Жительку села Мошорине Галину Пантеліївну Коробченко односельці називають лікаркою від Бога. 23 лютого вона відсвяткувала 95-й День народження. За плечима — 57 років у медицині.
Кажуть, через її руки пройшло три покоління мешканців навколишніх сіл. А вдячність була такою великою, що декілька родин назвали своїх доньок Галиною — на честь лікарки, яка вміла не лише лікувати, а й по-людськи бути поруч.
Її історію розповіла Знам'янка.City жителька села Мошорине Юлія Федосенко
Дитинство
Народилася Галина Пантеліївна 23 лютого 1931 року в Мошориному, у родині колгоспників — Пантелія Кузьмовича та Олени Іванівни. Вона була старшою донькою, а в 1941 році в сім’ї народився брат Микола.
Коли почалася війна, батько пішов на фронт. Та повернутися додому йому не судилося: у грудні 1943-го родина отримала похоронку. Мати у 43 роки залишилася вдовою з двома малими дітьми — і тягнула все на собі: працювала на різних роботах, аби виростити дітей та дати їм шанс на майбутнє.
Освіта: шлях у медицину
Дитинство в ті роки було важким — як і в більшості дітей післявоєнного покоління. Рання праця, сільські турботи, економія на всьому — усе це загартувало характер, навчило цінувати прості речі й кожну зароблену копійку.
Та попри складнощі мати зробила головне — дала дітям освіту. Галина навчалася у Мошоринській середній школі, яку успішно закінчила у 1951 році, а далі вступила до Дніпропетровського медичного інституту.
Молодість і перша робота
Навчання завершила у 1957 році. Там же зустріла свою долю — студента В’ячеслава, який закінчив Дніпропетровський гірничий інститут і отримав направлення на роботу в Красноярський край.
Молода сім’я переїхала в місто Канськ. Саме там Галина Пантеліївна розпочала медичну кар’єру — працювала терапевтом у місцевій дільничній лікарні. У 1959 році народилася донька Людмила, а в 1961-му — донька Галина.
Але життя на чужині не приносило радості: думки постійно линули в Україну, до рідного Мошориного.
Повернення додому
Сімейне щастя не склалося — стежки Галини та В’ячеслава розійшлися. Вона повернулася додому разом із дітьми — і відразу очолила Мошоринську дільничну лікарню, повністю віддавшись роботі.
Тоді лікарня обслуговувала цілу групу населених пунктів: Мошорине, Васине, Пантазіївку, Троянку, Шевченкове та селище Плодорозсадник. Тут було і амбулаторне, і стаціонарне лікування, а медична допомога надавалася максимально повно — до районної лікарні транспортували лише у крайніх випадках.
Лікарня на кілька спеціальностей
У ті роки сільський лікар часто був “універсальним”. Галина Пантеліївна виконувала обов’язки терапевта, хірурга, окуліста, гінеколога, отоларинголога. У лікарні працювали стоматологічний та зубопротезний кабінети, оглядовий кабінет і фізіотерапевтичні процедури. Були рентген, лабораторія та аптека.
Це була справжня маленька “сільська поліклініка”, яка трималася на професіоналізмі колективу й на відповідальності керівниці.
"Коли швидка не проїде — піду пішки"
Особливо важко було взимку й у негоду: дощі, сніги, хуртовини, розбиті дороги, коли швидка не могла дістатися до хворого. Тоді Галина Пантеліївна взувала гумові чоботи, одягала брезентовий плащ, брала аптечку — і йшла пішки на виклик.
Не раз їй доводилося вночі самій іти степами до села Васине чи на віддалені хутори. А часом — разом із водієм нести хворого на ношах до машини. Один випадок запам’ятався на все життя: під час транспортування породіллі пологи почалися передчасно — і лікарці довелося приймати пологи просто в дорозі, серед степу.
Лікарня, яка зростала разом із нею
Окремою сторінкою стала господарська робота. Галина Пантеліївна опікувалася всім: ремонтом, добудовами, облаштуванням приміщення. Будматеріали виділяли голови колгоспу, а медпрацівники — досвідчені й компетентні — працювали під її керівництвом у атмосфері взаємної поваги та довіри.
Робота вдень — домашні справи вночі
Життя складалося з постійного “треба”: встигнути на роботі, вирішити проблеми лікарні, прийняти пацієнтів, виїхати на виклик, а вдома — господарство, город, хатні справи. Часто, згадують односельці, усе домашнє вона робила вночі, а на відпочинок майже не залишалося часу.
57 років стажу і заслужений відпочинок
У 2006 році Галина Пантеліївна вийшла на пенсію, маючи 57 років трудового стажу. Доньки виросли, здобули вищу освіту, створили свої родини. Людмила мешкає у Знам’янці, а донька Галина живе поруч із мамою, у власному будинку.
Продовження медичної справи — в онуках
У Галини Пантеліївни — четверо онуків та правнук Єгор. Родина велика й дружна. Онук Олександр живе біля бабусі та опікується нею.
І найтепліше — що її професія стала сімейною традицією: дві онучки продовжили медичну справу. Наталя працює медсестрою, Каріна, як і бабуся, закінчила медичну академію та працює педіатром у Кропивницькому. Онука Марина педагог, працює і проживає за кордоном.
Мудрість, яка лікує не гірше за ліки
Хоч роки посріблили волосся, Галина Пантеліївна й нині часто повертається думками у минуле — згадує людей, з якими працювала, і тих, кого лікувала.
Односельці й сьогодні дякують їй за добре серце, професіоналізм і турботу — за невтомні руки, які підтримували в найскрутніші хвилини.
Найперше бажання — мир
Найбільше Галина Пантеліївна бажає, щоб закінчилася війна, щоб усі захисники й захисниці повернулися додому, щоб люди жили під мирним небом, працювали, садили сади, збирали врожаї, слухали спів пташок, а діти мали щасливе дитинство.
Вітання ювілярці
Односельці щиро вітають Галину Пантеліївну з поважною датою та бажають міцного здоров'я, родинного затишку і тепла та Божого благословення та щоб Ангел-охоронець завжди стояв поруч.
Юлія Федосенко, жителька села Мошорине
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
