Хай прийде мир у кожне ваше серце: вірші про зиму, які надихають

Я рада всіх вас вітати в новому році, на новому етапі нашого життя. Хочеться, щоб цей період розбавив наші сірі фарби позитивом. Я знаю, що багатьом важко, але сподіватися треба на те світло, що чекає попереду. Чим більше тепла ми принесемо в цей світ, то більше тепла отримаємо від нього. От і погрійтесь біля вогника, читаючи мої вірші.

Ранкові побачення

Як сонний ранок відкриває очі

І попрощались з місяцем зірки,

І дивні мрії, що мережать ночі,

Сховаються в невидимі шпарки.

ЗимаАвтор: Відкриті джерела

Мороз тихцем під вікнами крадеться

Й дарує вікнам срібні вітражі,

Прикрасить сканню¹ тонко, як ведеться,

Малюнків тьма в морознім тиражі.

І ось прийшов він під вікно до неї,

І візерунку ніжну філігрань

Лише наніс, а звідти орхідея

Дивилась поглядом німих питань.

"Ти хто? Ти звідки?" - запалали очі.

Очей від легеня не може відірвать.

Пропали всі його юначі ночі:

За милу душу він не буде спать.

Дивився заворожено на неї,

На її вроді очі колихав.

За склом холодним ніжна орхідея

Біліша снігу. Він не видахав...

Не видихав зморожене повітря,

Бо знав, що зникне біло-голубий

Цей погляд-диво, що в душі вже квітло.

Стояв, як з глянцю, а в душі такий...

До млості ніжний, щирий перед нею,

З розвогненим коханням у душі,

Вона ж, за склом, - чарівна орхідея

Йому давала від душі ключі.

Очима цілувалися крізь шибку,

Губами доторкалися до скла,

Хоч вона знала- біля нього зимно,

Він також знав, що згине від тепла.

Вони не пара. Почуття безглузді,

Та пристрасть вабить душу їм обом.

Отак вони й стрічалися відтоді -

Лиш гріли свої погляди теплом.

¹скань - виріб із ажурним візерунком із тонкого дроту срібла, золота, міді.

Хай прийде мир

Хай прийде мир у кожну вашу душу,

Хай обдарує радістю цей світ,

Щоб кожен з вас душі відкривши мушлю¹,

Притягував лиш щастя, як магніт.

Родина Автор: Відкриті джерела

Хай прийде мир в кожнісіньку оселю

Й повернуться живими всі з війни,

Щоб ви були здорові і веселі

І душу не гірчили полини.

Хай прийде мир у кожне ваше серце,

Щоб у жінок й дітей притихнув біль

І спомин жахів до останку стерся,

І не тривоги - сміх хай звідусіль.

Хай прийде мир і до вдови й до мами

В яких у душах вирвали життя.

Гордіться вашими безцінними синами,

Що вклали душі в наше майбуття.

Не плач і не тужи вдовице-птице:

Твій жаль і біль не можна розказать,

Та не хотів би чоловік дивиться,

Як в тебе дні спустошено біжать.

Віддай тепло все діточкам, що поруч

Так безпорадно дивляться на це,

Для них завжди будь, як двійна опора,

Як життєдайне світу озерце.

Хай прийде мир у ваші душі з Богом.

Молімося за весь наш мужній рід,

Щоб майбуття щасливим епілогом

Писалось Україні в сонцесхід.

¹мушля - черепашка, панцир, який покриває молюска

Січень

Гуляє січень- гоноровий хлопець

І віхола¹, і в парі вітровій

Й мороз за ними - вірний охоронець

Йде підтюпцем² у хвищі³ сніговій.

ЗимаАвтор: Відкриті джерела

Гуляє: нарозпашку кожушина

І щоки, як калиновий напій,

І очі сині-льодяні тернини...

Їз вітром хвацько⁴ стали на двобій.

За що?!.. Та так: манірно, перед нею.

Не віхола -це подруга. Зима...

Вона - білявка з кригою-душею

Украла душу січня, а сама...

Сама лиш зверхньо дивиться на нього.

Він кида їй камеї із озер.

Тепла? Та ні, хоч блиску крижаного

Хотів. А сам ще той позер.

Хотів усім її так здивувати:

Все самоцвіти щедро розкидав,

Концерти намагався влаштувати

З вітрами-віртуозами. Гойдав...

Гойдав її на місячних орелях⁵,

Розвішував герлянди із висуль⁶,

Калини ягоди на кришталях-тарелях

Їй припідносив. Та вона з дівуль

Яких не просто серце покорити.

Лиш на фелюзі⁷ між потішних зір,

Які хвальбу встигали говорити

Навперебій, у неї впав надмір.

Здавалось, в погляді було її не звичне:

Чи то тепло, чи може просто блиск,

Але вона надмірно флегматично

Зійшла вкінці. І погляд її зблиск.

Байдужа, норовлива, гонорова -

Білявка панна в сріблі та хутрі.

Вона до тебе прийде знову й знову.

Чекай її у зимньому шатрі.

Ти підготуй сувої із перкалів⁸

І в оксамитових мереживах вуаль,

В небесно-місяцевім будуарі

Розставиш порцеляни і кришталь.

Її дитячість глибоко на чатах.

Навчи радіти із простого вкрай:

Хай дітлахам радіє на санчатах,

Хай їхній сміх летить за небокрай.

Візьми її на ковзанку з собою

І кидай вату з снігових небес,

І грай у жмурки за хмарин габою,

То може й буде хоч якийсь прогрес.

І будете ходить між сніжних вулиць,

І цілуватись поміж ліхтарів...

Ой-йой, як мої мрії розгорнулись.

Ти вже, мабуть, і сам отетерів⁹.

Чи до вподоби є моя порада?

Чи може, як пройдисвіт- фанфарон

Ти лише звабиш? Ну, а далі?.. Зрада?

Сам полюби й одінеш їй вельон¹⁰.

• віхола¹- заметіль, хурделиця,
• підтюпцем² - швидко йти дрібними кроками,
• хвища³ - снігова буря,
• хвацько⁴ - завзято,
• орелі⁵ - гойдалка,
• висуля⁶- льодяна бурулька,
• фелюга⁷ - вітрильне судно без палуби,
• перкаль⁸ - бавовняна тонка біла тканина,
• отетерів⁹- бути приголомшеним, шокованим,
• вельон¹⁰ - весільна фата.

СНІГ

Пухнастим пледом вздовж хатин

Вкриває квітники заснулі,

Накидав на дахи перин,

Що аж до вікон край напнули.

ЗимаАвтор: Відкриті джерела

Вітрами стесані краї

Фестонами¹ дивують погляд

І сніжну кужіль² з-під дахів

Сніжинки навперейми ловлять.

Вже відпір'їнений в льоту

Сніг падає на все, що бачить.

І зляже в білу шурхоту

Аж поки сонце не побачить.

На сонці ж розквітає сніг

І міріади самоцвітів

Засіють землю навкруг ніг,

Щоб у душі спалахкотіти.

Снігур купається в снігу -

Мабуть, на скору хуртовину,

Сліди лишив хтось на бігу,

Від снігу сколихнув соснину.

І пада в очі сніжний пил

Холодний, але сміх дарує

І ціла уйма сірих крил

Злетіла.: "Фирр!..." і галасує.

І пада сніг, все пада сніг,

Цілує щоки, губи, вії

І на губах колише сміх,

І світлі, як цей сніг, надії.

1) фестон - невеликий виступ зубчатої чи округлої форми на краю виробу тканини, ліпнини, дерева

2) кужіль - прядиво/ вовни

Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!

Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!