Дружина загиблого бійця Сергія Павловського розповіла, як змінилося її життя після загибелі чоловіка

Знам'янка.City

06 червня 2024 10:33

"Життя після втрати: замаскований біль..."

Жителька Суботців Кіровоградської області Марина Павловська після втрати коханого чоловіка Сергія, який героїчно загинув 9 липня 2022 року біля населеного пункту Покровське Донецької області, прикривши під час артобстрілу собою побратима, навчилася жити не лише зі своїм болем, а віднайшла у собі сили і сьогодні, разом з друзями, допомагає бойовим побратимам чоловіка та донатить на ЗСУ.

Він по тихому ввійшов у моє життя

Марина народилася 15 грудня 1985 року в Суботцях в рідному селі закінчила 9 класів, потім - Центральноукраїнський науковий ліцей Анатолія Короткова. Продовжила навчання у Міжрегіональній Академії управління персоналом та здобула спеціальність – економіка та підприємництво. З 2011 року працювала у Києві. З Сергієм народилися в одному селі, були друзями ще зі школи.

Сергій та Марина Павловські

"Сергій старший за мене на рік. Я навчалася, а він пішов на строкову службу. Наші доріжки розійшлися. Я вже працювала в Києві, він - у Знам’янці на залізниці. Коли приїхала в Суботці до батьків, ми зустрілися, згадали безтурботні роки дитинства. Я повернулася на роботу і ми почали спілкуватися по телефону. Так і зародилося наше міцне кохання. Він сказав, що я йому подобалася ще зі школи. Сергій залишив роботу приїхав у столицю, влаштувався на будівництво і зробив мені пропозицію. Ми одружилися. Спочатку він працював робітником, через деякий час став виконробом. Не було такого, чого він не міг робити. Йому було все цікаво, чого не знав – вчився, був вимогливим до себе. Його поважали працівники, до його думки прислухалися. Вдома ділилися, як у кожного пройшов день, нам завжди було про що поговорити і було цікаво разом. Він прийшов у моє життя по тихому і зробив мене щасливою.

Сергій завжди був лідером, до слів, якого прислухалися, думку якого цінували. Його гумор був дотепним та влучним, але не для всіх, лише з рідними та друзями. З іншими він був серйозним і небагатослівним. Вважав, що справи можуть розказати про людину більше ніж сотні слів", - згадує Марина.

Сергій Павловський

У молодого подружжя народився син Артем. Придбали будинок у Броварах. Сергій ремонт робив власними силами, він постійно був у роботі, створював для своєї сім’ї комфортні умови. Дуже любив сина, яким би зайнятим не був, завжди знаходив час погратися з ним.

Сергій Павловський із сином

"Сергій після роботи і в вихідні дні займався ремонтом будинку. Як завжди, щось робив по дому. Артем засумував, він це помітив і запитав, що трапилося. Він відповів, що немає з ким пограти. Сергій переодягнувся і пішов із сином грати у футбол. Потім продовжив розпочату роботу. Таким він був: добрим, турботливим, уважним до мене і до сина", - згадує Марина.

Родина вільний від роботи та домашніх справ час проводила разом і то були найщасливіші моменти.

Війна увірвалася у життя нічними вибухами

Сергій і Марина дізналися про початок війни з перших нічних вибухів 24 лютого 2022 року. Обстріл був дуже сильним, снаряди, чи їх уламки, падали поряд, від них здригався будинок. То працювали системи протиповітряної оборони, але паніки не було.

"Ми розуміли, що потрібно їхати, рятувати сина і мого тата, який перебував у нас після операції. А от рішення Сергія було однозначним - тут мій дім! Я буду його захищати!", - розповідає жінка.

Марині довелося самій вивозити рідних під обстрілами, у той час ніхто не був впевнений, що вони доїдуть до Суботців. Це були найтривожніший період життя. Коли ти розумієш, що на тобі відповідальність за безпеку найрідніших людей.

