Знайомий логотип міжнародного медіа, гучний заголовок, посилання на нібито європейського експерта і сотні обурених коментарів. Допис виглядає переконливо, тому його швидко поширюють у соцмережах і месенджерах. Але видання такого матеріалу не публікувало, "експерт" не представляє Європейський Союз, а частину коментарів залишили боти.
Так працює сучасна дезінформація. Її завдання — не лише змусити людину повірити в окрему неправду. Значно важливіше посіяти сумнів: чи справді Європейський Союз підтримує Україну, чи реальний вступ, чи не стане наша країна тягарем для Європи та чи варто взагалі продовжувати євроінтеграційний шлях.
Про дезінформацію навколо вступу України до Європейського Союзу, її основні наративи, канали поширення та способи протидії журналістам Знам’янка.City розповіла Катерина Іонова, експертка з протидії дезінформації та аналітикиня VoxCheck. Зустріч відбулася під час тренінгу "ЄС: просто про складне. Кропивницький".
VoxCheck — фактчекінговий проєкт громадської організації "Вокс Україна", який моніторить і спростовує російську пропаганду, спрямовану на Україну та Європу. За даними, наведеними у презентації, команда щомісяця перевіряє понад сотню фейків, а від 2020 року спростувала вже понад сім тисяч неправдивих повідомлень.
Критика ЄС — не завжди дезінформація
Важливо не називати фейком будь-яку незручну думку про Європейський Союз. Люди мають право критикувати рішення європейських інституцій, сумніватися, ставити запитання та обговорювати можливі ризики членства.
Тому потрібно розрізняти євроскептицизм і дезінформацію.
Євроскептицизм — це відкрита політична позиція. Вона може ґрунтуватися на економічних аргументах, критиці конкретних рішень, побоюваннях щодо повноважень національних урядів чи майбутнього самого ЄС. Такі погляди є частиною демократичної дискусії.
Дезінформація діє інакше. Вона навмисно викривлює факти, використовує підроблені документи, вигадані цитати, несправжні відео або видає думку однієї людини за позицію всього Європейського Союзу. Її автори часто приховують справжні мотиви та джерела.
Отже, головне запитання — не чи подобається нам твердження, а чи підтверджується воно фактами і хто намагається вплинути на наше ставлення.
П’ять історій, які повторюють роками
Російська пропаганда не щоразу вигадує щось нове. Частіше вона повертається до знайомих наративів, пристосовуючи їх до актуальних подій.
Перший із них — твердження, нібито Європейський Союз використовує Україну та заробляє на ній. У таких повідомленнях допомогу Україні представляють як спосіб заволодіти її землями, підприємствами або природними ресурсами. Військову та фінансову підтримку подають не як партнерство, а як приховану схему збагачення Заходу.
Другий наратив переконує, що євроінтеграція зруйнувала українську економіку. У ньому різні проблеми — від втрати підприємств через російську агресію до демографічної кризи — без доказів пояснюють винятково курсом на ЄС.
Третій — що вступ України нібито розвалить сам Європейський Союз. Україну зображують надто бідною, корумпованою або великою державою, яку європейська система не витримає.
Четвертий наратив стверджує, що євроінтеграції хоче лише українська влада, а не суспільство. Для створення такого враження можуть використовувати окремі коментарі, анонімні акаунти або маніпулятивні опитування.
П’ятий намагається переконати, що Росія нібито більше дбає про українців, ніж ЄС. Так держава-агресор прагне представити себе захисницею людей, життя яких сама руйнує війною.
У презентації Катерини Іонової ці повідомлення показані не як випадкові фейки, а як частини тривалої кампанії з дискредитації європейського вибору України.
Після 2022 року пропаганда змінила акценти
Після початку повномасштабного вторгнення та надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС російська пропаганда не відмовилася від старих тез. Натомість вона пристосувала їх до війни.
Одним із найнебезпечніших стало твердження, нібито війна почалася через прагнення України приєднатися до ЄС і НАТО. Така маніпуляція перекладає відповідальність з агресора на жертву: виходить, що причиною нападу була не політика Кремля, а самостійний вибір українців.
Інший напрям — спроба викликати в європейців втому від України. У таких дописах українських біженців зображують невдячними, допомогу — безмежним фінансовим тягарем, а Україну — державою, яка нібито лише створює проблеми та нічого не дає партнерам.
