхали до Цибулевого з Краматорська влітку 2026 року. Через наближення бойових дій родина зрозуміла, що залишатися вдома стає дедалі небезпечніше.
Разом із ними виїжджали донька, п’ятирічна онука та домашні тварини. Родина довго вагалася, адже знайти житло з кількома собаками, котом та іншою живністю було непросто.
Через знайомих вони дізналися, що можна звернутися до старостатів у сільських громадах. Зателефонували до Цибулевого й отримали відповідь: вільний будинок є, можна приїжджати разом із тваринами.
— Ми, звісно, хвилювалися. Не знали, як нас приймуть і чи дозволять оселитися з усіма нашими тваринами. Але Олена Петрівна сказала: "Приїжджайте, не переживайте". До села ми дісталися близько другої години ночі. Вона була на зв’язку, зустріла нас у темряві й провела до будинку. Дитина не спала, дорога була дуже важкою, тому для нас така зустріч багато важила, — згадує Ольга.
Наступного ранку місцеві чоловіки допомогли розвантажити речі. Юрію через стан здоров’я складно виконувати фізичну роботу, тому без сторонньої підтримки родина не впоралася б.
Згодом люди допомогли облаштувати побут, приносили продукти, овочі, саджанці полуниці та квіти. Місцевий аграрій обробив город, щоб навесні родина могла посадити овочі.
— Ми приїхали не на день і не на два. Думаю назавжди. Хочеться посадити город, щось вирощувати для себе, доглядати господарство. Сусіди постійно запитують, що нам потрібно, приносять картоплю, помідори, кабачки. Нас зустріли з теплом і відкритим серцем, — розповідає жінка.
Її чоловік Юрій говорить, що саме після переїзду по-новому відчув значення слів про єдину Україну:
— Коли бачиш, як абсолютно чужі люди допомагають тобі та ставляться як до рідного, розумієш: Україна справді єдина.
Після життя в підвалі — тиша, до якої потрібно звикати
Микола Іванцов
Ірина Байдіна та Микола Іванцов приїхали до Цибулевого у 2025 році. До цього майже чотири роки жили під обстрілами на Донеччині.
У рідному селі Діброва їхній будинок знищило пряме влучання. Протягом восьми місяців подружжя переховувалося у підвалі.
Друге травня 2022 року подружжя вважає своїм другим днем народження. Того ранку внаслідок обстрілу загорілася кухня. Двері заблокувало уламками, але Ірина та Микола змогли вибратися. За кілька хвилин наступне влучання знищило будинок, подвір’я і господарство. Вони залишилися з документами й речами, які були на них. Посеред зруйнованого подвір’я вціліла лише криниця.
Певний час подружжя жило в будинку сестри Ірини, яка виїхала раніше. Навіть після звільнення села обстріли не припинялися. Остаточно зважитися на переїзд змусило погіршення здоров’я Миколи.
Сестра Ірини, яка живе у Дмитрівці, допомогла знайти житло в Цибулевому.
Микола говорить, що допомогли оформити всі необхідні документи по втраті житла у Дмитрівській сільській раді.
- Самі б не впоралися, - каже чоловік.
Водночас подружжя вже облаштувало оселю в Цибулевому та говорить, що прикипіли до села.
Тут у їхньому житті з’явився ще один член родини — собака Рудді, якого взяли з притулку громадської організації "Дай лапу". З маленького песика вже виріс великих розмірів собачка, який з радістю зустрічає господарів і просить погратися.
Не просто оселитися, а стати частиною села
Практика Цибулевого не обмежується лише пошуком даху над головою. У старостаті намагаються допомогти людям оформити документи, знайти роботу, влаштувати дітей до школи чи дитячого садка та налагодити повсякденне життя.
Частина переселенців працездатного віку працевлаштувалася. Люди їздять на роботу до Знам’янки, працюють на залізниці та в магазинах. Діти навчаються у школі й відвідують дитячий садок.
Родини укладають договори на вивезення побутових відходів, обробляють городи, утримують невеликі господарства та долучаються до життя села.
— Ми не можемо замінити людям рідний дім і ті умови, які вони роками створювали власними руками. Але намагаємося зробити їхнє життя тут максимально зручним і теплим. Ми постійно на зв’язку, бо питань та потреб багато, — говорить Олена Студенко.
Однією з нових мешканок села стала Олена Мирошниченко, яка приїхала із Заборівки на Харківщині. Її рідне село перебуває в окупації, тому жінка не знає, чи вцілів її будинок.
Олена Мирошниченко
Зізнається, що спочатку звикнути до нового місця було непросто. Вона сумувала за рідною оселею, яка й досі сниться. Однак поступово облаштувалася: посадила город і квіти, познайомилася із сусідами, почала ділитися врожаєм та домашніми заготовками.
— Коли людина сама тягнеться до інших, то й люди тягнуться до неї. Олена швидко стала своєю: сусіди її хвалять, приходять по насіння, а вона ділиться помідорами та варенням, — розповідає староста.
"Нас зустріли добре, але душа все одно болить"
Володимир та Валентина Загоруйки
Валентина та Володимир Загоруйки переїхали із села Вірівка поблизу Добропілля. Подружжю — по 78 років. Вони довго не могли зважитися на евакуацію, сподіваючись, що ситуація покращиться і можна буде залишитися вдома.
Коли небезпека посилилася, зібрали найнеобхідніше й вирушили до Цибулевого. Багато нажитого за життя майна довелося залишити.
— Я довго не могла зібратися. Не знала, що брати із собою, а що залишати. Ми думали, що виїжджаємо на шість-вісім місяців і потім повернемося. Але війна триває, а там усе розбите. Ми навіть не знаємо, чи стоїть наш будинок, — розповідає Валентина.
