"Життя після втрати: замаскований біль..."
Володимир Чорний із Кропивницького був відомим художником, проживав у Києві. Працював художником-декоратором відомих українських кінострічок.
На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Володимир пішов добровольцем на війну. Його бригада захищала Мар’їнку, звільняла Лиман, тримала лінію оборони на напрямку Сватове–Кремінна. У воєнних буднях Володимир знаходив час і для написання оповідок з фронту. Звістка про загибель Володимира надійшла з фронту 9 травня 2023 року.
Нині, дружина полеглого бійця, Олена Білецька докладає багато зусиль, щоб про воїна дізналося якнайбільше людей. Багато задумів жінці вже вдалося реалізувати – відкриття виставок, читання оповідок, які отримувала з фронту, запровадження конкурсу малюнків серед учнівської молоді. Планує висадити улюблені квіти Володимира - гортензії у рідному місті - Кропивницькому.
Жінка розповіла Знам’янка.City про те, яким був Володимир, про що мріяв, які задуми не встиг реалізувати та як вона здійснює його мрії.
Пам'ять і кохання
Володимир та Олена познайомилися п’ять років тому на тіндері. Почали спілкуватися і зрозуміли, що цікаві один одному. Олена – графічна дизайнерка, а Володимир – талановитий художник, їм завжди було про що поговорити, мали спільні ідеї.
Олена Білецька та Володимир Чорний
Перше побачення відбулося у Києві. На той період Володимир реставрував фрески на поштовій площі в одній із церков Києва, Олена працювала неподалік.
"Ми зустрілися біля фунікулера, він якраз не працював, був на ремонті, і Володі довелося дертися до мене по схилах. Він піднявся у білій сорочці, а його лице було у плямах білої фарби. Вони малювали акрилом, а це фарба, яку не так легко змити. Сама трішки малюю, і фарба для мене ніколи не була брудом. Мені сподобалося те, що він також сприймає фарбу не як якийсь дефект, а як інструмент, який може створювати красу", - згадує першу зустріч Олена.
Через деякий час почали жити разом, багато подорожували та мріяли про майбутнє.
Володимир Чорний та Олена Білецька
"Володя був яскравою, широкою особистістю. До цих пір пізнаю коханого через його друзів, спілкування з ними, через історії з його життя в минулому. І я настільки вражена його багатогранністю. Він був не лише доброю і світлою людиною з позитивною енергетикою, а й талановитим художником, який майстерно створював декорації для фільмів.
Коли Володя працював над створенням декорацій для фільму "Памфір", а це було в Карпатах, він із знімальною групою там перебував пів року, то на декілька днів я приїжджала до нього, бачила як все відбувається.
Я була вражена, як він із звичайного шматка пінопласту створював чудові речі. Це могло бути дерево, трава, прекрасна фактура металу.
Володимир Чорний під час створення декорацій
Для мене це було як гра – неймовірна і захоплива, але насправді це досить важка професія. Художник-декоратор у фільмах - це доволі виснажливо", - розповідає Олена.
Яким був Володимир Чорний, як художник
Володимир Анатолійович Чорний народився 27 березня 1976 року у Кропивницькому. У 1994 році закінчив професійно-технічне училище за спеціальністю художник-оформлювач, одразу пішов працювати. Здібний, але без зв’язків, Володимир принципово хотів вступити до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури на бюджет. Він вступав туди сім разів і досягнув свого. У 2005 році став студентом майстерні графіки професора Андрія Чебикіна.
Володимир Чорний
Володимир працював як художник-декоратор над фільмами “Памфір”, “Залізні метелики”, “Брама”, “Наші котики”, "Віддана", "Ефір", "ШТТЛ" (реж. Едді Уолтер, 2022). Працював художником-постановником та художником-декоратором над кліпами для "Океан Ельзи", "DREZDEN", "Соня Кей", "Танок на майдані Конго" та інші, в рекламі Apple airpods, Reno.
"Він брав на себе багато і доводив до кінця все. Завжди говорив: "Відповідальність починається з себе. Коли нам щось не подобається, варто задуматися, як ми допустили його появу", - згадує Олена.
Володимир був людиною філософського складу і мав великі знання у багатьох галузях культури і науки. Він прекрасно пам’ятав дати, події, все, що стосується біології, культури і мистецтва, історії України. Вдома мав велику бібліотеку і багато читав.