Поширюються також повідомлення про недосяжність членства. Мовляв, статус кандидата та переговори є лише символічними жестами, а європейські лідери заздалегідь знають, що Україна ніколи не вступить до Союзу.
Для переконливості автори таких матеріалів посилаються на вигадані "інсайди", анонімні джерела в українській владі чи нібито конфіденційні документи. Перевірити їх неможливо, але формулювання створюють відчуття доступу до прихованої правди.
Ще один прийом — видати заяву окремого політика, адвоката або коментатора за офіційну вимогу всього ЄС. Наприклад, особиста думка однієї людини може перетворитися на заголовок "У Європі поставили Україні умову". Хто саме її поставив, які повноваження має ця людина і чи існує відповідне рішення інституцій ЄС — у таких матеріалах зазвичай не пояснюють.
Навіщо поширюють неправду про вступ України до ЄС
Мета дезінформації значно ширша, ніж створення кількох неправдивих новин.
Насамперед Росія прагне дискредитувати євроінтеграцію та переконати українців, що вона несе лише збитки, втрату самостійності й нові проблеми.
Друга мета — посилити недовіру до Європейського Союзу. Людина не обов’язково має повірити в усі фейки. Достатньо, щоб вона почала думати: "Можливо, від нас щось приховують".
Третя — розколоти суспільство, посварити прихильників євроінтеграції з людьми, які мають запитання або сумніви. Замість нормальної дискусії формується конфлікт, у якому сторони перестають чути одна одну.
Четверта — виправдати російську агресію, представивши війну як нібито вимушену реакцію на зближення України із Заходом.
П’ята мета спрямована вже на аудиторію держав ЄС — підірвати міжнародну підтримку України, сформувати у європейців страх перед розширенням і переконати їх, що співпраця з Україною невигідна.
Фальшива новина може виглядати як справжня
Сучасний фейк — це вже не обов’язково текст із десятками помилок на невідомому сайті.
Дезінформаційні кампанії копіюють дизайн авторитетних видань, використовують їхні логотипи, шрифти та відеозаставки. Людина бачить знайомий бренд — BBC, DW, Euronews або інше медіа — і сприймає повідомлення як надійне ще до того, як прочитає його.
Саме на цьому побудована операція, яку називають "Двійник". Для поширення неправди створюють візуальні та стилістичні копії справжніх медіа. Адреса сайту може відрізнятися лише однією літерою або додатковим символом.
Наслідок небезпечніший за окремий фейк. Коли людина дізнається, що переконлива сторінка була підробкою, вона може почати сумніватися і в справжніх джерелах. Виникає ситуація, за якої будь-яке достовірне повідомлення можна оголосити фальшивим.
Інша операція — "Матрьошка". Її учасники створюють фейкові відео під актуальні події, оформлюють їх у стилі відомих медіа, а потім масово надсилають фактчекерам із вимогою перевірити. Якщо редакція відмовляється — її звинувачують у цензурі. Якщо погоджується — витрачає час на штучно створений інформаційний потік і мимоволі допомагає поширювати вигадку.
Тисячі однакових матеріалів різними мовами
Ще одна тактика — не переконувати якістю, а перемагати кількістю.
У презентації наведений приклад мережі Pravda Network, також відомої як Portal Kombat. Вона складається зі 101 сайту, де можуть з’являтися десятки тисяч публікацій на день. Тексти перекладають багатьма мовами, повторюючи ті самі російські наративи для різних аудиторій.
Таке масове тиражування створює ілюзію, ніби певну інформацію підтверджує багато незалежних джерел. Насправді десятки сайтів можуть бути частинами однієї мережі й копіювати однаковий текст.
Є ще один ризик: великі масиви повторюваної неправди потрапляють у відкритий інтернет і можуть використовуватися системами штучного інтелекту. Якщо пропагандистське твердження відтворили тисячі сторінок, алгоритм іноді може подати його як поширений або нейтральний факт.
Боти й тролі створюють ілюзію громадської думки
Люди схильні довіряти позиції, яку нібито поділяє більшість. Саме тому під дезінформаційними дописами швидко з’являються сотні однотипних коментарів.
Бот — це програма, яка імітує поведінку користувача: ставить реакції, поширює дописи, повторює задані фрази.
Троль — реальна людина або керований нею акаунт, завданням якого є провокувати конфлікти, ображати учасників дискусії та переводити розмову з фактів на емоції.