Валентина та Володимир з Артамоном
У Цибулевому подружжя зустріли сусіди. Допомогли занести речі, приносили продукти, кавуни, дині та кукурудзу. Родина привезла курей і собаку Артамона з Добропілля.
— Ми не могли залишити нашого Артамона, це наш член родини, разом приїхали і курей забрали, - каже Володимир.
Валентина та Володимир Загоруйко
Коли Володимиру знадобилося лікування, Дмитрівська громада допомогла родині отримати матеріальну підтримку.
— Тут нам непогано, люди поставилися дуже добре. Але душа все одно болить за домом і всім, що ми залишили, — говорить Валентина.
Документи, консультації та допомога благодійників
Після приїзду переселенці звертаються до віддаленого робочого місця Центру надання адміністративних послуг. Тут їм допомагають оформити довідки ВПО, державну допомогу, виплати на дітей та інші необхідні документи.
У старостаті також консультують людей щодо отримання компенсації за знищене або пошкоджене житло. Деякі родини вже отримали житлові сертифікати й очікують фінансування.
Цибулівський старостат співпрацює з організаціями "Право на захист»", "Рокада" та "Десяте квітня". Переселенцям допомагають оформлювати грошову підтримку, надають юридичні консультації та роз’яснюють, як відновити документи й скористатися державними програмами.
- До організації "Десяте квітня" передали перелік будинків, у яких живуть переселенці та які потребують утеплення. Наразі у старостаті очікують рішення щодо можливої допомоги. А також активно допомагають громадські організації: "Волонтерська група Доброї волі", ГО "Волонтерська група Павла Кучеренка", ГО "Платформа успішних змін", ГО "Цибулівські нескорені серця" та Християнська церква міста Знам'янка, - каже Олена Студенко.
У Дмитрівській громаді також діє місцева програма підтримки внутрішньо переміщених осіб. Вона передбачає допомогу дітям до свят і матеріальну підтримку переселенців на лікування. Нею вже скористалися, зокрема, люди пенсійного віку, які оселилися в Цибулевому.
У перші дні важлива допомога всього села
За словами Олени Студенко, найбільше підтримки родина потребує саме в перші дні після переїзду. Люди приїжджають виснаженими дорогою, часто серед ночі, з дітьми, тваринами та речами, які встигли забрати.
Потрібно розвантажити автомобіль, знайти ліжка, посуд, продукти, допомогти з опаленням, водою та оформленням документів.
До цієї роботи долучаються сусіди, працівники школи й дитячого садка, місцеві волонтери та керівники сільськогосподарських підприємств. Аграрії допомагають транспортом, обробляють городи, надають зерно для домашнього господарства.
— Коли приїжджають переселенці, наші жителі згуртовуються. Телефонують мені, приходять до нових сусідів і запитують, що потрібно. Для людей, які опинилися в незнайомому місці, така підтримка дуже важлива. Вони можуть не знати, куди звернутися та як вирішити навіть звичайне побутове питання, — зазначає староста.
Допомагають переселенцям і місцеві волонтери, які одночасно підтримують українських військових та збирають кошти для поранених захисників. Дізнавшись про приїзд нової родини, вони уточнюють її потреби та передають необхідні речі.
Які питання ще потребують вирішення
Порожній будинок не завжди одразу придатний для проживання. Частина осель потребує ремонту, утеплення, відновлення опалення або водопостачання. Необхідні також меблі, побутова техніка, постіль, посуд і будівельні матеріали.
Тому для подальшого розвитку цієї практики громаді потрібна підтримка благодійників, бізнесу та інших партнерів. Допомога може полягати не лише у фінансуванні ремонту, а й у наданні матеріалів, меблів, техніки, транспорту та палива.
Порожні будинки отримують друге життя
Олена Студенко говорить, що запустілі оселі "оживають" від дбайливих рук нових господарів.
Будинки, які тривалий час стояли порожніми й поступово занепадали, оживають у дбайливих руках нових мешканців. Родини прибирають оселі та подвір’я, виконують необхідні ремонти й крок за кроком створюють затишок. На світлинах "до" і "після»" добре видно, як змінюються будинки, коли в них знову повертається життя.
За кожним таким перетворенням — непроста людська історія. Внутрішньо переміщені люди були змушені залишити рідні домівки, звичний побут, роботу та починати все спочатку в незнайомому місці. Проте вони не опускають рук і не бояться труднощів. Власними силами облаштовують житло, впорядковують територію та поступово будують нове життя.
Так порожні оселі отримують другий шанс, а люди — місце, де знову можна відчути безпеку й домашнє тепло. Водночас село поповнюється новими мешканцями, які не лише оселяються тут, а й своєю працею повертають життя будинкам, що могли остаточно занепасти.
Ще одним важливим питанням залишається працевлаштування. Частина людей знайшла роботу у Знам’янці, але для жителів села велике значення має транспортне сполучення.
Від тимчасового прихистку — до нового життя
Досвід Цибулевого показує: для прийняття переселенців не завжди потрібно будувати окреме житло. У сільській місцевості ресурсом можуть стати порожні приватні будинки, якщо громада знає про них, підтримує зв’язок із власниками та готова координувати допомогу.
Але одного будинку недостатньо. Людині, яка втратила дім або була змушена залишити його через війну, потрібні документи, робота, доступ до соціальних послуг, школа чи садочок для дітей, а головне — люди поруч.
У Цибулевому цю підтримку створюють спільно: старостат, сусіди, працівники місцевих закладів, аграрії, волонтери та благодійні організації. Завдяки цьому частина переселенців уже не сприймає село лише як тимчасове місце проживання. Люди купують будинки, працюють, обробляють землю, виховують дітей і поступово стають частиною громади.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
