Військовослужбовець Владіслав Яндович, який народився та виріс у селищі Знам’янка Друга, днями отримав високу державну нагороду Президента України — орден "За мужність" III ступеня. За роки служби Захисник був відзначений низкою військових нагород, пережив важке поранення, але продовжує захищати Україну.
Про його дитинство, шлях до військової служби, бойові випробування та про найдорожчих людей розповіла мама військового Оксана Яндович.
Під час розмови Оксана Вікторівна показувала редакції збережені шкільні записи сина, згадувала його дитячі мрії та побратимів, які колись гостювали в їхньому домі. Усміхалася, коли розповідала про внучку Алісу, і не могла стримати сліз, коли згадувала тих, хто не повернувся з війни.
"Я хочу бути у спецназі": дитяча мрія, яка стала реальністю
Владіслав Яндович у дитинстві
Владіслав Яндович народився у 1994 році в селищі Знам’янка Друга. Навчався у місцевій загальноосвітній школі №6.
Оксана Яндович зберегла шкільні роботи сина. Серед них — аркуш, на якому маленький Владіслав описав самого себе.
"Я милосердний, хитрий, чесний, балакучий, сміливий, хвалькуватий, щирий, іноді брешу, нежадібний, тактовний", — написав хлопчик.
Аркуш зошита з записами Владіслава
А далі чесно зізнався, що іноді свариться з батьками через погані оцінки, пустощі та небажання робити домашні завдання.
Аркуш із зошити Владіслава з його записами
Мама усміхається, перечитуючи ці дитячі рядки.
— Він таким і був. Добрим, веселим, товариським. Завжди був лідером. І на вулиці, коли грався з дітьми, і в класі. До нього тягнулися інші діти. Якщо десь щось відбувалося — добре чи не дуже, Влад майже завжди був у центрі подій, — згадує Оксана Яндович.
У школі Владіслав цікавився історією, любив дивитися фільми про військові події та відомих полководців.
Серед збережених мамою малюнків є ще один особливий. На ньому хлопчик написав: "Я хочу бути у спецназі".
Через багато років Владіслав пригадав свою дитячу мрію, коли розмовляв із донькою Алісою.
— Він навіть пожартував із нею: мовляв, будь уважною зі своїми бажаннями, бо тато колись намріяв собі таке — і воно здійснилося, — розповідає мама.
Тоді всі посміялися. А тепер цей старенький шкільний малюнок має для родини зовсім інше значення.
Владіслав з донькою
Від правоохоронної служби — до захисту України
Після закінчення школи Владіслав вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ. Навчався там із серпня 2012 року до червня 2015-го.
Здобувши освіту, розпочав роботу в правоохоронних органах. Певний час працював дільничним інспектором у Суботцях, згодом — у Знам’янському відділі поліції. Після цього працював у сфері охорони.
Коли розпочалося повномасштабне російське вторгнення, Владіслав дедалі частіше замислювався над тим, щоб піти до війська.
За словами мами, рішення не було спонтанним. Він обговорював його з рідними, зважував обставини, але зрештою вирішив, що має бути поруч із тими, хто захищає країну.
— Він говорив: багато моїх друзів уже служать, а я не можу просто залишатися осторонь. Ми, звичайно, дуже хвилювалися. Але він уже дорослий чоловік, і ми прийняли його рішення, — згадує Оксана Яндович.
Після вступу на військову службу Владіслав пройшов підготовку як офіцер. Згодом брав участь у бойових діях.
Батьки підтримували сина з перших днів служби. Допомагали з необхідними речами, шукали можливості передати військовим те, чого вони потребували.
Мама розповідає, що особливо активно цим займається тато Владіслава - Павло: звертається до підприємств і небайдужих людей, шукає допомогу для сина та його побратимів.
Важке поранення та випробування на фронті
Одним із найважчих випробувань для родини став 2024 рік.
За словами Оксани Яндович, наприкінці квітня Владіслав разом із побратимами виконував бойове завдання на Покровському напрямку Донеччини. Підрозділ потрапив під інтенсивні російські обстріли.
Мама зачитала редакції фрагменти документа про бойові заслуги сина. У ньому йдеться про те, що Владіслав, попри небезпеку, продовжував керувати діями військовослужбовців, допомагав пораненим побратимам та прикривав їхню евакуацію.
Сам він також дістав важке поранення.
— У нього дуже постраждали ноги. Було багато уламків. Деякі доводилося видаляти навіть згодом, уже після лікування, — розповідає Оксана Яндович.
Для матері найстрашнішим став момент, коли повідомили, що син поранений. Вона згадує той день і досі, хоча відтоді минуло вже понад два роки.
Попереду у Владіслава були лікування, відновлення та повернення до служби.
Війна залишила сліди не лише на тілі, а й у серці.
— Він дуже змінився. Став спокійнішим, серйознішим, розважливішим. Раніше був дуже жвавим, завжди жартував. І зараз усміхається, але відчувається, що пережите його змінило, — говорить мама.
Орден "За мужність" і нагороди, за якими стоять людські долі
Владіслав Яндович
За час військової служби Владіслав Яндович отримав низку відзнак.
Серед нагород, про які розповіла мама, — відзнака Міністерства оборони України "Воєнний хрест", відзнака Президента України "За оборону України", відзнаки за поранення, а також інші військові нагороди.