Також використовують анонімні профілі та так звані сокпапети — фальшиві акаунти, створені для імітації підтримки певної ідеї, політика чи руху.
Окрема ознака ще нічого не доводить, але насторожити мають:
- згенероване або стокове фото;
- випадковий набір символів в імені;
- велика кількість підписок і мало підписників;
- порожня чи абстрактна біографія;
- десятки дописів за короткий час;
- однакові гасла й хештеги;
- постійні провокації та теорії змови;
- неприродна мова або повторювані помилки.
Важливо оцінювати не один коментар, а поведінку акаунта загалом і його зв’язок з іншими профілями.
Чому простого напису "ФЕЙК" недостатньо
Традиційне спростування часто починається словами: "Ви повірили в неправду". Але така подача може викликати захисну реакцію. Людина відчуває, що її висміюють або повчають, і ще сильніше тримається за свою позицію.
Ефективніший підхід — пояснювати: "Вас намагаються обманути. Ось як працює маніпуляція і кому вона вигідна".
Тоді читач стає не об’єктом критики, а союзником у викритті схеми.
Також боротьба з дезінформацією не може обмежуватися одним матеріалом. Ефект спростування з часом слабшає, тоді як фейк продовжує циркулювати. Потрібна систематична робота: оновлення публікацій, повторне пояснення складних тем, чесне виправлення власних помилок і постійний контакт з аудиторією.
Не кожне твердження можна оцінити лише словами "правда" або "брехня". Іноді частина інформації підтверджена, інша — перебільшена, а для остаточного висновку бракує даних. Відкрите пояснення невизначеності зміцнює довіру більше, ніж категоричний вердикт, який згодом доведеться змінювати.
Як перевірити повідомлення про ЄС
Перед тим як поширити гучну новину, варто витратити кілька хвилин на перевірку.
Спершу знайдіть першоджерело. Не скриншот чи переказ у Telegram, а повний виступ, офіційний документ або публікацію на сайті відповідної інституції.
Далі з’ясуйте, хто зробив заяву. Євродепутат, експерт, колишній посадовець і Європейська Комісія мають різні повноваження. Особиста думка політика не є автоматично позицією всього ЄС.
Перевірте адресу сайту та пошукайте матеріал на офіційній сторінці медіа, логотип якого використано. Зверніть увагу на дату, контекст і те, чи не вирвано цитату з довшого виступу.
Подивіться, які емоції викликає повідомлення. Фрази "терміново", "від вас приховували", "всі мовчать" або "шокуюче рішення Брюсселя" часто використовують, щоб людина поширила допис раніше, ніж почне перевіряти.
Європейський підхід: попередити, виявити й відповісти
Європейський Союз використовує поняття FIMI — іноземні маніпуляції інформацією та втручання. Ідеться про навмисні та скоординовані спроби впливати на суспільну думку, політику або вибори в іншій державі за допомогою неправдивої чи викривленої інформації.
Протидія таким кампаніям охоплює весь цикл: попередження, виявлення та відповідь.
Європейський підхід передбачає аналіз загроз, підвищення інформаційної стійкості суспільства, прозорі правила для платформ, дипломатичні заходи, санкції та міжнародну співпрацю.
Це показує, що дезінформація — не просто проблема неуважного користувача соцмереж. Вона є інструментом зовнішнього впливу, здатним змінювати політичні рішення, підривати довіру та посилювати конфлікти.
Сумніватися можна — дозволяти собою маніпулювати не варто
Європейська інтеграція не потребує сліпої віри. Українці мають право запитувати про умови вступу, вартість реформ, майбутнє окремих галузей, розподіл повноважень і можливі труднощі.
Але змістовна дискусія можлива лише тоді, коли її учасники спираються на перевірені факти.
Дезінформація прагне підмінити розмову страхом: Україну нібито ніколи не приймуть, Європа лише використовує її, а кожна реформа є зовнішнім примусом. Коли ці тези повторюються тисячами акаунтів і сайтів, вони можуть здаватися природною громадською думкою.
Тому інформаційна стійкість починається з простої звички — зупинитися перед поширенням, перевірити джерело й запитати: хто хоче, щоб я в це повірив, і яку реакцію від мене очікує?
Шлях України до Європейського Союзу відбувається не лише в переговорних залах. Він проходить і через інформаційний простір, де за довіру українців щодня точиться окрема боротьба.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
