У Дмитрівській громаді провели відеоопитування серед мешканців, аби дізнатися, як вони ставляться до щоденної хвилини мовчання та чи дотримуються її у своєму повсякденному житті. Ця розмова стала частиною теми "Гідна пам’ять у громаді: спільні рішення для догляду за місцями поховань і вшанування загиблих".
Хвилина мовчання сьогодні для українців — це значно більше, ніж формальний ритуал. За цією хвилиною тиші — життя захисників і захисниць, які віддали найдорожче за свободу України, біль родин, що втратили своїх близьких, і щоденна потреба не забувати, якою ціною дається наше право жити на своїй землі.
Опитування показало: для багатьох жителів громади хвилина мовчання має глибокий особистий і моральний зміст. Люди говорять про неї як про знак поваги, подяки, пам’яті й людяності.
Не формальність, а щира данина пам’яті
Жителька громади Людмила Вікторівна Зіноватна переконана: хвилина мовчання — це обов’язковий жест поваги до тих, хто віддав життя за Україну.
Людмила Зіноватна
"Щодо хвилини мовчання — це справді дуже важливо. Важливо і для нас, як для людей, які пам’ятають, і як вияв шани до хлопців, які загинули за наше мирне майбутнє. Адже всі ми хочемо жити під мирним небом у своєму рідному домі, а вони віддали за це найцінніше — своє життя. Приділити лише хвилину, щоб вшанувати пам’ять загиблих, — це найменше, що ми можемо зробити для тих, хто вже ніколи не повернеться додому".— говорить Людмила.
У словах жінки — не лише загальне розуміння важливості цього символічного акту, а й особистий біль. Вона зізнається, що навіть удома не пропускає цієї миті тиші.
"«Біля Алеї пам’яті я зупиняюся завжди. Навіть удома під час хвилини мовчання стою і згадую всіх загиблих… Зранку в мене завжди ввімкнений телевізор, щоб не пропустити цей момент», — каже Людмила Вікторівна.
Повага до загиблих і урок для молодших поколінь
Алла Грицюк, головний спеціаліст відділу земельних відносин Дмитрівської сільської ради, також наголошує: хвилина мовчання сьогодні має особливу вагу, бо йдеться про людські життя, втрачені у боротьбі за державу.
Алла Грицюк
"Я вважаю, що хвилина мовчання сьогодні має надзвичайно важливе значення для всіх нас. У той час, коли наша держава переживає важкі випробування, коли гинуть люди і ми щодня втрачаємо захисників, які віддали життя за Україну, така хвилина є знаком шани, вдячності й поваги до полеглих. Це не просто мовчання — це спосіб зупинитися, згадати тих, кого вже немає поруч, і усвідомити ціну, яку платить країна за свободу. Водночас це важливо і для виховання молодого покоління — щоб діти й підлітки зростали з розумінням любові до своєї держави, поваги до її захисників і відповідальності за майбутнє України»" — зазначає вона.
У цій думці звучить ще один важливий акцент: хвилина мовчання — це не лише про пам’ять сьогодні, а й про те, які цінності ми передаємо дітям.
У школі пам’ять теж має голос
Про це говорить і Тетяна Заєц, вчителька фізики Дмитрівського ліцею. За її словами, для шкільної спільноти хвилина мовчання вже стала усвідомленою щоденною практикою.
Тетяна Заєц
"Щодо хвилини мовчання, то я повністю підтримую її важливість. Особливо цінно, що діти також долучаються до цього свідомо — ніхто не лишається осторонь. Щоранку о дев’ятій годині всі встають, аби разом вшанувати пам’ять загиблих".— розповідає вчителька.
Такі слова свідчать: культура пам’яті у громаді формується не лише через офіційні заходи, а й через щоденні звички, які стають частиною шкільного життя, родинного виховання і суспільної поведінки.
Байдужість ранить
Жителька громади Лілія Флорінцева говорить про хвилину мовчання емоційно й болісно. Найбільше її ранить байдужість тих, хто не зупиняється, коли звучить гімн і коли громада вшановує полеглих.
