Дмитро Сергійович Шавалдін із села Володимирівка Суботцівської громади удостоєний найвищої державної нагороди — звання Героя України з врученням ордена "Золота Зірка". Відповідний указ Президент України Володимир Зеленський підписав 7 листопада 2025 року. Сьогодні Дмитро, відомий серед побратимів за позивним "Хантер", служить у 79-й окремій десантно-штурмовій Таврійській бригаді. До повномасштабної війни він ремонтував побутову техніку, а нині працює з безпілотниками, командує військовими та навчає новоприбулих бійців. Про бойовий шлях Захисника повідомила пресслужба бригади, а про його дитинство, захоплення технікою та рішення стати на захист України журналістці Знам’янка.City розповіли батьки — Лариса Іванівна та Сергій Васильович Шавалдіни.
Президент присвоїв Дмитру Шавалдіну звання Героя України
Указом Президента України №825/2025 від 7 листопада 2025 року Дмитру Сергійовичу Шавалдіну присвоєно звання Героя України з врученням ордена "Золота Зірка".
У документі зазначено, що військовослужбовця відзначено за особисту мужність і героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.
8 листопада 2025 року, у День Десантно-штурмових військ ЗСУ, Президент Володимир Зеленський особисто вручив Дмитру Шавалдіну орден "Золота Зірка".
На той час військовослужбовець мав звання молодшого сержанта та очолював відділення ударних безпілотних літальних апаратів.
За інформацією Офісу Президента, Дмитро з жовтня 2022 року виконував бойові завдання на Донеччині. З лютого 2025 року очолював відділення ударних БпЛА, особисто проводив розвідку, керував ударами по противнику та прикривав евакуації українських військовослужбовців.
На його бойовому рахунку — знищена російська бронетехніка, мінометні та вогневі позиції, а також особовий склад противника.
Однак за офіційними повідомленнями про бойові заслуги стоїть і особиста історія людини, яка ще задовго до війни захоплювалася технікою та вміла знаходити рішення найскладніших технічних проблем.
Із дитинства захоплювався технікою та комп'ютерами
Батьки Дмитра — Лариса Іванівна та Сергій Васильович Шавалдіни — згадують, що їхній син змалку мав неабиякі здібності до точних наук і техніки.
За словами матері, він добре навчався, особливо цікавився математикою, електронікою та комп'ютерами.
— Коли я прийшла на батьківські збори у восьмому класі, вчитель сказав, що Дмитру та ще одному хлопцеві вже немає чого робити у дев'ятому й десятому класах, бо вони мають здібності й можуть навчатися далі, — пригадує Лариса Іванівна.
Дмитро змалечку любив розбиратися, як працюють різні пристрої. Не боявся складних завдань і намагався самостійно знайти причину несправності.
У родині досі згадують історію, пов'язану з першим комп'ютером.
Тоді комп'ютерна техніка була дорогою та малодоступною. Шавалдіни збирали гроші на придбання власного будинку, але вирішили витратити частину заощаджень на комп'ютер для сина.
— Ми збирали гроші на хату, а купили дитині комп'ютер, — усміхаючись, пригадує мати.
У ті часи не було доступних відеоуроків, інтернету та великої кількості навчальних посібників. Багато чого Дмитрові доводилося опановувати самостійно.
Родина згадує, як одного разу комп'ютер перестав працювати. Дорослі намагалися його полагодити, але безрезультатно. А коли повернулися додому, Дмитро вже користувався пристроєм.
— Питаємо: "А що ти зробив?". А він каже, що там якийсь проводочок відійшов, він його поставив на місце — і все запрацювало, — розповідає Лариса Іванівна.
Згодом такі випадки повторювалися. Дмитро дедалі краще розумівся на електроніці, а батьки намагалися підтримувати його захоплення.
Здобуті знання стали основою його майбутньої професії. До повномасштабного вторгнення Дмитро займався ремонтом побутової техніки, зокрема пральних машин.
Тоді рідні ще не знали, що вміння працювати з електронікою згодом стане надзвичайно важливим і на фронті.
Коли батько повернувся з війська, син пішов захищати Україну
Військова служба добре знайома родині Шавалдіних.
