Розповідь Світлани Бойко про своє життя та померлого чоловіка військового

Олена Тригубенко Журналістка

17 червня 2024 13:53

"Життя після втрати: замаскований біль..."

Світлана та Олег Бойки працювали разом на залізниці, разом відпочивали та були колегами і невдовзі зрозуміли, що кохають одне одного - створили міцну та щасливу сім’ю. Вони насолоджувалися життям, мандрували країною, працювали та зводили власний будинок, виховували доньку.

У 2015 році Олега мобілізували до зони АТО, де він знаходився у Луганській області та був механіком у танковій бригаді, брав участь у військових діях. Потім повернувся до мирного життя та працював на залізниці. Розпочалася повномасштабна війна. Олег відразу вирушив до територіального центру комплектування та вже наступного дня відправився на передову. Захищав країну у складі 57-ої бригади біля Лисичанська у піхоті. Змушений був за станом здоров’я відправитись на лікування до шпиталю, щоб мати змогу продовжити боронити країну. На поле бою вже не повернувся, бо його життя обірвалося 19 червня 2022 року.

Пані Світлана розповіла Знам’янка.Сity про свій життєвий шлях, поділилася спогадами про щасливе сімейне життя, про цивільний і військовий шлях чоловіка та як пережила страшну втрату.

У 2002 році Світлана втратила батька, а через 10 років помер старший брат

Світлана Бойко народилася 26 квітня 1984 року в Знам’янці. Тато Світлани працював на цукровому заводі, а мама - на залізниці. Після закінчення школи навчалася у професійно-технічному училищі №12 та отримала спеціальність чергової по залізничній станції.

Після навчання працювала товарним та білетним касиром на станції Сахарна, а потім перейшла на станцію Знам’янка приймальницею поїздів.

Світлана та Олег Бойко

“У 2002 році помер тато після другого інсульту. Це було моя перша страшна втрата, бо ми з ним були дуже близькі. Я ніколи не чула поганих слів від нього. Була “татовою квіточкою”. Він носив мене на руках, балував і турбувався про мене. Тато з мамою працювали та тримали господарство, не шкодували себе і він пішов від нас так рано…

Через 10 років помер мій старший брат Анатолій.Він був старшим від мене на 12 років. Працював на цукровому заводі у Володимирівці. Одного разу мені повідомили, що він помер від черепно-мозкової травми. Доля вдруге відібрала у мене близьку людину…” – поділилася Світлана тяжкими спогадами.

Світлана з чоловіком познайомилася на роботі

“З майбутнім чоловіком познайомилася на роботі. Олег першим мене помітив. Спочатку ми спілкувалися тільки офіційно.

Пам’ятаю, як я на обідній перерві сиділа та шукала собі житло по оголошенням у газеті, а Олег мені сказав: “Давай винаймати житло разом, бо я не хочу жити з батьками”. Ми посміялися і на деякий час перестали про це згадувати. Але Олег почав мені приділяти більше уваги як до дівчини. А я зробила вигляд, що мені байдуже до його залицянь.

Одного разу ми з колегами відпочивали на природі. Олег прийшов із сестрою Жанною,і я вирішила, що то його дівчина. В той день Жанна сказала: “Світлано, ти будеш моєю невісткою!” І відтоді у нас з Олегом зав’язалися романтичні відносини і я приєдналася до їхньої родини.

З Олегом зустрічалися три місяці, і я побачила у ньому свого тата - доброго, чесного, турботливого, відповідального. Я зрозуміла, що це моя рідна людина, моя половинка. Незабаром, він познайомив мене зі своєю родиною і ми почали жити разом. Одружилися у 2010 році і проживали у його батьків, потім винаймали житло. Коли у Олега помер тато, ми повернулися до нього додому, щоб підтримати маму, яка залишилась сама.

Світлана, Олег та Діана Бойко

У 2010 році народилася наша донька Діана. Ім’я доньці обирали разом з чоловіком. Всю вагітність Олег опікувався мною. Ми багато гуляли разом. Олег хотів бути присутнім на пологах. Але Діана народилася, коли чоловік був у відрядженні.

Олег був моєю долею, чоловіком моєї мрії, доброзичливим, завжди дотримувався свого слова, піклувався та підтримував мене у всьому – але війна розлучила нас назавжди…

Яким був Олег Бойко

Олег Бойко народився 4 квітня 1984 року у Знам’янці. Після закінчення школи отримав спеціальність чергового по станції у місцевому ПТУ №12.

Олег Бойко

Потім відслужив строкову службу і влаштувався працювати на станцію Знам’янка.