Лілія Флорінцева
"Для мене дуже важлива хвилина мовчання. І дуже прикро, коли люди, проходячи повз, чують, коли грає гімн, але не зупиняються і не вшановують наших полеглих героїв, наших хлопців. Зараз війна, і вони роблять усе для того, щоб ми жили", — каже вона.
Особливо гостро, за її словами, це відчувається біля Алеї Слави.
"Дуже багато наших хлопців зараз там, на Алеї Слави. Але, на жаль, не всі люди звертають на це увагу й проходять повз. Не замислюються, що в цей момент варто зупинитися, помовчати, вшанувати пам’ять загиблих і хоча б подумки подякувати їм за все, що ми сьогодні маємо"., — додає Лілія.
Щоденна хвилина шани - це важливо
Валентина Столбова
На думку Валентини Столбової хвилина мовчання потрібна і важлива.
"Хвилина мовчання — це пам’ять про всіх загиблих. Щодня в Україні ми втрачаємо людей: гинуть діти, мирні жителі, військові Збройних сил України, які боронять нашу державу. За кожною такою втратою — людське життя, родинний біль і велика ціна, яку платить Україна. Саме тому ми повинні берегти пам’ять про всіх, хто загинув, вшановувати їх і не дозволяти, щоб їхній подвиг і жертва були забуті". — говорить вона.
Пам’ять починається з родини
Наталія Кубіцька, директорка Центру надання соціальних послуг Дмитрівської сільської ради, вважає, що вшанування полеглих має бути внутрішньою потребою кожної людини, а починатися ця культура повинна саме в сім’ї.
Наталія Кубіцька
"Кожен із нас має вшановувати наших полеглих Героїв. Вони загинули для того, щоб ми мали своє життя і щоб наші діти мали продовження. Виховання щодо хвилини мовчання повинно виходити з кожної сім’ї. Кожна родина має усвідомити, що без наших Героїв у нас не було б майбутнього", — переконана вона.
Ця думка перегукується з відповідями інших учасників опитування: пам’ять живе не лише в офіційних церемоніях, а насамперед у щоденних родинних і громадських практиках.
Для дітей це вже стає традицією
Своє бачення висловила і Діана Бандурко, учениця 7 класу Дмитрівського ліцею імені Тараса Шевченка. Її слова особливо промовисті, бо показують: для молодшого покоління хвилина мовчання вже стає частиною життя.
Олена Тригубенко та Діана Бандурко
"О 9-й годині ранку ми всім класом вшановуємо пам'ять загиблих хвилиною мовчання. Також удома ми вшановуємо людей, які загинули під час війни. Для нас це традиція всієї сім’ї", — розповідає школярка.
На запитання, чи це важливо, дівчинка відповідає просто, але дуже щиро: "Так. Це важливо, бо люди віддали за нас своє життя".
Щоб молодші не вчилися байдужості
Жителька громади Наталія Нікіфоренко переконана: якщо сьогодні дорослі не показуватимуть приклад шани до загиблих, це матиме наслідки для наступних поколінь.
Наталія Нікіфоренко з чоловіком
"Я вважаю, що подвиг наших Героїв не можна забувати. Кожного, хто віддав життя за Україну, ми повинні обов’язково вшановувати з повагою і вдячністю. Бо це не просто військові чи імена на світлинах — це наші рідні люди: батьки, чоловіки, сини, брати. Це ті, кого чекали вдома, кого любили, ким жили їхні родини.
Ми не маємо права бути байдужими до їхньої жертви. Адже якщо ми самі не будемо берегти пам’ять про наших захисників, не будемо зупинятися, згадувати і дякувати їм, то й молодше покоління бачитиме цю байдужість. А пам’ять має жити не лише в словах, а й у наших щоденних вчинках, у повазі, у хвилині мовчання, у щирому людському болю й вдячності.