Батько Дмитра, Сергій Васильович, неодноразово ставав на захист України. Він брав участь в антитерористичній операції, а після початку повномасштабного вторгнення знову добровільно пішов до війська.
За словами дружини, вже 26 лютого 2022 року він звернувся до військкомату.
Лариса Іванівна пригадує, як хвилювалася за чоловіка. Особливо важким став період, коли він понад тиждень не виходив на зв'язок.
— Я сиділа до першої години ночі, не спала, чекала. Не знала, де він і що з ним. Нам дуже допомогла керівниця ГО "Майдан" Наталія Миколаївна Тишкевич. Вона розшукала Сергія в госпіталі у Дніпрі, — згадує жінка.
Через серйозні проблеми зі здоров'ям після служби Сергій Васильович проходив лікування та згодом був демобілізований.
А вже у серпні 2022 року добровільно пішов до війська його син Дмитро.
— Батько тільки демобілізувався, буквально за тиждень Діма пішов до військкомату. Сам вирішив, ніхто його не змушував, — розповідає Лариса Іванівна.
За її словами, син давно цікавився технікою і хотів працювати у сфері авіації. Проте спочатку потрапив до піхотного підрозділу.
Перші місяці служби були важкими. Дмитро виконував бойові завдання, зазнав поранень і контузій, проходив лікування у госпіталі.
Та навіть після цього продовжив службу.
Як уміння ремонтувати техніку допомогло знайти своє місце у війську
Батьки пригадують історію, яка, за їхніми словами, стала важливим поворотом у військовій службі Дмитра.
Під час лікування та спілкування з іншими військовими він побачив, що хлопці не можуть полагодити техніку.
— Діма їм каже: "А що ви там мучитеся? Дайте сюди". А його запитують: "Ти що, розбираєшся?". Він відповів, що багато років цим займається. І за кілька хвилин усе полагодив, — згадує Лариса Іванівна.
На здібності військового звернули увагу командири.
За словами батьків, саме так Дмитро отримав можливість застосовувати свої технічні знання у підрозділі, який працював із безпілотниками.
Спочатку він ремонтував техніку, згодом почав працювати з дронами та безпосередньо виконувати бойові завдання.
У повідомленні 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади зазначають, що на початку повномасштабної війни Дмитро служив піхотинцем у розвідувальному взводі аеромобільного батальйону та захищав район Мар'їнки.
Згодом він перейшов до роботи з безпілотними системами. Спочатку займався аеророзвідкою, а пізніше почав самостійно готувати боєприпаси для скидів із дронів.
Так технічні знання, які він здобував ще в дитинстві, стали частиною його військової професії.
"Хантер": бойова робота, що допомогла зупинити російські штурми
У 79-й окремій десантно-штурмовій Таврійській бригаді Дмитро Шавалдін відомий за позивним "Хантер".
За інформацією пресслужби бригади, він одним із перших почав застосовувати скиди з безпілотників для ураження та підпалювання російської військової техніки.
Такі дії допомагали українським захисникам знищувати ворожі машини та зривати наступальні операції.
Один із найбільш відомих бойових епізодів стався поблизу Красногорівки на Донеччині.
Під час масштабного російського штурму Дмитро виявив місце накопичення особового складу противника.
За повідомленням бригади, одним термобаричним боєприпасом він знищив 16 російських військових і зірвав подальший наступ противника.
Упродовж служби "Хантер" неодноразово допомагав зупиняти ворожі штурми, знищував піхотні групи та колони важкої бронетехніки.
Також він виявляв ретрансляційні засоби, вузли зв'язку та логістичні маршрути російських військ, допомагаючи переривати постачання боєприпасів і провізії.
В Офісі Президента повідомляли, що Дмитро особисто проводив розвідку, керував ударами та прикривав евакуації українських військових.
Його робота стала важливою складовою бойових дій підрозділу.
Поранення, контузії та місяці на позиціях
Бойова служба Дмитра Шавалдіна супроводжувалася серйозними випробуваннями.
За повідомленням 79-ї бригади, на позиціях він іноді перебував по чотири-п'ять місяців поспіль.
За роки війни неодноразово зазнавав поранень, контузій та отруєнь хімічними газами.
Лариса Іванівна пригадує, що її синові доводилося повертатися до госпіталю не один раз.
