Дорогі мої читачі! В переддень Нового року я хочу побажати всім здоров'я, миру, душевного спокою, здійснення всіх мрій. Нехай рік який відходить в історію вашого життя забере всі тривоги, негаразди, неспокій, а натомість прийде впевненість, що краще все попереду. Нехай ніколи не покидає кожного з вас надія. Бажаю кожному з вас у цей нелегкий час знайти частинку позитиву в цьому житті і цей позитив, повірте, зовсім поряд - на відстані витягнутої руки.
Хотілося б написати вам купу приємностей і щоб вони, як блискітки конфетті, здіймалися над вами і зависали в височині, щоб кожен з вас міг насолодитися цим новорічним видивом і набратися позитивною енергією на весь майбутній рік. Але наша реальність вносить у наш погляд на життя свої корективи і моя душа не може їх не відчувати, тому пропоную на ваш розсуд мої нові вірші... І про свято теж.
А ще я хочу подякувати цьому року, за можливість вести свій поетичний блог, спілкуватися з вами, і всім вам за те, що ви поруч, що читаєте і завдяки цьому розвиваюсь я і, сподіваюсь, ви разом зі мною. До зустрічі у Новому році.
Тим, хто на нулі
Чи є у вас кутя, а чи немає
Нехай прощає Бог і всі святі,
Бо ж так далеко ви від свого краю
І так нелегко всім вам у житті.
Війна в Україні
Та попри все що є найголовнішим
Славімо Бога в цей прийдешній час,
Бо наш Спаситель у знанні мудріший
Й велика дяка - не лишає нас.
У день такий з дарунками пакунки
Несуть, вітають. В нього все це є.
Чекає він від кожного в дарунок-
Душі до нього, звернення твоє.
Душа до Бога - і життя в дарунок,
Господня милість і його любов,
Його покров і промінець надії,
Що буде все в нас добре з вами знов.
І буде ранок з пахощами дому,
Ранковий шмон з будінням дітлахів
Й дорогу світлу, Господом відому
У ріднім краї з заспівом птахів.
У відпустці
Він жадібно п'є мирну тишину
І це повітря, що не пахне смертю.
Тут хочеться забути про війну
І весь той час на фронті просто стерти.
Жінка проводжає чоловіка на фронт
У наболілім серці відлягло,
Прокинулась душа у ріднім домі.
Як там до цього рідного тягло,
Як гріли спогади в пекельній втомі.
Як хочеться заснути й довго спать
І відчувати дихання дружини,
І цю до млості ніжну благодать,
І лопотіння ноженят дитини.
І хвилять струни аж із дна душі,
Тривожать пряні запахи волосся
Та мимоволі щемом, як вужі,
Стискає ком у серці. Чи здалося?
Він відкидає геть той гніт думок,
Що кілька днів і буде знов розлука.
Та зараз хай втішається душа
Й дружину ніжно обіймають руки.
Проснулася малеча - жебонить
Своїм, спросоння милим, голосочком.
Карбується в душі за миттю мить,
Щоб відгукнутись в мороці дзвіночком.
Щоби у всіх страхіттях фронтових
Ці миті гріли перетліле серце
І спомин пережитих почуттів
Як ліки був і лився, як джерельце.
Щоби хотілося через немóжу йти,
І вижить, щоб було палке, бажання,
І через все що треба - перейти,
Маючи на Бога сподівання.
І знов дощі зимові
Поночіє в душі, бо дощить уже котру годину.
Я в м'якесенький плед загортаю тривожні думки.
Обігріти теплом би хотілося кожну людину -
У окопах бійців, де по тілу біжать вже струмки.
В окопах
Бо ж так хододно їм і тремтінням охоплює тіло,
Повні берці води і німіють вже ноги в багні.
І на друзки розбита душа, що молитись не вміла,
Кличе Бога на поміч, щоб не стліли надії вогні.
І отам у окопах хтось оцінює затишок дому,
Спокій, тишу і щебет малих дітлахів,
І жене десь у кут, цементуючи волею втому,
І іде все вперед, напролом, попри сотні страхів.
Я просила у Бога - зігріть, як не тіло, то душу:
Не періще хай дощ в нас, хай розмиє шляхи ворогам.
Завітри, Боже, небо,
Дай до болю омріяну тишу
І хоч трішечки дай відпочити здубілим ногам.
Я молю про спочинок, про сон, найміцніший, як можна.
Бо який ти в бою, коли втома завалює в сон?
Хай замовкне усе, що так криє країну безбожно.
Зупини і помилуй від зграї ворожих колон.
Скільки зброї кругом: і балістика й гради, й ракети,
Безпілотники над головами, як вирок, снують
І здається, що тут полігон з усієї планети,
Наш народ, нашу землю отак кровожерно жують.