У травні 2026 року Владіслава відзначили "Золотим тризубом".
А днями Захисникові вручили орден "За мужність" III ступеня. За словами матері, нагорода була призначена раніше, але лише нещодавно її вдалося вручити.
Це високе державне визнання мужності військовослужбовця, який продовжує виконувати свій обов'язок перед Україною.
Та сам Владіслав, як розповідає Оксана Яндович, ставиться до нагород зовсім не так, як можна було б очікувати.
— Я запитувала його, що він думає про свої відзнаки. А Влад відповів, що кожну свою нагороду проміняв би на життя побратимів, — говорить мама.
Для неї ці слова — найточніша характеристика сина.
Нагороди Владіслава
Побратими, які приходили з квітами до мами
Оксана Яндович з особливим теплом згадує друзів і побратимів сина.
Одного разу підрозділ, у якому він служив, проїжджав неподалік Знам’янки. Владіслав зателефонував батькам і повідомив, що матиме можливість ненадовго зупинитися разом із хлопцями.
Владіслав Яндович
Родина вирішила нагодувати військових. У дворі поставили столи, приготували домашні страви.
— Я вийшла їх зустрічати, а Влад ішов першим із великим оберемком троянд. Потім кожен хлопець підходив і дарував мені квітку. Це було так зворушливо, — пригадує Оксана Яндович.
Тоді вона ще не знала, наскільки дорогим стане цей спогад.
Зустріч зняли на відео. Тепер мама час від часу його переглядає.
— Дивлюся на тих хлопців, які приїжджали до нас, сиділи за столом, сміялися… А багатьох уже немає серед живих. Це дуже боляче. Ми знали їх особисто, вони бували в нашому домі, — каже жінка.
Оксана розповідає, що Владіслав важко переживає втрату побратимів. Він дуже прив'язується до людей і не може спокійно сприймати загибель тих, із ким разом проходив бойові випробування.
Саме тому для нього найбільша цінність — не нагороди, а людські життя.
"Я тебе люблю аж до зірочок»": Владіслав і його донечка Аліса
Владіслав з донькою
За мужністю військового, його нагородами та бойовими випробуваннями є ще одна історія — дуже ніжна й особиста.
Владіслав — тато восьмирічної Аліси.
Мама розповідає, що між батьком і донькою надзвичайно теплі стосунки. Вони мають свої маленькі секрети, жарти й особливі слова любові.
— Вони кажуть одне одному, що люблять аж до зірочок. Така в них безмежна любов, — усміхається Оксана Яндович.
Коли Аліса розмовляє з татом, неодмінно нагадує йому, що дуже його любить.
І навіть жартома запевняє, що любить більше за всіх.
Для Владіслава ці розмови особливо дорогі.
За словами мами, одна з найболючіших речей для нього — усвідомлення того, що через військову службу він не може бути поруч із донькою й бачити, як вона дорослішає.
Тому кожна нагода зустрітися з Алісою для нього дуже важлива.
Владіслав з донькою
Родина намагається організовувати такі зустрічі, коли дозволяють обставини та військова служба.
Особливий зміст має і військовий позивний Владіслава — "Фокс", що в перекладі з англійської означає "лис". Захисник обрав його не випадково. Так він пов'язав свою військову службу з найдорожчою людиною — донечкою Алісою, яку ніжно називає своїм "лисенятком". Тож навіть далеко від дому, серед військових буднів, Владіслав носить із собою маленьку частинку своєї батьківської любові. За коротким позивним "Фокс" стоїть не лише військовий, а й тато, для якого донечка — цілий світ.
"І коли побратими звертаються до нього за позивним "Фокс»", за цим коротким словом прихована особлива історія любові — тата до свого маленького лисенятка, яке чекає на нього вдома".
Поруч із Владіславом сьогодні і його дружина Маргарита, яка також є військовослужбовицею та працює інструкторкою з тактичної медицини.
Обох поєднують не лише родинні почуття, а й спільне розуміння військової служби.
Владіслав з Маргаритою
Найбільше бажання батьків — щоб син повернувся живим
Владіслав Яндович з дружиною, донькою, батьками
Оксана Яндович розповідає про Владіслава з особливою материнською ніжністю.
Для інших він — офіцер, командир, нагороджений військовослужбовець. А для неї — той самий хлопчик, який колись не хотів робити уроки, любив історію, гуртував навколо себе друзів і написав у шкільному зошиті, що мріє служити у спецпідрозділі.
Тепер мама зберігає його дитячі записи, фотографії, відео сімейних зустрічей та стежить за кожною новиною від сина.
Вона пишається його мужністю, але добре знає, якою дорогою ціною військові здобувають нагороди.
Владіслав Яндович продовжує захищати Україну.
А вдома на нього чекають батьки, рідні та маленька Аліса, для якої тато залишається найдорожчою людиною.
І, мабуть, найголовніше бажання цієї родини — не нові нагороди, а можливість частіше збиратися разом, обіймати одне одного й жити без страху за тих, кого любиш.
Бо за кожною військовою відзнакою стоїть не лише мужність Захисника, а й життя, яке він хотів би проживати поруч зі своїми найдорожчими людьми.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