Був навіть випадок, коли Дмитро знову опинився на лікуванні у тій самій палаті, де перебував раніше.
Попри пережите, він продовжував служити.
— Я люблю свою роботу, а відпочивати можу і на позиції. Облаштовую свій побут так, щоб мені було комфортно завжди, — розповів Дмитро у повідомленні, оприлюдненому 79-ю бригадою.
Сьогодні "Хантер" не лише працює з безпілотними системами, а й передає свій досвід іншим військовослужбовцям.
За словами батьків, Дмитро дуже відповідально ставиться до підготовки нових бійців.
"Життя людині дається один раз": що Дмитро розповідає матері про побратимів
Лариса Іванівна каже, що син має вимогливий характер. Він серйозно ставиться до роботи та очікує відповідальності від інших.
Водночас найбільше для нього важить життя побратимів.
За словами матері, у розмовах Дмитро неодноразово наголошував, наскільки важливо належно навчати військовослужбовців, перш ніж довіряти їм складні бойові завдання.
Він розповідав, що в його підрозділі новачки проходять підготовку, а досвідчені військові допомагають їм опанувати необхідні навички.
— Він мені каже: "Мамо, ми бережемо кожного солдата". І пояснює, що досвідчені хлопці мають навчити нових, підказати, допомогти. Бо життя людині дається один раз, — переказує слова сина Лариса Шавалдіна.
Жінка говорить, що розуміє, якою складною є відповідальність командира.
Адже за кожним військовослужбовцем стоять його родина, близькі люди, мрії та плани на майбутнє.
Найдорожчі зустрічі — навіть якщо вони тривають 15 хвилин
Попри щільний графік військової служби, Дмитро намагається підтримувати зв'язок із батьками.
Лариса Іванівна розповідає, що інколи для зустрічі із сином є лише кілька хвилин.
— Буває, він їде з Києва, а ми виїжджаємо йому назустріч. Зустрінемося на заправці, хвилин 15 поговоримо, поп'ємо кави — і він їде далі, до хлопців, — згадує мати.
Для батьків навіть такі короткі зустрічі дуже важливі.
Можна побачити сина, обійняти, розпитати про здоров'я і хоча б ненадовго побути разом.
Лариса Іванівна говорить про Дмитра з гордістю, але водночас у її словах відчувається хвилювання матері, яка чекає сина з війни.
Адже попри високі нагороди, бойові заслуги та відповідальну службу для неї він насамперед рідна дитина.
Відзнаки за мужність та відданість Україні
За роки військової служби Дмитро Шавалдін отримав низку нагород.
Як повідомила пресслужба 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади, серед них — орден "За мужність" III ступеня, відзнаки "Сталевий хрест" і "Золотий хрест", а також дві медалі "За поранення".
Найвищим державним визнанням його заслуг стало присвоєння звання Героя України з врученням ордена "Золота Зірка".
Згідно з Указом Президента України від 7 листопада 2025 року, цю нагороду Дмитро Сергійович Шавалдін отримав за мужність, героїзм і самовіддане служіння Українському народові.
Батьки розповідають, що син продовжує військову службу, удосконалює свої знання та ділиться досвідом із побратимами.
Для батьків він передусім — син, якого чекають удома
Коли Лариса та Сергій Шавалдіни згадують дитинство Дмитра, розповідають про його захоплення технікою, самостійність і наполегливість, стає зрозуміло: ці риси залишилися з ним і в дорослому житті.
Колись хлопець міг годинами розбиратися з несправним комп'ютером. Згодом ремонтував побутову техніку, а після початку повномасштабного вторгнення застосував свої знання та досвід для захисту України.
Сьогодні він — Герой України, військовослужбовець, командир і наставник для інших бійців.
Для жителів Володимирівки та всієї Суботцівської громади його історія — приклад мужності, наполегливості та відданості своїй справі.
А для Лариси Іванівни та Сергія Васильовича, які вже не один рік живуть із тривогою за близьких на фронті, найбільшим бажанням залишається просте й зрозуміле кожній родині — щоб син був живим, здоровим і повернувся додому.
Щоб наступна зустріч не обмежувалася п'ятнадцятьма хвилинами кави дорогою, а можна було нарешті сісти разом за сімейним столом і нікуди не поспішати.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