Боже милий, невже ми не адамові діти?
І скільки у світі є обману, ненависті й зла.
Чому б нам не жити і так просто життю не радіти?
Та в угоду комусь ця ордина змією вповзла.
Їм нема оправдань. Це ж жінки їхні моляться Богу?
У вас мізків нема, бо у Бога закони одні.
Та ви ж мирну сусідку взяли у пекельну облогу
І дали на життя їй, в ілюзіях, всього три дні.
І в голову вам не прийшло москалі-лиходії,
Що добрий і щирий, обманутий вами народ,
Не буде терпіти ніяк і сидіти в бездії
Допоки жахи і гулять будуть зграї заброд.
І які ж це у вашого Бога одвічні завіти?
Це - згвалтуй?!.. укради?!.. посягни?!.. кого хочеш убий?!..
Це ж як же ви встигли всі вмить отако здичавіти
І без сумніву верзти дурниці що верх ваш правий?
Як утерпів народ наш такого стервозного "брата"?
Не дарма тасували народ український віки,
Щоб завжди, повсякчас, на всяк випадок множилася "вата"
І всім руський язик уліз в мізки на довгі роки.
І для них були школи, і всіх пропихали угору,
А хто з українською мовою - ті не в фавóрі були.
То звідки ж нам взяти народну вкраїнську опору,
Якій за цю землю і за рідну Укрáїну болить?
Отак і злиняло пів ватників десь за русньою,
А із них половина тихцем у чеканні сидить,
Як пухлина вони у абсцесі з смердючого гною.
І навіщо ж їм всім не рідну країну любить?
Але я вірю в те, що Божа всім прийде розплата
І ворожі нащадки й при своєму житті ще й вони
За кожного нашого убитого ними солдата
отримають кару... і за всі злодіяння війни.
¹ "вата" – колаборанти
...Свято запалило вікна
Прийдешнє свято запалило вікна,
Що блимають барвистістю герлянд.
Пригадуються клопоти святкові
Із прибиранням дому і веранд.
Новий рік - символ мирного життя
Чіплялись мрії десь на хвойних вітах
Й злітали фейєрверками увись,
Гуртом родина за столом святковим,
Гостини в друзів - все було колись.
Цукерками одягнута ялинка
Поміж прикрас, сніжку і конфетті,
І цілі гори шелестких пакунків
Біля ялинок, для малят - в взутті.
Теплом колишуть спомини приємні
Та серце тисне невимóвний жаль,
Бо скільки люду не чекає свята,
Бо сльози й горе нам приніс москаль.
Замість пісень чарівних новорічних
Тривоги линуть жáхно звідусіль,
У матерів і вдів осліплі душі.
Яке їм свято? В них - довічний біль.
Чи може свято у дитини тої,
Що на могилку татові несе
Малесеньку ялиночку й цукерки,
Бо тата вже нема - оце й усе.
Замість столів, що ломляться гостинно
Поставить свічку мама на столі
Й молити буде за дочку чи сина
У Бога захисту аж до зорі.
Вже не засвітяться святково вікна
У міліон розрушених домів
В яких жили і мрії й сподівання,
І світ, який миттєво занімів.
Війна навчила цінувать одвічне -
Найважливіше і таке просте.
Цієї ночі прядиво магічне
Любов'ю в наших душах хай росте.
У більшості із на одне бажання -
Нехай найшвидше скіˊ́нчиться війна,
А потім будуть інші сподівання,
Бо ж завелика в ній для нас ціна.
Старому і новому
Ішов старий: розбитий і страшний
Через воронки - падав, підіймався,
Полем мінним йшов, заледь живий,
З останніх сил, але усе ж тримався.
Як наші військові зустрічають Новий рік
Ішов місцями потонулих сіл,
Блукав у нетрях трощ міських і згарищ,
Щодня на розстріл, ночі - під приціл,
Повз гори людських тіл, неначе звалищ.
Місцями плакав, квилив і ридав,
Не росами, а кров'ю умивався
І в відчай з усіма не раз впадав,
Здригавсь, жахавсь, хватався - не зламався.
Гойдав у підворіттях дитинчат,
Сиріт і вдів він пригортав до себе,
Підтримував і піднімав солдат,
В молитві очі зводив він до неба.
От і прийшов, присівши на поріг,
Назад оглянувсь - час його минає
Та він у себе на віки зберіг
Те, що до глибини душі проймає.
Це силу духу тих хто захища,
Це єдність тих, кому все не байдуже,
До Бога кожна звернена душа
І віра в те, що єдність переможе.
А за порогом новий рік іде,
Уже ось-ось зупиниться на чатах.
Нехай в країну мир нам приведе
І процвітання закладе початок.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