Його картини наповнені глибоким сенсом, вони багатошарові і мають підтекст у декілька кроків. Потрібно знати культуру, історію, щоб їх зрозуміти.
"Є картина про вівчара, який врятував овець ціною свого життя, захистивши їх від вовків. У цій картині зображений цей Мосхофор, а навколо нього замість вовків люди, які намагаються нав’язати свою думку, впливати на твій світогляд, захопити твою особистість. Для нього було важливо передавати те, що відчуває", - розповідає Олена.
Володимир був щирим другом. Від нього йшла позитивна енергетика і завжди був готовий допомогти. Люди знали, якщо до нього звернутися він допоможе. Жінка згадала історію, про яку дізналася вже після загибелі Володимира від його друга, який розповів, що у студентські роки був випадок, коли Володя віддав йому свою куртку, бо у нього не було коштів купити, а на дворі вже було холодно, а сам ходив в осінній куртці.
Володимир Чорний з друзями
"Ще була історія, коли Володі друг-волонтер передав на фронт якісні шкіряні черевики, а через деякий час він знову просив взуття. Я тоді запитала його, а де ж твоє? Він відповів: "Я віддав його саперу, йому потрібніше". Це багато говорить про людину", - згадує Олена.
Як склався шлях від творчої людини до військового
Війна застала Володимира та Олену у Києві. Паніки не було. Чоловік зібрав аптечку, тривожну валізу для себе та Олени, спокійно зібрався, обдзвонив друзів і відправився до територіального центру комплектування.
Володимир Чорний та Олена Білецька
"Володя пішов добровольцем, навіть і мови не було відлиняти. Хоча його документів не було у військкоматі, вони загубилися. Він міг би не йти, але не міг стояти осторонь, коли ворог напав на країну, не міг закривати очі коли вбивають і нищать. І на третій раз його мобілізували", - розповідає Олена.
Спочатку Володимир пройшов навчання в тренувальному центрі, там перебував 3 місяці. Потім відправили на фронт. Був у Мар’янці, брав участь у звільненні Лиману, і залишився на цьому напрямку. Важкий напрямок, гаряча ділянка фронту. Але він навіть там вмів облаштовувати побут, варити борщ та смажити котлетки для побратимів.
Володимир Чорний
Він усвідомлював куди він іде, але все ж таки не знав масштабів того, що відбувається. Це було для нього випробуванням. У військових буднях йому допомагав багаторічний досвід гірських походів у безлюдні місця, вміння орієнтуватися на місцевості і виживати у надскладних умовах. Але навіть із цими навичками Чорному, як і більшості тих, кого ми звикли сприймати героями, служити було важко.
"Поранений страждає фізично, люди, що його несуть, не звертають на втому уваги, вони емпатійно страждають, і ти й далі, подумки, не помічаючи того, заспокоюєш чи то викарбуваного пам'яттю пораненого, чи то себе: — Не сьогодні. Не зараз. Все буде добре. Тримайся", — писав Володимир Чорний в пошуках внутрішньої опори посеред війни.
"Йому дуже важко було не лише фізично, а й емоційно, тому що він дуже гостро переживав руйнування, смерті. Він дуже любив тварин і йому важко було дивитися, як їх вбивала та калічила війна. Якось надіслав відео з білим конем. У кадрі розруха, напівтуман, вибухи і в цьому тумані ходить білий кінь, розгублений з понурою головою. Це дуже боляче, бо ти не можеш нічим допомогти. Люди ще можуть один одному допомогти, а тварини залишаються на поталу тих обставин в які нас росія завела", - розповідає Олена.
"Всі, проходячи горнило війни, наче як дрова і вугілля входячи у вир подій, виходять вже іншими — попелом і димом", — писав захисник у своїх оповідках із фронту.
"Треба продовжувати, хай як боляче. Ми ті, хто виграє час для професійної армії України. І ми пишаємось їхніми здобутками, але не забувайте нас. Ми ті, хто їсть землю, заради того, щоб у нас було..." — писав художник у жовтні 2022 року про Харківську операцію, що для українців і світу здавалася чудом. Але чудес не буває, нагадував Чорний. Кожен крок має ціну.