У 2015 році Олега мобілізували у зону АТО , де він знаходився 15 місяців та брав участь у військових діях у складі танкової бригади. Олег був механіком бойової машини.

Олег у зоні АТО

“Коли Олег повернувся із зони АТО, то знову пішов працювати на залізницю. Він трохи змінився, в нього пропав сон, він часто спілкувався з побратимами та зі своїм командиром танку, був завжди на зв’язку і ми їздили один до одного на гостину. З часом стан Олега стабілізувався.

Ми придбали автомобіль і часто подорожували по мальовничим куточкам України і з нами завжди була наша донька. Могли поїхати у Одесу, щоб подивитись на захід сонця над морем та попити каву на Дерибасівській, або залишитись на декілька днів, щоб відпочити та відволіктися від проблем…

Олег вмовив мене, щоб я також навчилася керувати автомобілем та отримала посвідчення водія, для свого ж комфорту,” – розповіла нам пані Світлана.

Світлана та Олег мріяли про щасливе та безхмарне життя

“Ми з чоловіком почали будувати власну оселю, виховували доньку та насолоджувалися життям… Але почалося повномасштабне вторгнення росії.

24 лютого вранці Олег зібрав тривожну валізу, бо я злякалася і не знала, що взагалі робити. Потім чоловік пояснив, щоб я цю валізу привезла йому у територіальний центр комплектування.

Олег Бойко на бойовому танку

Я була на лікуванні після операції, благала його, щоб він не йшов, бо не знала, що буду робити без нього. Олег відповів, що буде захищати нас разом із побратимами, щоб росіяни не прийшли у наш дім.

Наступного дня чоловіка відправили на передову. Він воював у піхоті у складі 57 бригади у Луганській області біля Лисичанська. Олег часто мені телефонував. .Про військові операції мені не розповідав, щоб я не хвилювалася. Тож про його бойовий досвід мені нічого невідомо.

Я відправляла Олегу посилки, або знаходила волонтерів, які їхали у тому напрямку, щоб передати необхідні речі, а доця малювала татові малюнки і писала листи, щоб підняти йому настрій. “ – розповіла Світлана.

Олег Бойко

Олег Бойко помер від вибухової травми

“Це трапилося у неділю 19 червня 2022 року, Олег був у військовому шпиталі, йому потрібно було підлікувати грижі у хребті, бо в нього почала відмовляти нога. А він хотів продовжити захищати країну і швидше повернутися до побратимів .

Ми поговорили декілька хвилин, він розповів, що хоче поїхати до знайомого переночувати , а потім повернеться у шпиталь. А через дві години я вже не могла до нього додзвонитися. Його дядько повідомив мені, що Олега більше немає .

Ця ніч була найстрашнішою у моєму житті, ніхто нічого мені толком не міг пояснити. Я була у відчаї. Вже наступного дня зателефонував слідчий і повідомив мені, що Олег помер від вибухової травми.

Олег Бойко з побратимами

У вівторок я поїхала забирати тіло Олега . У шпиталі всі були в шоці від цього випадку.

24 червня Олега поховали поряд з його батьком на цвинтарі у Гостинному,” – розказала жінка.

Після поховання чоловіка Світлана вчилась жити по новому

“Після поховання чоловіка, я вчилася жити по новому, переживала біль сама в собі і дуже переймалася за доньку. Я втратила батька , коли мені було 20 років і для мене це було страшним випробуванням, а моїй доньці було всього 11 років, коли вона втратила свого тата, якого вона дуже любила…

Я часто їздила до Олега на могилу, розповідала про свій біль та проблеми, бо він для мене був найкращим другом і чоловіком. Але через півроку я зрозуміла, що він мені вже нічим не допоможе і я почала вчитися жити сама. Я продовжувала працювати, займалася донькою, бо тепер я була і за тата і за маму. У нас із Діаною дуже теплі та дружні стосунки. Ми довіряємо та підтримуємо одна одну.

Олег Бойко з донькою

Думаю, що я впоралася зі страшною втратою. Про такого чоловіка як мій Олег я, мріяла ще з юності – ми прожили з ним щасливе сімейне життя і спогади про нього гріють душу. Я завжди буду про нього пам’ятати. Олег – мій герой і він навічно залишиться у моєму серці.

Тепер я живу заради доньки, працюю, допомагаю своїй мамі та свекрусі, слідкую за здоров’ям, щоб завжди бути у ресурсі, бо тепер я сама за себе відповідаю..,” – розповіла пані Світлана.

Світлана побажала усім читачам здоров’я , щоб сім’ї не втрачали своїх найкращих синів та доньок на війні, щоб вони повернулися до своїх родин живими та неушкодженими з Перемогою.