Марія Коміссарова: мені так хотілося побачити сім’ю брата, його дітей, але війна забрала його життя

"Життя після втрати: замаскований біль..."

Марія Коміссарова - успішна жінка, мама чудової доньки, кохана дружина, чоловік якої захищає країну на передовій. Війна у неї забрала рідну людину - брата Микиту.

Марія погодилася розповісти про своє життя. Поділилася спогадами про загиблого брата та розказала про те, як опанувати себе та як подолала біль втрати.

Марія з дитинства любить спорт

Марія Коміссарова народилася у Знам’янці у 1993 році, навчалася у Знам’янській школі №3. З дитинства подобалося спостерігати за велоспортсменами, тож і сама з 6-річного віку почала займатися цим динамічним видом спорту. Навчалася у місцевій спортшколі у тренера Єгора Кошевого. У 2008 році за високі показники на чемпіонаті України вона отримала звання кандидатки в майстри з велоспорту. Марія була активісткою і в спорті, і в шкільному житті. Вона знаходила час і на позашкільні заходи.

Марія з братом МикитоюАвтор: Сімейний архів Марії

Так склалося, що Марію виховувала бабуся Валентини, яка вже була на пенсії, бо батьки були на заробітках. З дитинства дівчинка була самостійною та організованою.

Коли закінчила школу, то вступила на бюджетну форму навчання до Харківського інституту інженерних технологій і отримала спеціальність інженера електромеханіка.

Працювала на залізниці у відділенні зв’язку біля 6 місяців, звідти пішла у декретну відпустку.

З майбутнім чоловіком Марія навчалася в паралельних класах

Зі своїм майбутнім чоловіком Сергієм Марія зустрілася у 2009 році, вони навчалися у паралельних класах. Він освідчився їй і вони почали зустрічатися, а до того були просто друзями. Одружилися закохані у 2016 році.

Марія з братом Микитою, чоловіком та донькою СофієюАвтор: Сімейний архів Марії

Сергій проходив строкову військову службу у Запоріжжі, потім працював на залізниці. У 2015 році заключив контракт на три роки і служив у Запоріжжі. У 2018 році перевівся у Олександрію, бо з дружиною вже чекали на дитину, тож хотів бути ближче до сім’ї.

Зараз Марія із донькою Софією та чоловіком проживають у Олександрії.

Як склався життєвий шлях Микити Ільєнка - загиблого брата Марії

“Микита - мій двоюрідний брат, народився у 24 березня 2003 року, у 2009 році народився його брат Єгор. Їхня мама, моя рідна тітка, страждала депресією, залишила дітей і виїхала зі Знам’янки. Микита залишився з бабусею. У 2014 році моя мама забрала Микиту до себе у Крим, він там навчався до 8-го класу. Брат хотів швидше стати самостійним, тому в Криму більше працював чим навчався.

Микита з племінницеюАвтор: Сімейний архів Марії

У жовтні 2017 року повернувся до мене у Знам’янку. Влаштувала його у Петрівську школу, там він закінчив 9-й клас і відразу пішов працювати. Я вмовляла продовжити навчання, здобути професію, але він мріяв про контрактну службу в Збройних Силах України, чекав коли виповниться 18 років”, - розповіла Марія

Микита діждався 18-річчя і відразу пішов на строкову службу

“Коли Микита став повнолітнім, то відразу пішов на строкову службу, яку проходив у Кривому Розі. Там і контракт підписав. Сказав, що йому до вподоби військова справа. Служив 5 місяців у Маріуполі, а за 2 тижні до початку повномасштабного вторгнення, його перевели до Кривого Рогу і вже там тримав оборону.

Микита ІльєнокАвтор: Сімейний архів Марії

Від початку війни Микита був у Кривому Розі біля 5 місяців, а потім поїхав звільняти Херсонщину від російських окупантів. Воював там 2 місяці.

Влітку у 2023 році Микита пройшов навчання у Німеччині. Повернувся у Знам’янку разом з моєю мамою, яка на той час також була у Німеччині”, - розповідає Марія.

Микита загинув на очах свого товариша

“Микита пробув у Знам’янці тиждень, потім повернувся до своєї бойової бригади. Під час чергової ракетної атаки він загинув. Це було 31 липня 2023 року”, - згадує страшну подію жінка.

Що відбулося того фатального дня, розповіли його побратими:” Сигналу тривоги не було. Микита був на бойовому чергуванні. Проходив повз будинок, в який влучила ракета. Його на очах у побратима привалило бетонною плитою, яка відірвалася від будівлі”.

Страшна звістка зупинила відлік часу у свідомості Марії

“Про загибель брата мене повідомили відразу. Зателефонував старшина і сказав, що Микити вже немає серед живих… Я в цей момент була на роботі. Для мене зупинився час, у це було дуже важко повірити. У мене було таке відчуття, що він скоро приїде з відрядження.

Наступного дня я поїхала у Кривий Ріг у морг на опізнання. Побратими Микити повністю організували поховання, я тільки документи оформила.

Поховали Микиту 2 серпня у Гостинному на Алеї Слави.

Пережити втрату брата було дуже важко, він мені був більше ніж брат, виріс у мене на очах. Фактично він нам із чоловіком був як син. Микита обожнював свою племінницю Соню, нашу доньку. Він її називав принцескою, любив гуляти з нею. Постійно згадую його веселим, життєрадісним, добрим. Мав багато друзів, був душею компанії.

Микита з побратимамиАвтор: Сімейний архів Марії

Мені так хотілося побачити сім’ю брата, його дітей, але війна забрала його життя…

Йому назавжди залишилося 20 років”, – розказала Марія.

“Здійснила мрію брата”

“Микита дуже хотів, щоб у мене був свій масажний салон. Коли доньці виповнився рік і 2 місяці, я записалася на курси тейпування та масажу. Мій чоловік приїжджав додому у короткі відпустки і був з донечкою, а я їздила на навчання. Я таки відкрила свою масажну студію у Знам’янці та Олександрії. Мрію брата здійснила і продовжую її розвивати. Працюю та допомагаю людям в пам’ять про свого брата”, - каже жінка.

Загиблий Микита ІльєнокАвтор: Сімейний архів Марії

Подолати біль втрати допомогла психологиня та щоденна завантаженість справами

Подолати біль втрати допомогла Марії її пацієнтка, психологиня Олена із Олександрії. Вона побачила її пригнічений стан і порадила пройти реабалітацію. Жінка погодилась на допомогу.

“А потім я із головою поринула у роботу, це для мене моє спасіння, бо я завжди зайнята. Зараз навчаюсь на реабілітолога У Кропивницькому Центральноукраїнському інституті. Працюю, виїжджаю тренеркою у відрядження, розвиваюсь, опікуюсь донечкою.

Я взяла себе в руки, хоч і переживаю страх кожного дня, бо чоловік на передовій, мені дуже важко про це не думати. Головне в цій ситуації завантажити себе справами. Для мене дитина, робота, навчання - це головний двигун у житті. Ставлю собі цілі, завдання і виконую їх, тільки так можна подолати стрес.” – поділилася пані Марія.

Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.

Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!

Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!