У Дмитрівській громаді відбувся вечір надії "Дорога додому", присвячений українським Захисникам, які зникли безвісти, та їхнім родинам.
Це був тихий і щирий вечір, у центрі якого — очікування. Очікування звістки, дзвінка, будь-якої інформації. І найбільше — повернення додому.
Разом зібралися люди, для яких тема зниклих безвісти — не статистика і не рядки в офіційних документах. Це їхні сини, чоловіки, батьки, брати, рідні та друзі, яких щодня продовжують чекати.
Говорили про тих, кого чекають удома
Під час Акції вечір надії "Дорога додому"
Під час вечора згадували земляків — військовослужбовців, які сьогодні мають статус зниклих безвісти.
Їхні імена та світлини з’являлися на екрані.
За кожним таким ім’ям — окреме життя. Родина. Мрії. Плани. Спогади про останню розмову чи повідомлення. І люди, для яких кожен новий день починається з надії отримати звістку.
Захід став можливістю ще раз сказати вголос: про зниклих безвісти пам’ятають, їх шукають і чекають.
До родин звернулася голова Дмитрівської громади Наталія Стиркуль, вона побажала кожній родині дочекатися тієї самої звістки, на яку вони так довго чекають: "Живий. Повертається додому".
Інсталяція "Нитка надії"
Одним із центральних символів вечора стала інсталяція "Нитка надії".
На перший погляд — проста нитка. Але цього вечора вона отримала особливий сенс.
Один її кінець — тут, поруч із родинами, які чекають. Інший символічно веде туди, де перебувають їхні рідні.
І ця дорога має закінчитися одним місцем — домом.
"Нитка надії" стала образом невидимого зв’язку, який не обривається навіть тоді, коли немає телефонних дзвінків, повідомлень і відповідей на найважливіші запитання.
Для родин ця нитка — віра в те, що їхні найближчі люди повернуться.
Свічки, які запалювали з надією
Під час Акції вечір надії "Дорога додому"
Особливо емоційним моментом вечора стало запалення свічок.
У тиші одне за одним з’являлися маленькі вогники.
Кожне полум’я символізувало людину, яку чекають, любов її родини та надію, яка продовжує жити попри невідомість.
Ці свічки були не лише символом пам’яті. Передусім — символом очікування.
Адже для родин зниклих безвісти найважливіше сьогодні — не втрачати віри та продовжувати боротьбу за повернення своїх близьких.
За кожним портретом — родина, яка продовжує чекати
На екрані під час заходу демонстрували світлини Захисників із Дмитрівської громади, яких сьогодні розшукують їхні рідні. У кожної сім’ї — своя історія. Хтось чекає на сина. Хтось — на чоловіка. Хтось — на батька чи брата.
Для когось від останнього зв’язку минули місяці, для когось — уже роки. Але час не зменшує бажання отримати відповідь і не забирає надію.
Саме тому подібні заходи мають особливе значення: родини бачать, що вони не залишаються наодинці зі своїм очікуванням, а їхніх близьких пам’ятає громада.
Поруч із родинами — громада
Окремі слова цього вечора звучали на адресу родин зниклих безвісти Захисників.
Життя в невідомості потребує величезної внутрішньої сили. Щодня ці люди продовжують звертатися до відповідних служб, шукати інформацію, підтримувати одне одного та чекати.
Вечір "Дорога додому" став знаком підтримки для них.
До заходу долучилися люди, які прийшли бути поруч, розділити цей вечір, підтримати родини та разом помолитися за повернення Захисників.
Адже іноді навіть проста присутність і слова "ми пам’ятаємо разом із вами" можуть бути важливими.
— Для нас важливо, щоб родини зниклих безвісти відчули: вони не самі у своєму очікуванні. Кожна така сім’я щодня живе між надією, тривогою і вірою в добру звістку. Ми не можемо забрати цей біль, але можемо бути поруч, підтримувати, пам’ятати кожне ім’я і не дозволяти суспільству звикати до слова "зниклий безвісти". "Дорога додому" — це про нашу спільну віру в повернення кожного Захисника. Поки родини чекають — громада чекає разом із ними, — зазначила голова Дмитрівської громади Наталія Стиркуль.
"Цей вечір — голос тих, хто чекає"
Дружина зниклого безвісти Захисника Віталія Діденка Альона Діденко подякувала організаторам за проведення вечора надії та наголосила, наскільки важливими є такі зустрічі для родин, які щодня живуть в очікуванні звістки про своїх рідних.
— Щира подяка організаторам за проведення вечора надії. Цей вечір — не просто захід. Це голос тих, хто чекає. Це наша спільна молитва, наша віра і наша надія на те, що кожен, кого сьогодні немає поруч, обов’язково повернеться додому, — говорить Альона.
За її словами, для родин зниклих безвісти надзвичайно важливо відчувати, що вони не залишаються сам на сам зі своєю невідомістю та болісним очікуванням.
— Дякуємо за небайдужість, за підтримку родин, за тепло ваших сердець і за те, що допомагаєте не дати тиші поглинути імена наших рідних. Для сімей, які живуть у невідомості й щодня чекають хоча б на маленьку звістку, дуже важливо знати, що ми не самі. Що про наших рідних пам’ятають. Що їх чекають разом із нами, — зазначає Альона Діденко.
Особливого значення цього вечора набули запалені свічки.
— Нехай вогники, запалені цього вечора, стануть символом дороги додому для кожного безвісти зниклого. Не втрачаємо надії. Не припиняємо чекати. Віримо у повернення кожного, — говорить Альона.
Окремі слова подяки Альона адресувала родинам зниклих безвісти, які долучилися до заходу.
— Дякуємо кожній родині, яка була поруч. Кожному, хто прийшов із вірою, надією та очікуванням у серці. Ми всі об’єднані одним великим бажанням — дочекатися наших рідних і обійняти їх удома. Ваша присутність — це сила. Це доказ того, що ми не залишаємося наодинці зі своїм очікуванням. Разом ми підтримуємо одне одного, нагадуємо про наших рідних і не дозволяємо забути жодного імені, — каже Альона Діденко.
Вона переконана: саме єдність родин допомагає зробити їхній голос сильнішим.
— Поки ми чекаємо — живе надія. Поки ми разом — наш голос звучить сильніше. Чекаємо. Віримо. І неодмінно дочекаємося.
"Ми чекаємо. Ми віримо. Ми не забуваємо"
Назва вечора — "Дорога додому" — цього дня звучала особливо символічно.
Бо саме повернення додому залишається найбільшим бажанням кожної родини, яка живе у невідомості.
- Додому — до мами.
- До дружини.
- До дітей.
- До батьків.
- До братів і сестер.
До людей, які продовжують берегти речі, світлини, повідомлення і спогади, чекаючи моменту, коли можна буде знову обійняти рідну людину.
Цього вечора у Дмитрівській громаді звучали прості слова, в яких зібралося все найважливіше:
Ми чекаємо.
Ми віримо.
Ми не забуваємо.
Повертайтеся додому.
І нехай "Нитка надії", яка цього вечора об’єднала родини та громаду, ніколи не обривається. 🇺🇦
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
