Шановні читачі. Пропоную у такий холод теплом позитивної енергії яка поруч нас у природі, створеній для нас, знайти час для відновлення сили, хоч трішечки відійти від напруги і буденності. Може тепло в наших душах принесе в цей світ частинку доброї енергії для пришвидшення миру і злагоди.
Зимовий вечір
Дню навперейми поспішає вечір,
Стежиною поскрипує зима
І дуб старезний обрій вклав на плечі,
І скрипотить в задумі жартома.
Зима
Заграва макоцвітом розлилася,
Окраєць сонця ледь-ледь вигляда,
У кудлах верховіття уляглася
Вже перша зірка й в шибу загляда.
І димарі кужіллям задиміли...
А хвірточки застужено скриплять -
Господарів своїх з роботи стріли,
З-за рогу місяць вийшов погулять.
Мороз гіпюр розкачує по вікнах
І місячно підморгують шибки,
І вклався холод у патлатих вітах
Й до ранку буде спати залюбки.
І все село в натомі спочиває.
Завія приблудилася з мішком
І жменями легенько засипає
Вчорашній слід на стежечці сніжком.
На прогулянці
Стежки співають різними тонами
У шурхоті замерзлих підошов
І горобці, зібравшись табунами,
Обцвіцвірінькують чутки дібров.
Зима
Земля покрита сніжним самоцвітом
І сплять кущі по пояс у снігах,
Задублий вітер ледь колише вітом
І тягнеться поземка по ногах.
В перуки сніжні одяглися іви
З волоссям, що спада до самих ніг
Й синичок чути рідкі переспіви,
І тихий шелест знічених доріг.
Край парку зашарілись горобини:
Всі в білому і лиш вони такі,
А поруч в хутро вкутались ялини,
Як спомин літа у оцій юрбі.
Ось блискавкою білка прошмигнула,
Шишки збива з ялини і гризе,
Ворона чорним розмахом гайнула,
Мороз неквапом між дерев повзе.
Ті стогнуть невдоволено гілляччям,
Зубами в верховітті цокотять,
Та горобини поглядом гарячим
Зігріти їх, схолоджених, хотять.
Я назбираю в руки снігопуху
І розкидаю блискітки вгорі.
Сміюся. І від гамору щодуху
Злітають в різні боки снігурі.
Всі поспішають у щоденних справах.
І аж нікому діла тут нема
До пейзажів що із ліва й справа
Нам гаптує сніжниця-зима.
Зимовий день
Сьогодні день, якийсь похмуро-сірий.
Ледь чутно дмухає холодний вітерець.
Скоцюрблено кущі край шляху сіли.
Цибає ворон з лісу навпростець.
Зимовий ліс
Берези й іви не причепурились -
Дратвою розпустили прядки кіс.
І клени так скептично все дивились
На сніговика червоний ніс.
Всі хатини байдуже рядками
Осторонь стояли вздовж шляху,
Оперезані гофре-тинами,
Гріли ноги в сніжному пуху.
Цепом тиша брязне по цямрині
Й реготом десь зникне в глибині.
І колодязь з власної царини
Блиском ока підморгне мені.
Одинокий пес кудись поплентавсь,
Човпа чоботиськами сусід,
Тільки сніговик розтяг пащеку
Й коситься на свій коренеплід.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