Тому я щиро прошу: не проходьте повз, не залишайтеся осторонь. Вшановуйте пам’ять загиблих. Бо найменше, що ми можемо зробити для тих, хто віддав за нас своє життя, — це пам’ятати", — закликає жінка.
Тиша, сповнена вдячності
Директорка відділення стаціонарного догляду для постійного проживання Галина Терпак розповіла, що у закладі щодня о дев’ятій годині проводять хвилину мовчання. За її словами, до вшанування пам’яті полеглих Захисників і Захисниць долучаються і працівники, і підопічні. У відділенні переконані: пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну, має жити не лише у словах, а й у щоденних спільних жестах поваги.
Галина Терпак
"Це дуже важливо для всіх нас. Щодня і колектив, і наші підопічні долучаються до хвилини мовчання, щоб вшанувати пам’ять полеглих Захисників і Захисниць. Кожному болить ця втрата, бо війна торкнулася всіх — у кожного є свої переживання, свій біль, свої спогади.
Хвилина мовчання — це не просто традиція чи формальність. Це можливість зупинитися, віддати шану тим, хто поклав своє життя за Україну, і ще раз усвідомити, якою великою ціною виборюється наше право жити на своїй землі. Для наших підопічних і працівників це момент тиші, вдячності та глибокої поваги.
Ми вважаємо, що такі щоденні прояви пам’яті дуже потрібні. Вони допомагають не звикати до втрат, не ставати байдужими, а зберігати людяність, співчуття і вдячність до тих, хто вже ніколи не повернеться додому", - каже Галина.
Згадую і дякую кожному
Жителька села Дмитрівка Віра Іванова каже, що для неї хвилина мовчання — не просто щоденний ритуал, а особистий прояв пам’яті, вдячності й шани до тих, хто віддав життя за Україну. Проходячи повз Алею пам’яті, жінка щоразу зупиняється, схиляє голову перед світлинами полеглих захисників і подумки дякує кожному з них за мужність, жертовність і можливість жити на рідній землі.
Віра Іванова
"Я знаю кожного нашого односельця, який віддав життя заради того, щоб ми жили, працювали, ростили дітей і мали майбутнє на своїй землі. І я щиро вдячна кожному з них. Коли проходжу повз Алею пам’яті, завжди схиляю голову перед світлиною кожного захисника, бо це наші Герої, наші рідні люди, наша велика втрата і наша вічна пам’ять.
Щодня о дев’ятій ранку я вшановую їх хвилиною мовчання. Для мене це дуже важливо. У цей момент я подумки згадую всіх, дякую їм за захист, за їхню мужність і за те, що вони боролися за наше життя. Ми не маємо права забувати тих, хто віддав за нас найдорожче. Пам’ять про них повинна жити щодня — у серці, у думках, у наших вчинках", - каже Віра Іванова.
Хвилина тиші, у якій звучить найголовніше
Відеоопитування у Дмитрівській громаді показало: для багатьох мешканців хвилина мовчання — це не формальність, а щирий прояв вдячності, поваги й пам’яті. Це коротка мить, у якій люди зупиняються не лише зовні, а й внутрішньо — щоб згадати, подякувати, не дати собі звикнути до війни і втрат.
Лідія Міркотан
"Такі розмови важливі ще й тому, що допомагають громаді почути саму себе: що люди думають, що відчувають, що готові підтримувати як спільну цінність. Бо гідна пам’ять починається не лише з меморіалів чи пам’ятних дат, а з внутрішньої культури поваги, яка живе у щоденних вчинках.
Хвилина мовчання триває лише шістдесят секунд. Але саме в цій тиші часто звучить найголовніше — біль, вдячність, шана і пам’ять", - зазначила начальниця відділу культури і туризму Дмитрівської сільської ради Лідія Міркотан.
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Підсилення місцевих ЗМІ в Україні», який виконується за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу та NIRAS Sweden AB, та завдяки фінансуванню від Шведського інституту.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