Головний сержант Володимир Чорний, позивний "Кара", загинув поблизу села Невське на Луганщині. О 5:00 із побратимами вийшов на позиції. У засідці їх чекав російський танк. Воїни мужньо прийняли бій, проте ніхто не вижив. Захиснику було 47 років.
Його ідеї мають жити
"Моє серце вирвали. Я кричала, не могла повірити, як така чудова людина може загинути? Боролася з реальністю, продовжувала писати йому свої думки і кидалася до телефону із слабкою надією, що отримаю відповідь. Я не розуміла, як його енциклопедичні знання про все на світі, як його ідеї, мрії можуть зникнути. Перечитувала його оповідки, які він надсилав з фронту і в одній із них я знайшла відповідь, як мені жити далі, що я маю робити.
"Цей пейзаж, із пониклими почорнілими соняхами, мені дуже нагадує ситуацію з людьми на війні. Ми всі народжуємося квітами сонця, але війна всіх робить згрубілими, пониклими соняхами, проте в них є зерня, яке має зійти новими ідеями, поштовхами, планами, діями", — так описував Володя власне випробування війною.
І він після себе залишив багато таких зернят у мистецтві, кіно і серцях ближніх. Я вирішила зробити все, щоб ці зернята проросли, щоб його задуми мали життя. А їх у нього було дуже багато", - розповідає Олена.
Перший із задумів Олена реалізувала в Національній академії мистецтв України, де він навчався. Разом із друзями Володимира вона відкрила його персональну виставку картин. За життя Володимир Чорний ніколи не мав персональної виставки. Дружина і друзі зробили її посмертно. Друга виставка пройшла в Київській дитячій академії мистецтв імені Чембержі.
"Хотілося показати процес формування Володі як художника, що його надихало, бентежило, як він думав", - говорить Олена.
Олена Білецька під час виставки у Кропивницькому
У День народження Володимира Олена разом з його сестрою Оленою Сілкіною, мамою Людмилою Чорною та друзями організували виставку робіт у його рідному місті Кропивницький.
Частиною експозиції стали оповідки, які Володимир Чорний писав на фронті. З цих оповідок рідні зробили збірку під назвою "Кара мовчить".
"Я хочу, щоб якнайбільше його земляків кропивничан дізналися про свого неординарного талановитого земляка. Він тут народився, тут виріс, але знають його як талановитого художника більше у Києві, де він жив і працював", - говорить Олена.
Наступна виставка відбудеться на Тернопільщині.
Жінка разом з рідними полеглого захисника заснували Благодійний фонд імені Володимира Чорного, з метою підтримки творчої молоді. Провели вже конкурс серед старшокласників Кропивницького. За найкращі малюнки можна виграти гроші на художнє приладдя або набір професійних фарб.
"Володимир любив творити і завжди виступав за якісну освіту. Тому в пам’ять про нього ми відкрили благодійний фонд. Ми знаємо, наскільки дорогими є приладдя для малювання – мольберти, фарби… Тому таким чином хочемо підтримати талановиту молодь", – пояснила дружина полеглого захисника Олена Білецька.
Також, в пам'ять про Володимира, Олена Білецька з його рідними восени планують висадити гортензії у парку Кропивницького. Ця ідея виникла завдяки спогадам про спільні подорожі Олени та Володимира, зокрема на Азорські острови, де їх вразила краса кущів гортензій вздовж доріг.
Олена має ще багато ідей та планів. Вона прагне розповідати про його життя і творчість як в Україні, так і за кордоном.
Ще за життя Володимир якось казав Олені, що якщо буде можливість кремувати його – то він хотів би, щоб його попіл розвіяли над Азорськими островами та іншими місцями, де вони подорожували і які його вразили.
Олена хоче виконати його прохання іншим шляхом. Вона мріє провести виставки його робіт на Азорських островах та інших місцях, які їх вразили під час подорожей.
"На Азовських островах, на Шрі-Ланці – я розповідатиму, якою неймовірною людиною був Володимир і скільки чудового він зробив і створив. І скільки би ще міг зробити, якби не війна. Хотілося б показати світу, хто такі українці, які вони, що наші воїни – творчі, талановиті патріоти", – зазначила дружина митця Олена Білецька.
Важко подалати біль втрати коханої людини. Це не можливо, але Олена знайшла сили жити за двох, щоб виконати всі задуми чоловіка, які він не встиг за життя.
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Текст Оксана Якуніна.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