З першого дня війни Сергій став на захист країни

Сергій Павловський

"З першого ж дня Сергій та ще двоє сусідів разом з ним пішли у підрозділ територіальної оборони міста Бровари. Потім Сергій перевівся у Київ, з ним пішли ще троє знайомих. Вони й зараз захищають країну, я з ними підтримую зв’язок. Якщо щось потрібно, вони телефонують мені і ми тут з друзями проводимо збори, купуємо медикаменти, продукти, і все передаємо. Найбільша цінність – це людське життя, я знаю, як боляче втрачати рідних. Тому впевнена, що наша допомога комусь може врятувати життя. Я буду щаслива, якщо чиясь мама дочекається з війни свого сина, чи доньку, хтось зможе обійняти свого татка", - розповідає Марина.

Сергій Павловський

Якщо я не можу його зупинити, то буду допомагати

Допомагати військовим Марина почала з того часу, як Сергій став на захист країни.

Він проходив навчання та підготовку у 241-бригаді, 205 батальйону. Сергій був командиром відділення. Чесний і справедливий, вимогливий, в першу чергу до себе. Він мав повагу побратимів, а його слова мали вагу, не боявся приймати рішення та брати відповідальність. А потім настав червень і термінове відправлення на Схід. Кінцева зупинка - Бахмут.

Сергій Павловський

"Якщо я не можу його зупинить, то буду допомагати, бо моєму коханому чоловіку потрібна підтримка. Почались пошуки амуніції, бронежилетів, каски та іншого захисного спорядження. Якщо щось було потрібно - телефонував мені і я знаходила можливості все знайти і передати. Просив не лише для себе, а й для своїх побратимів. Якось, коли отримав чергову допомогу, а ми передавали маскувальні сітки, кікімору та інші речі, він зателефонував і сказав "Марино, дякую тобі велике". Для мене було незвично, за що дякувати, я повинна це робити. Він відповів: "Не всі так допомагають, як деякі дружини".

Сергій Павловський з побратимами

Загинув, закривши собою побратима

Майже місяць вони були у Бахмуті. Були короткі розмови з чоловіком по телефону під час постійної стрілянини і вибухів. 8 липня Марина останній раз чула голос Сергія по телефону. Він прислав їй фото. Сказав, що з’їздив у місто та підстригся.

Сергій Павловський

9 липня 2022 року тривав черговий ворожий обстріл.

"Як розповіли мені побратими, Сергій загинув, охороняючи пост, неподалік населеного пункту Покровське Бахмутського району. Хлопці тримались на одній позиції, він перебував біля дороги – фактично це той шлях, яким так хотів заволодіти ворог. Під час чергового артобстрілу, в трьох-чотирьох метрах від них розірвався снаряд. Сергій стояв ближче, його пошматувало, він загинув одразу, закривши собою іншого бійця, який від отриманих ран, на жаль, теж загинув", - розповідає жінка.

Сергій Павловський нагороджений Орденом ІІІ ступеню "За мужність".

Орден "За мужність"

Згрібала себе по шматках

Марина дізналася про загибель чоловіка, коли була у Суботцях. Їй здавалося, що її душу вирвали по живому. Не вистачало слів, мозок відмовлявся сприймати, хаотично плуталися думки: "Можливо це помилка, як жити далі".

Марина з портретом загиблого чоловіка

Жінка на той час була у батьків, вони були поруч, заспокоювали, але ніякі слова не допомагали.

"Прийняли рішення, що поховаємо Сергія у Суботцях. Я не пам’ятаю, як все було. Мені здавалося, що мене немає. Згрібала себе по шматках, щоб триматися. Я розуміла, що потрібна сину. Цей біль ніколи не пройде. Я за порадою звернулася до отця Івана. Він сказав молитися за Сергія і так я зможу його душі допомогти знайти спокій. Кожного дня я читала молитви і вірила, що так я допомагаю своєму чоловіку. Молитви додавали і мені сил. Був випадок, коли сльози заливали очі, не бачила слів, не могла себе опанувати. Підійшов Артемко і запитав, чому плачу. Відповіла, що не можу прочитати молитву і допомогти татові. Він сказав: "Мамо, давай я прочитаю, я вмію". Взяв молитовник і читав надто складні для його віку слова. Він робив це для мене, для свого тата, який став Ангелом. Я обійняла сина і на душі стало легше, він моя підтримка, розрада і сенс життя", - ділиться своїм болем Марина.

