Думки штовхалися в його голові, спотикалися одна за одну, бігли одна поперед іншої, десь губилися, нові думки відштовхували попередніх, а ті через деякий час знов виринали з безодні, щоб через мить зникнути - словом в голові була суцільна каша...
На третій день він починав поволі приходити до тями, намагаючись усвідомити, що відбулося з ним за останній тиждень, місяць, рік.
Реалії війни
Звісно, в душі він відчував, що війна не омине його, що зброю доведеться брати до рук. Він був готовий до цього. 50 років - це вже для чоловіка вік, коли він починає свідомо оцінювати своє життя. І все ж повістка пролунала як вибух гранати в їх родині. Дружина була у відчаї. Діти не ховали хвилювання. І лише він був спокійним. Треба. Він знає, що означає це слово.
Навчання на полігоні було інтенсивним. Новобранців намагалися максимально підготувати до реалій війни. Гірка посмішка торкнула вуста: які там реалії? Їм тоді великою трагедією здавалося, коли старшина зібрав усі телефони і сказав, що буде видавати їх лише по вихідним на декілька годин. А тепер ось його телефон розтрощений від влучань, а він не переймається : головне сам живий!
На позиції
Він живий! А його хлопці? Його друзі…
Вони згуртувалися ще в навчальному центрі – четвірка однодумців. Домовилися, що постараються при розподілі потрапити в одну частину. Так і вийшло. Їх у складі 12 чоловік відібрали на поповнення підрозділів, що зазнали значних втрат .
Рота була розквартирована в селі по хатах, тож познайомитися з усіма не встигли. З новоприбулих сформували три групи по четверо чоловік. Коли до них на подвір’я прийшов командир роти з питанням, хто готовий піти на позицію, його четвірка одразу погодилася – а що тягнути, все-одно колись треба починати воювати. Так і пішли всі четверо – Саймон, Гуря, Кока і він, Сталкер. Самі. Необстріляні. В невідомість. Пішли міняти бійців, що вже три дні відбивали атаки ворога.
Вночі на їх позицію виповз поранений, якого вони дивом не застрелили. Це виявився "Дєд". Бійця було поранено в ногу, тож іти він не міг. Його бачили з дронів, але зв’язатися з ним не змогли – у того "здохла" рація. Дронщики бачили, що "Дєд" втратив орієнтир і поповз у бік ворога. Всі з болем вирішили, що поранений неминуче потрапить у полон. Та він якимось дивом у темряві виповз на сусідню позицію і навіть уникнув кулі від своїх.
Кожен виїзд був справжнім подвигом
Евакуатор примчав миттєво. Що б там не було, а в частині з цим справа була дай Бог кожному. Кілька американських броньованих "Бредлі" вивозили поранених з позицій. За ними було справжнє полювання. І кожний виїзд сміливців - водіїв був справжнім подвигом. Та все ж броня непогано захищала, і як тільки поранений потрапляв у броньовик, шанси на його спасіння одразу збільшувалися вдвічі.
Хіба ж він думав , що через дві доби і сам буде вивезений цією рятівною машиною!
Позицію вони утримували 2,5 доби. О четвертій ранку їх почали крити. Усім, що можна. Першим загинув Саймон. Тепер в голові постійно б’ється думка: чому він під час обстрілу раптом побіг за гранатометом? Чому вискочив з укриття?
Протриматися до вечора
Трималися до вечора. О 18-й почався масований обстріл . Їх позиція перетворилася на пекло…Один з вибухів пролунав зовсім поруч, накривши все темрявою. Гуря помер просто на ньому, прикривши своїм тілом… Кока загинув поруч…
Уся права сторона від голови до ніг пошматована. Та головне, він знайшов рацію і доповів штабу про ситуацію . Дали добро відійти на сусідні позиції. Там хлопці надали медичну допомогу, а через деякий час прийшла звістка про евакуацію.
Водій "Бредлі" і сам броньовик – це єдине, що в його історії було на висоті. Все інше…
Лежачи в госпіталі, він постійно прокручував в голові все, що відбувалося з ним за останні дні, тижні, місяці. "Учебка" виявилася повною фігнею порівняно з тим, що він побачив на позиціях. Вчили іншому. Як наслідок, вони наробили багато помилок, як вартували хлопцям життя. Вони недооцінили дрони, які висіли над ними постійно.
Ступінь небезпеки
Ну, літають. Ну, ховаємося під деревами. Ну, міняють один одного три дрона. Молоді і недосвідчені бійці просто не усвідомлювали ступінь небезпеки. Багато чого робили неправильно, але лише зараз він це розуміє. Отримавши по рації наказ стріляти, одразу почали виконувати, відкривши вогонь зі своїх позицій. А треба було схитрити, відійти в інше місце, на запасні позиції, щоб вести вогонь звідти і не демаскувати себе.
У підсумку - позиції були здані. З 12 новобранців, що прийшли на поповнення в роту, 8 загинуло в першому ж бою. Троє на позиції навіть не вийшли: один відмовився, а двоє просто втекли додому…От і виходить невесела арифметика, що по суті він один вижив з тих, хто прийняв бій. Та й то тепер невідомо, скільки його будуть штопати по госпіталям… Ні речей при ньому, ні документів. Документи та телефони не брали з собою з міркувань безпеки для рідних, щоб не потрапила інформація ворогу. Військові квитки у всіх прибулих забрали в штаб бригади – запис зробити та штампик поставити, а це, як відомо, справа не швидка…
Тіла побратимів залишилися на полі бою, вивезти їх не вдалося… І думка про те, чому друг Саймон побіг за гранатометом, чому вирішив, що піде техніка, чому не дочекався закінчення обстрілу й вибіг з укриття - залишиться в голові на все життя…
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