Про родину подбав ще за життя

Сергій, Артем та Марина Павловські

"Ми з Сергієм були одним цілим, він мені був і чоловіком, і другом, і надійною опорою у житті. Мені його до болю не вистачає, його порад, його допомоги, його посмішки.

Сергій про мене подбав, ще коли був живим. Він не встиг у будинку доробити ремонт, але все мені розказував і записував у блокнот, що потрібно зробити, де зашиті дроти, і де потрібно зробити розетку, як запалювати котел.

Сергій, Марина та Артем Павловські

Я тоді йому говорила, навіщо все це мені, навіть не могла уявити, що колись його не буде поряд. Тепер цей блокнот - інструкція як жити далі. Перечитую його записи і знаю як діяти. Його немає, але він ніби поруч", - розповідає жінка.

Пророча картина

Марина ще до війни любила малювати картини за номерами. Першу картину створила яскраву і сонячну, яка передавала красу української природи. Сергію сподобалася створена картина.

Марина Павлоська з картиною та портретом чоловіка Марина Павловська з картиною та портретом чоловіка

"Він мені сказав, що вибере сам картину, щоб я намалювала. Я погодилася, але коли він приніс, мені його вибір не сподобався. Картину потрібно було малювати у білих і чорних кольорах. Я її малювала декілька років, і не закінчила. Відклала, бо не лежала у мене до неї душа, згодом забула за неї. А коли загинув Сергій я згадала про цю картину, дістала її, фарби від давності засохли. Я купила нові і завершила роботу. Коли побачила готовий варіант, обдало холодом усе тіло. Ця картина була пророча. На ній зображений Ангел, який тримає на руках жінку. В ній я побачила себе і свого чоловіка. Сергій став Ангелом і з того світу допомагає мені", - розповідає Марина.

Сергій загинув, а його справа живе

Сергій Павловський працював будівельником, зводив будинки. Він жив своєю професією. І за своє життя збудував багато об'єктів у Києві та поблизу столиці, навіть один будинок зведений у Кропивницькому.

Сергій Павловський

"У вільний від роботи час, я проїжджаю мимо і милуюся роботою свого чоловіка. У вікнах горить світло, там мешкають люди, там створюється чиясь історія, там вирує життя. Мені приємно дивитися на ці будинки. Це мене надихає, як ковток свіжого повітря, як вісточка від чоловіка. Згадую, як він працював тут, бо я інколи приїжджала до нього і любила спостерігати, з якою любов’ю він це робить, як горіли його очі, коли будинок був зведений.

Об''єкти, які зводив Сергій Павловський

Він був люблячим і вірним чоловіком. Найкращим татом для нашого синочка, надійним другом і побратимом.Ніякими словами не передати те, яку він мав добру, світлу і відкриту душу. А також - сильний характер і сміливу вдачу. Він був українцем, громадянином, патріотом, воїном і захисником", - розповідає Марина Павловська.

Про те, що тримає на цьому світі

Зараз Марина спілкується з жінками, які втратили своїх чоловіків, вона знає як це важко і боляче. Підтримує, розповідає про свої відчуття, як вгамовувати біль, який з кожним днем стає пекучішим.

Марина Павловська біля портрета чоловіка

"У кожного своя історія, своя глибина втрати і рецепту ліків від цього болю немає, але ти повинен знайти те, що повинно тримати тебе на цьому світі:

Моє життя – це Артем.
Мій вибір – це допомагати нашим захисникам та захисницям.
Мій обов’язок працювати, щоб забезпечити свого сина і розвивати країну.
Моя сила – це робити все, щоб світла пам'ять про Сергія жила.

Я хочу про нього розповідати, бо він на це заслуговує, щоб про нього знали, щоб люди розуміли якою ціною дається наша незалежність. Він міг би багато корисних справ зробити, але він від цього відмовився і віддав своє життя, щоб ми жили. Поки людину згадують її душа жива. У Краєзнавчий музеї історії сіл Суботцівської сільської ради передала особисті речі чоловіка. Хочу, щоб односельці його пам'ятали. Мені складно без нього, але я вчуся жити, жити по іншому. Часто ходжу до нього на могилу. Це не місце сили, але мені там спокійно", - розповідає жінка.

Марина Павловська з особистими речами чоловіка